Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
19 листопада 2025 року Справа № 520/30010/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період перебування на лікуванні за період з 25.09.2023 по 20.10.2023, з 13.06.2024 по 03.07.2024, з 09.12.2024 по 16.01.2025, з 18.03.2025 по 04.04.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період перебування на лікуванні за період з 25.09.2023 по 20.10.2023, з 13.06.2024 по 03.07.2024, з 09.12.2024 по 16.01.2025, з 18.03.2025 по 04.04.2025.
Вважаю, що цей адміністративний позов необхідно залишити без руху, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11. 04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Позивача виключино із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 13.05.2025, а відтак застосовуються приписи діючої норми ст. 233 КЗпП України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період перебування на лікуванні за період з 25.09.2023 по 20.10.2023, з 13.06.2024 по 03.07.2024, з 09.12.2024 по 16.01.2025, з 18.03.2025 по 04.04.2025.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2025 №133 позивача виключино із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач наводить аргументи про те, що оскільки отримав 28.10.2025 протокол ВЛК №2025-1028-0840-0462-0, просить визнати поважність причин пропуску строку звернення до суду та вважати початком його перебігу 29.10.2025.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України прийняв рішення - окреме доручення від 23 червня 2022 року №912/з/29, яким, серед іншого, у пункті 7 визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, також включати військовослужбовців, які [...] у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24 лютого 2022 року).
Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24 серпня 2008 року №402 (далі - «Положення №402»), видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (зразок заповнення наведено в додатку №5).
Отже, додаткова винагорода у розмірі 100000 грн виплачується військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я. Підставою для її виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва). Умовою її виплати є отримання військовослужбовцем порання, пов'язаного із захистом Батьківщини, під час виконання бойових завдань і цей факт має бути підтверджено наказом командира про отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), який містить об'єктивні дані та висновки службового розслідування, які це підтверджують.
З огляду на викладне вище суд зазанчає, що протокол ВЛК від 28.10.2025 №2025-1028-0840-0462 стосується причинного зв'язок захворювань позивача, яка пов'язане із захистом Батьківщини і такий протокол не є підставою для виплати додаткової винагороди передбаченої Постанововю КМУ від 28.02.2022 № 168 за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я
Отже з огляду на установлене та з урахуванням позовних вимог, приходжу переконання про те, що наведенні обставини для поновлення строку звернян до суду не є поважні.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 13.11.2025, строк звернення до суду із цим адміністративним позовом пропущений.
З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано, а тому у клопотанні про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.
Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.
У зв'язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що причини, які названі позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, приходжу переконання, що оскільки адміністративний позов подано без додержання вимог ч. 1 ст. 123, ст. 161 КАС України, а відтак такий необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині вказаних позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
У клопотанні позивача про поновлення строк звернення до суду із адміністративним позовом - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк протягом десяти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, заява буде вважатись не поданою та повертається заявнику зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М. І. Садова