21 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 515/1542/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2025 року про повернення позовної заяви у справі №515/1542/25
03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 5845162 від 01.10.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 07.10.2025 року у справі №515/1542/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Для усунення недоліків поданої позовної заяви надано позивачу 5-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом подання до суду доказів доплати судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.
В межах строку, наданого для усунення недоліків позовної заяви, позивачем подано заяву, у якій щодо висновків суду першої інстанції про необхідність доплати судового збору вказано, що ставка судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому ним сплачено судовий збір у необхідному розмірі та відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2025 року у справі №515/1542/25 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України, а саме у зв'язку з відсутністю сплати судового збору.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року, під час звернення з позовною заявою позивачу належало сплатити судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп., проте фактично сплачено лише 605 грн. 60 коп.
При цьому, судом першої інстанції вказано на помилковість доводів позивача про необхідність застосування при визначенні належного до сплати розміру судового збору у цій справі пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», який визначає ставку судового збору на рівні 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Не погоджуючись із означеним судовим рішенням, позивачем (далі - скаржником) подано апеляційну скаргу, у якій зазначено, що окружним адміністративним судом порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник уважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову є помилковим. Так, скаржник зауважує, що судом попередньої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали протиправно не застосовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, у зв'язку з чим сформовано помилковий висновок щодо необхідності доплати судового збору з метою прийняття позовної заяви до розгляду.
В силу приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту установлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
За правилами адміністративного процесуального законодавства України адміністративний позов за формою та змістом повинен відповідати вимогам, викладеним у приписах статті 160, 161 КАС України.
Так, згідно із частиною 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як убачається з матеріалів справи, при зверненні з позовною заявою позивач на підтвердження сплати судового збору додав до неї платіжну інструкцію від 03 жовтня 2025 року на суму 605 грн. 60 коп.
За висновком суду першої інстанції позивач повинен сплатити судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 1211 грн. 20 коп., а тому залишив позовну заяву без руху із вказівкою про необхідність доплати судового збору.
Апеляційний суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, у якій відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16), сформулювала правову позицію, відповідно до якої особи, стосовно яких ухвалено рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору у розумінні Закону України «Про судовий збір», а у випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач та відповідач як рівноправні сторони в адміністративній справі мають право оскаржити це рішення в апеляційному порядку. Вказаний Закон винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі звернула увагу, що відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п'ята статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду цей Закон не передбачає.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати приписи статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору в справі №543/775/17 була, зокрема, постанова від 19 серпня 2017 року серії АР №483366 про адміністративне правопорушення, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн за порушення частини другої статті 122 КУпАП.
Як установлено апеляційним судом, предметом спору у цій справі №515/1542/25 є постанова серії ЕНА № 5845162 від 01.10.2025 року про адміністративне правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за порушення вимог ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17 є застосовними при вирішенні спірних правовідносин, оскільки правовідносини у цих справах є подібними.
Згідно із вимогами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
За таких обставин, судовий збір за подання позовної заяви у цій справі складає 605 грн. 60 грн (3028 грн. х 0,2).
Натомість суд першої інстанції обрахував судовий збір за подання позовної заяви у такий спосіб: 3028 х 0,4 = 1211 грн. 20 коп., де 1211 грн. 20 коп. - це 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції застосував помилковий розмір ставки судового збору, яка належала до сплати при поданні позовної заяви, - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян, оскільки не врахував положення пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», якою ставка судового збору у цій категорії справ встановлена у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, яка міститься у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №361/8616/19, від 2 листопада 2021 року у справі №748/522/21, від 21 грудня 2020 року у справі №183/1785/20 (2-а/199/69/20), від 28 липня 2022 року у справі №204/1441/21, від 31 січня 2023 року у справі №200/3090/19, від 09 листопада 2023 року у справі №204/7394/22.
Оскільки позивач при поданні позовної заяви надав докази сплати судового збору у правильному розмірі (605 грн. 60 коп.), то суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення такої позовної заяви без руху з причин не сплати судового збору в повному розмірі. Вказана процесуальна помилка слугувала підставою для постановлення незаконної ухвали про повернення позовної заяви.
При цьому, судова колегія зазначає, що позивачем 08 жовтня 2025 року подано заяву про усунення недоліків, у якій наголошував, що ставка судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже він сплатив судовий збір у необхідному розмірі та відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Наведені доводи позивача, як і його посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, суд апеляційної інстанції уважає правильними.
Відтак, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивача через сплату судового збору у меншому розмірі, ніж встановлено судом є помилковим.
За наведеного вище правового регулювання, ухвала Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2025 року про повернення позовної заяви у справі №515/1542/25 підлягає скасуванню, оскільки судом попередньої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Повноваження суду апеляційної скарги за наслідками розгляду апеляційної скарги визначено у приписах статті 312 КАС України.
Так, згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд до суду першої інстанції.
У відповідності до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
У зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, відповідно до приписів ч. 3 ст. 312, 320 КАС України, оскаржувана ухвала Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2025 року про повернення позовної заяви у справі №515/1542/25 підлягає скасуванню, а справа направленню до суду для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження по справі.
Керуючись ст. 308, 311, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2025 року про повернення позовної заяви у справі №515/1542/25 - скасувати.
Справу №515/1542/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання противоправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення направити до Татарбунарського районного суду Одеської області для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження по справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький