Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про зміну способу та порядку виконання судового рішення
21 листопада 2025 року справа №520/12928/24
Харківський окружний адміністративний суд в складі судді Тітова О.М, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду заяву позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла заява від позивача, в порядку ст.378 КАС України, в якій він просить суд змінити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 року у справі №520/12928/24 на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 97 660, 22 грн.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 року по справі №520/12928/24, виконавчою службою проведені всі необхідні заходи примусового виконання рішення суду від 19.07.2024 року у справі, однак боржник не реагує на винесення штрафів та попередження про кримінальну відповідальність, повторно не виконав судове рішення
Військовою частиною НОМЕР_1 заперечень до заяви не подавалось.
Сторони у судове засідання з розгляду заяви не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Частиною 2 ст. 378 КАС України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України та зважаючи на те, що сторони у судове засідання не прибули, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №520/12928/24 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 04 травня 2020 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 травня 2020 року відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 в розмірі 97660,22 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі № 520/12928/24 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частиниА1451 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказане рішення суду набрало законної сили з 23.09.2024.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відкрите виконавче провадження №78454169 за заявою стягувача - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 про примусове виконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/12928/24.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20 тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі також Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Як встановлено з матеріалів справи, на даний час відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відкрите виконавче провадження №78454169 за заявою стягувача - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 про примусове виконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/12928/24 про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 травня 2020 року відповідно до приписів абзаців 3. 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 в розмірі 97 660,22 грн.
Судом встановлено, що станом на 14.10.2025 року (за спливом строків виконання постанови від 04.09.2025) рішення суду не виконане повторно, кошти в розмірі 97 660,22 грн. стягувачу не надійшли.
Однак При цьому, суд звертає увагу, що здійснене відповідачем нарахування грошового забезпечення позивачу, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії з нарахування і виплати грошового забезпечення та стягнення з боржника відповідної суми коштів шляхом безспірного списання з рахунків боржника через органи Державної казначейської служби є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 у справі № 520/12928/24 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів шляхом безспірного списання з рахунків боржника через органи Державної казначейської служби і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості з грошового забезпечення.
Судом при розгляді справи не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, а тому змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов'язання провести нарахування та виплату недонарахованої та невиплаченої грошове забезпечення на стягнення конкретної суми шляхом безспірного списання з рахунків боржника через органи Державної казначейської служби, однозначно свідчитиме про зміну судового рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. Разом з цим зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченого грошового забезпечення шляхом безспірного списання з рахунків боржника через органи Державної казначейської служби не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить позивач, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 520/12928/24, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв'язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є те, що виплата Військовою частиною НОМЕР_1 нарахованої суми грошового забезпечення згідно з бюджетним законодавством можлива лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, за наявності відповідного бюджетного призначення, суд вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 520/12928/24.
Наведені висновки також узгоджуються з правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 520/3879/24.
З огляду на викладене заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 378 КАС України, суд, -
Заяву позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Тітов О.М.