21 листопада 2025 р. Справа № 480/11228/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2022 до 26.09.2023 включно;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2022 до 26.09.2023 включно, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Свої вимоги мотивував тим, що у період з 10.08.1997 до 03.08.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , проте при звільненні позивачу не було виплачено все належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим він звертався до Сумського окружного адміністративного суду з відповідними позовами та його вимоги було задоволено, в т.ч. щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки крайня дата періоду, який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №480/6539/22 це 28.09.2022, а остаточну виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено 27.09.2023 на виконання рішення суду №480/6538/22, то позивач вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 , в порушення ст.ст.116, 117 КЗпП України, протиправно не було виплачено середній заробіток за час затримки повного розрахунку при його звільненні за період з 29.09.2022 до 26.09.2023, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а тому позовні вимоги про його стягнення на користь позивача у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.
Додатково відмітив, що з 02.12.2022 позивач мобілізований на особливий період та зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, у зв'язку з чим він з 02.12.2022 знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , де постійно отримує всі належні йому складові грошового забезпечення. Заборгованість перед військовослужбовцем ОСОБА_1 на даний час відсутня.
Ухвалою суду від 17.07.2024 у відповідача витребувано додаткові докази у справі, на виконання вимог якої такі докази надано відповідачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач у період з 10.08.2017 до 03.08.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.08.2019 №223-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по НОМЕР_2 прикордонному загону та визначено останньою датою закінчення проходження військової служби 03.08.2019 (а.с.9зворот-10).
У поясненні відповідач вказує, що при звільненні позивачу належало до виплати грошове забезпечення у розмірі 236475,34грн., що позивачу було нараховано та виплачено (а.с.35). Позивачем вказане не заперечувалося.
Після звільнення позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено у вересні 2019 року компенсацію за неотримане речове майно у загальній сумі 48420,42грн. (а.с.35, 41).
Втім, не погоджуючись з тим, що позивачу при виключенні зі списків особового складу частини 03.08.2019 було виплачено не всі суми належного йому грошового забезпечення, ОСОБА_1 неодноразово звертався до Сумського окружного адміністративного суду з відповідними позовами, що у подальшому були задоволені та на виконання рішень у яких позивачу нараховані та виплачені кошти.
Зокрема, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року у справі №480/3055/19, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з липня 2015 по 03 серпня 2019 на час виключення його зі списків особового складу, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача у листопаді 2019 року 47040,81грн. (а.с.41).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року у справі №480/4179/19, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення на час виключення із списків особового складу 03 серпня 2019 року, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача у січні 2020 року суму у розмірі 37144,80грн. (а.с.41).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 року у справі №480/10389/21, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням виплачених сум ТА зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.08.2019 включно з урахуванням абзаців 4,6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із урахуванням виплачених сум, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 29.09.2022 року на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 119677,84грн. (а.с.7зворот, 40).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 у справі №480/6538/22, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі №480/6538/22 та якими:
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням “щомісячної додаткової грошової винагороди» за 2014, 2015,2016, 2017 роки з урахуванням виплачених сум,
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2014 - 2019 роки,
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням індексації грошового забезпечення,
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням індексації грошового забезпечення,
Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача у грудні 2022 року 1653,56грн. та 4666,73грн., а 27.09.2023 - 83403,10грн., сума у загальному розмірі на виконання рішення суду у справі №480/6538/22 склала 89723,39грн. ( а з вирахуванням обов'язків платежів - 82125,05грн (а.с.8, 40зворот).
При цьому у зв'язку з несвоєчасним розрахунком з позивачем, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.22 у справі №480/6539/22 стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 04.08.2019 по 28.09.2022 включно у сумі 16208,78 грн., та на виконання якого Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача у грудні 2022 року суму у розмірі 16208,78грн. (а.с.40зворот).
Позивач вважає, що оскільки останню виплату у сумі 82152,05грн. за рішенням суду у справі 480/6538/22 йому було проведено лише 26.09.2023, то він має право на отримання середнього заробітку за час затримки при звільненні, з урахуванням періоду щодо стягнення середнього заробітку у рішенні суду №480/6539/22 (з 04.08.2019 по 28.09.2022), а саме з 29.09.2022 до 26.09.2023, та у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу") закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 300 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, розрахунок звільнених з військової служби осіб за належне їм продовольче, речове та інше забезпечення здійснюється в органах Держприкордонслужби, в яких вони перебувають на відповідному забезпеченні.
Разом з тим, а ні Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу», а ні Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а порядок обчислення середнього грошового забезпечення - Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Так, за правилами статті 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
Із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець фактично обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, а також інших висновків у подібних справах.
Представник відповідача, обґрунтовуючи позицію, наголошував на неможливості застосування до спірних відносин положень ст.ст.116, 117 КЗпП України, втім такі його доводи не беруться до уваги, враховуючи висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Згідно з пп. “л» п. 1 розділу І Порядку № 100 цей Порядок застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 3 та 4 Порядку №100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку №100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що позивач був звільнений 03.08.202019, останній день фактичного розрахунку з позивачем відбувся за рішенням суду у справі 480/6538/22 - 27.09.2023.
Тобто фактично період затримки розрахунку під час звільнення складається з таких періодів:
з 04.08.2019 (наступний день після звільнення позивача з військової служби) до 18.07.2022 - період дії редакції статті 117 Кодексу законів про працю України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ щодо обмеження строком виплати у шість місяців,
з 19.07.2022 до 18.01.2023 (останній день 6-місячного строку) - період дії редакції КЗпП України після внесення змін Законом №2352-ІХ та після неї (з 19.07.2022), якою роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток за шість місяців після звільнення, у разі порушення строків виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум.
Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення на підставі рішення суду у справі 480/6538/22, саме за період з 04.08.2019 до 18.01.2023, а не до 26.09.2023, як просить позивач.
У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення суду Сумським окружним адміністративним судом у справі №480/6539/22 позивачу було нараховано середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення за період з 04.08.2019 до 28.09.2022. Відтак, позивач у цій справі, що розглядається, за порушення строків розрахунку під час звільнення на підставі рішення суду у справі 480/6538/22 має право на середній заробіток за період з 29.09.2023 (наступний день після періоду, вказаного у рішенні суду №480/6539/22 щодо стягнення середнього заробітку - з 04.08.2019 до 28.09.2022) до 18.01.2023, що складає 112 календарних днів.
Відповідно до довідки про доходи позивача (а.с.28) середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяця, що передують місяцю звільнення - за червень та липень 2019 року, складає 531,44грн. (32417,56грн. / 61 день).
Отже, сума середнього заробітку за цей період становить 59521,28грн. (112 календарних днів * 531,44грн.).
У той же час суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із сум належних позивачу під час звільнення та суми, яка була нарахована позивачу на виконання рішення суду у справі №480/6538/22, та у зв'язку з отриманням коштів на виконання якого позивач звернувся з цим позовом до суду, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 578482,60грн. (284 895,76грн., сума належна до виплати під час звільнення, з урахуванням суми речового майна, а також 47040,81грн., 37144,80грн., 119677,84грн. та 89723,39грн. - суми нараховані на виконання рішень судів у справах №480/3055/19, №480/4179/19, №480/10389/21, № 480/6538/22 відповідно). У свою чергу 89723,39грн., у зв'язку з несвоєчасно отриманням яких на виконання рішення суду у справі №480/6538/22, позивач звернувся до суду з цим позовом, складає 15,51% від усіх належних позивачу при звільненні сум.
Відтак, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2022 до 18.01.2023 у розмірі 9231,75грн. (15,51% від 59521,28грн.).
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Отже, враховуючи вищезазначене та з огляду на не вірний розрахунок позивачем середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд, з урахуванням вимог ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.09.2022 до 18.01.023 та саме стягнути з відповідача 9231,75грн. середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за цей період.
Втім не підлягають вимоги позивача в частині закінчення спірного періоду до стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення, оскільки суд до періоду з 19.01.2023 до 26.09.2023 згідно чинної редакції ст.117 КЗпП України застосовує обмеження в шість місяців, і тому спірний період складає з 29.09.2022 до 18.01.2023, а не до 26.09.2023 як просить позивач.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.09.2022 до 28.03.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 9231,75рн. середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 29.09.2022 до 18.01.2023.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 21.11.2025.
Суддя І.Г. Шевченко