Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 листопада 2025 р. №520/22167/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.04.2025 року «Про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання» № НОМЕР_2 , яким гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 08.10.2010 року прийняте за заявою від 16.04.2025 року та зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нової посвідки на постійне проживання в Україні замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 08.10.2010 року за заявою від 16.04.2025 року
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звернувшись до відповідача із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання у вигляді картки, що містить безконтактний електронний носій, позивач протиправно отримала відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку № 321.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене провадження.
Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідачем було здійснено перевірку факту проживання громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 за адресою, яку вона вказала у заяві при подачі документів. Встановлено, що позивач не мешкає за вказаною адресою. Можливість встановити сусідів чи з'ясувати усі обставини з позивачем телефонним зв'язком - відсутня.Таким чином, зазначивши у заяві-анкеті адресу свого фактичного проживання АДРЕСА_2 , позивач надала завідомо неправдиві відомості, оскільки за вказаною адресою не проживає.
Зазначив, що відповідно до п.п. 9, 11 п. 62 Порядку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, серед перерахованих підстав, якщо встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, а також в інших випадках, передбачених законом. У зв'язку із вказаним 28.04.2025 відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви про обмін посвідки.
Також вказав на необґрунтованість вимоги позовної заяви щодо зобов'язання відповідача здійснити оформлення і видачу посвідки, вважає, що вказана вимога є втручанням до дискреційних повноважень відповідача.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Судом встановлено, що Рішенням ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» та 08.10.2010 в порядку обміну документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
16.04.2025 позивач звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області з документами щодо здійснення їй обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із непридатністю для подальшого користування.
Головним управлінням ДМС України в Харківській області розглянуто заяву позивача щодо обміну посвідки та прийнято рішення від 28.04.2025, яким відмовлено в задоволенні заяви на підставі п.п. 9 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 .
Вважаючи рішення відповідача про відмову в обміні посвідки на постійне проживання протиправним, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, як на момент отримання позивачем посвідки на тимчасове проживання в Україні так і на час прийняття рішення про її скасування визначався Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який у тому числі встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до ст. 1 Закону №3773-VI іноземцями визнаються іноземні громадяни - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Статтею 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.(ч. 1 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-III).
Згідно ч. 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Відповідно приписів п. 1, п. 2 постанови Кабміну Міністрів України №321 від 25.04.2018 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п. 7 Порядку обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Відповідно до п. 9 Порядку оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів.
За приписами п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п. 22 Порядку № 321).
Відповідно до п. 40 Порядку №321 для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Згідно пунктів 43 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Відповідно до п. 46 Порядку після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки визначені п. 62 Порядку №321, згідно якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
Пунктом 73 Порядку № 321 визначено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.
За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.
На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Наведене в сукупності свідчить, що контролюючий орган має право на підставі проведеної перевірки та після встановленого факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів відмовити в оформленні або видачі посвідки.
Судом встановлено, що рішенням від 28.04.2025 року «Про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання» № НОМЕР_2 містить підставу для відмови у обміні посвідки підпункту 9 пункту 62 Порядку № 321 (встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію).
Проте, в оскаржуваному рішенні не зазначено які саме порушення допущено позивачем, у відзиві на позовну заяву також не зазначено чіткої підстави відмови у заміні посвідки позивача, а тому оскаржуване рішення не відповідає принципу правової визначеності.
Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).
Разом із тим, відповідачем не надано доказів того, що позивачем не подано достатніх документів для обміну посвідки та подано свідомо неправдиві відомості, документи, що містили недостовірні дані або підроблені, допущено порушення при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні.
Фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав позивачу посвідки на постійне проживання без наявності підстав для відмови у такому оформленні (видачі) посвідки, які передбачені Порядком № 321.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №802/864/16-а.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Натомість, в супереч вимог п. 73 Порядку №321 матеріали службової перевірки матеріали справи не містять, а тому рішенням про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання є протиправним.
Водночас, всупереч покладеного на відповідача обов'язку, останній не підтвердив належними та допустимими доказами наявності підстав для відмови в обміні посвідки позивача.
В той же час, приймаючи спірне рішення, управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області не враховано й те, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.
Таким чином, спірне рішення не відповідає справедливому балансу між цілями, яких намагався досягнути суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, які настали внаслідок прийняття цього рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в управління Державної міграційної служби були відсутні підстави для прийняття рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 .
Крім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на п.п. 9 п. 61 Порядку № 322.
При цьому, з аналізу вказаної норми вбачається, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні або видачі посвідки, якщо «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів».
Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів», відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, не уточнено причин та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення, що фактично позбавило позивача можливості усунути обставини, у зв'язку із якими їй було відмовлено в оформленні посвідки.
Загальне посилання відповідача у рішенні на положення п.п. 9 п. 61 Порядку № 322, не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.
В відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що підставами для висновку про подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей слугували обставини виявлення відсутності громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 за адресою, яку вона вказала у заяві при подачі документів.
Однак суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки відсутність позивача за адресою місця проживання, на час здійснення перевірки, не становить факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, враховуючи, що така інформація відповідає дійсності, наявна у інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача дійсно здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача з метою встановлення її місця перебування/проживання.
Таким чином матеріали справи не містять належних доказів щодо підтвердження факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.
Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Таким чином суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість тверджень відповідача щодо того, що позивачка за адресою свого фактичного проживання АДРЕСА_2 виявлена не була, що може свідчити про факт подання нею неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідок на тимчасове проживання, а тому рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.04.2025 року «Про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання» № НОМЕР_2 прийнято протиправно, та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу нову посвідку на постійне проживання в Україні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У постанові від 23.05.2018р. у справі №825/602/17 Верховний Суд зазначив, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно приписів ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повню і зо або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися віл вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийнятої виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Отже, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Пунктом 46 Порядку №321 передбачено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Положеннями Порядку №321 передбачено альтернативні варіанти щодо результатів розгляду заяви про обмін посвідки на постійне проживання: задовольнити заяву чи відмовити в такому обміні, однак суд вважає за необхідне вказати, що за відсутності підстав для відмови у видачі посвідки, визначених п. 62 Порядку №321, територіальний орган ДМС зобов'язаний видати особі, що зверталася із заявою про обмін посвідки, нову посвідку на постійне проживання в Україні.
Таким чином, наявності дискреційних повноважень відповідача в даному випадку не встановлено, а обраний позивачем спосіб захисту свого права у вигляду зобов'язання оформити та видати нову посвідку на постійне проживання за його заявою є належним та гарантуватиме, що виниклий між сторонами спір буде остаточно вирішений.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.12.2020 по справі №820/1684/18.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги скасування судом оскаржуваного рішення відповідача про відмову в оформленні (видачі) посвідки, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.04.2025 року «Про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання» № НОМЕР_2 , яким гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 08.10.2010 року прийняте за заявою від 16.04.2025 року.
Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нової посвідки на постійне проживання в Україні замість посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 08.10.2010 року за заявою від 16.04.2025 року
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору, у розмірі у розмірі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бідонько А.В.