Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.
21 листопада 2025 р. Справа № 520/18224/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/18224/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 12.06.2021 по 22.04.2025 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 12.06.2021 по 22.04.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 11.06.2021р.-02.04.2022р.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 11.06.2021р.-02.04.2022р. у сумі - 23.499,97 грн (двадцять три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять гривень 97 копійок) з відрахуванням належних податків і зборів.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині залишення без задоволення частини позовних вимог, а саме зобов'язання військової частиною НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 03.04.2022 по 22.04.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 12.06.2021 по 22.04.2025 в сумі 278015,98 грн (сімдесят вісім тисяч п'ятнадцять гривень дев'яносто вісім копійок).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивач не поновлювався на військовій службі, оскільки до 12.06.2021 року він проходив добровільно військову службу за контрактом, дія якого було припинена у зв'язку із закінченням строку, тобто припинені трудові відносини. З 02.04.2022 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період під час дії воєнного у зв'язку з агресією російської федерації. Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що позивачем було «поновлено» військову службу є хибними. Вказує, що оскільки недоплачену суму грошового забезпечення позивачу не виплачено на день виключення зі списків особового складу частини, вказана обставина свідчить про те, що відповідач не провів з ним повного розрахунку. Вказує, що період затримки розрахунку при звільненні з 12.06.2021 по 18.07.2022 становить 402 день, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022). Отже, розмір середнього заробітку з 12.06.2021 по 18.07.2022 становить 190 720, 86 грн (474,43 грн*402 день). Водночас, зменшення розміру відшкодування є правом, а не обов'язком суду. За період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 87295,12грн (184 днів *474,43 грн). На підставі викладеного, вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 12.06.2021 по 22.04.2025 в сумі 278015,98 коп є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №520/18244/25 та хвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції під час прийняття судового рішення на користь позивача були проігноровані фактори, які відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц здатні вплинути на суму грошової компенсації у порядку ст. 117 КЗпП України. Вказав, що на даний час не можна стверджувати, що з позивачем відбувся остаточний та фактичний розрахунок через наявність інших справ де сторонами є ОСОБА_2 та Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), які ще не вирішені. Вказав, що позивач з 02 квітня 2022 року знову зарахований до особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ), де проходить військову службу та кожного місяця отримує достойне грошове забезпечення та інші додаткові виплати.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити її без задоволення та прийняти рішення, яким відмовити йому у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у лавах Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 11.06.2021р. №247-ос був звільнений з військової служби у запас за підп. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) із показником календарної вислуги - 26р. 10м. 24дн. та показником пільгової вислуги у 08р. 06м. 06дн.; датою припинення військової служби є - 11.06.2021.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 02.04.2022р. №128-ос позивач був зарахований до списків особового складу загону для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та до теперішнього часу проходить військову службу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та доплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 03.02.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 03.02.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та доплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2021 по 12.06.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2021 по 12.06.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704 з врахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та доплати грошової компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704 з врахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та доплати одноразову грошову допомогу по звільненню 12.06.2021 в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню 12.06.2021 в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум.
22.04.2025 на виконання рішення суду у справі №520/31410/24 позивач отримав 117499,84 грн перерахованого грошового забезпечення, компенсації основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що настання події поновлення проходження особою військової служби та отримання грошового забезпечення унеможливлює одночасне отримання за цей же самий час обчисленого у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку, позаяк є подвійною (кратною) оплатою одного і того ж самого часу публічної служби одного і того ж самого громадянина та вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача присудження на користь заявника обчисленого показника середнього заробітку за період 11.06.2021 по 02.04.2022 та дійшов висновку, що розмір означеного платежу за період 11.06.2021-02.04.2022 може дорівнювати 139482,42 грн. (474,43 грн. середньоденного заробітку за два повні календарні місяці роботи (служби) перед настанням події припинення публічної служби * 294 дні затримки розрахунку при звільненні), однак виходячи з принципу справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача присудження на користь заявника не 139482,42 грн. (величина обчисленого показника середнього заробітку за вказаний період), а 23499,97 грн. (20% величини розміру боргу з грошового забезпечення).
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами ст.1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.10.2021 у справі № 640/14764/20.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч. 5 ст .242 КАС України є обов'язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 до 11.06.2021.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 11.06.2021р. №247-ос був звільнений з військової служби у запас за підп. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби з військової частини НОМЕР_1 , з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення, компенсація основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, які були виплачені на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 520/31410/24 тільки 22.04.2025 в розмірі 117499,84 грн., тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів доходить висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів також вказує, що періодом стягнення середнього заробітку у цій справі є 12.06.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків військової частини) до 22.04.2025 (день виплати недоплаченого грошового забезпечення на виконання рішення у справі №520/31410/24).
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, який сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 12.06.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 22.04.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 11.06.2021, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2021 та травень 2021 року.
Згідно розрахункових листів позивача грошове забезпечення позивача за квітень 2021 -14470,27 грн, грошове забезпечення за травень 2021 - 14 470,27 грн, таким чином середньоденне грошове забезпечення становить 474,43 грн (14470,27+14470, 27=28940,54/61).
Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, згідно розрахункового листа за червень 2021 склав - 249072, 45 грн.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі № 520/31410/24 позивачу виплачено недоплачене грошове забезпечення у розмірі 117499,84 грн.
З урахуванням грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення суду у справі №520/31410/24 (117499,84 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 249072,45 грн.(100%), з яких недоплачене грошове забезпечення - 117499, 84 грн (47,17%).
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що як вже зазначалося вище, позивача з 11.06.2021 виключено зі списків особового складу відповідача, проте останній з позовом по справі № 520/31410/24 з вимогами про нарахування та виплату недоплаченого грошового забезпечення, компенсації основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в листопаді 2024, тобто більше ніж через 3 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про перерахунок грошового забезпечення, компенсації основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.
Оскільки позивача звільнено зі служби 11.06.2021, з адміністративним позовом до суду у справі № 520/31410/24 він звернувся 14.11.2024, а остаточний розрахунок та виплату недоплаченого грошового забезпечення, компенсації основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні із позивачем проведено 22.04.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.06.2021 до 22.4.2025 відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України за 114 календарних днів.
З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати недоплаченого грошового забезпечення, компенсації основної та додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні складає 54085,02 грн (114 календарних днів х 474,43 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 47,17 %, становить 25511,90 грн.
Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв'язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 25 511,90 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду у справі № 520/31410/24 по день фактичного розрахунку.
Щодо доводів відповідача про те, що у зв'язку з тим, що з позивачем не відбувся остаточний та фактичний розрахунок через наявність інших справ де сторонами є ОСОБА_2 та Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), які ще не вирішені, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що кожне з порушень виплати у належному розмірі грошового забезпечення та інших виплат при звільненні є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.
Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статгі 117 КЗпГІ України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2025 у справі №160/18656/22, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи відповідача про неможливість стягнення середнього заробітку у зв'язку з відсутністю повного фактичного розрахунку є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
Щодо доводів відповідача про те, що оскільки позивач з 02 квітня 2022 року знову зарахований до особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ), де проходить військову службу та кожного місяця отримує достойне грошове забезпечення та інші додаткові виплати, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає, що законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми, а невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, визначеної статтею 117 КЗпП України.
Таким чином факт зарахування позивача до особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) з 02 квітня 2022 та отримання ним грошового забезпечення за час проходження служби жодним чином не впливає на обов'язок відповідача провести повний розрахунок з позивачем у зв'зку з його звільненням за період його служби до 11.06.2021.
Крім того, факт зарахування позивача особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) у зв'язку з оголошеною мобілізацією неможливо вважати поновленням на службі, оскільки Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 11.06.2021р. №247-ос позивач був звільнений з військової служби у запас за підп. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) з 11.06.2021, а Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 02.04.2022 №128-ос позивач був зарахований до списків особового складу загону для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо періоду стягнення середнього заробітку з 11.06.2021 по 02.04.2022, а також не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку та зазначає про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні даної справи.
Інші доводи сторін висновків колегії суддів не спростовують.
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційних скарг спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 по справі № 520/18224/25 скасувати.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.06.2021 по 22.04.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.06.2021 по 22.04.2025 у сумі - 25 511,90 грн (двадцять п'ять тисяч п'ятьсот одинадцять гривень 90 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло