21 листопада 2025 року м. Рівне №460/10069/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1 / ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-2 / ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.12.2024 №172650007580 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити з 29.09.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, а саме з 17.01.2001 до 16.10.2001, та період догляду з 22.07.2007 до 01.01.2008 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказала, що 06.02.2024, маючи статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 12.02.2024 №172650007580, прийнятим за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, їй відмовлено у призначенні такої пенсії. Не погоджуючись із цим рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із відповідним позовом. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024, визнано протиправним та скасовано спірне рішення відповідача-2, а також зобов'язано останнього повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. Оскільки у період з грудня 2024 року до березня 2025 року відповідачі не повідомили результати повторного розгляду заяви від 06.02.2024, позивач надіслала до ГУ ПФУ в Рівненській області відповідний запит на отримання публічної інформації, у відповідь на який у квітні 2025 року отримала копію оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.12.2024 №172650007580 про відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв'язку із непідтвердженням факту проживання / роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, а також недостатнім обсягом страхового стажу для призначення такої пенсії. Вважаючи означене рішення протиправним та спростовуючи підстави його прийняття, позивач зазначила, що наявність у неї права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підтверджено у мотивувальній частині рішення суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, а тому висновки пенсійного органу щодо проживання / роботи позивача у третій зоні забруднення станом на 01.01.1993 менше трьох років є безпідставними. Крім того, наявність у неї посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, засвідчує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право користування пільгами, визначеними законом для такої категорії громадян. Також стверджує, що навчання у місті Рівне у період з 26.04.1986 до 18.07.1987 не може заперечувати факту її проживання у цей період у селі Немовичі Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до третьої зони забруднення. Поряд з тим, не погоджуючись із висновком пенсійного органу про недостатній обсяг страхового стажу для призначення пенсії, позивач вказала, що, на виконання рішення суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, яке набрало законної сили, ГУ ПФУ у Львівській області помилково зараховано відповідні періоди не у повному обсязі. При цьому, відповідачем-2 безпідставно не враховано до страхового стажу позивача періоду з 17.01.2001 до 16.10.2001, протягом якого вона не працювала у зв'язку зі здійсненням догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, а також періоду догляду з 22.07.2007 до 01.01.2008 за престарілою особою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На переконання позивача, означені вище фактичні обставини надають їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим оскаржуване рішення пенсійного органу є незаконним та підлягає скасуванню судом. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 12.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/10069/25 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.06.2025 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ у Львівській області на позовну заяву, у якому пенсійний орган заперечив обґрунтованість позовних вимог. Мотивуючи свої заперечення, представник відповідача-2 вказала, що заява позивача від 06.02.2024 про призначення пенсії повторно розглянута ГУ ПФУ у Львівській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, що набрало законної сили 05.12.2024, за результатами чого 12.12.2024 винесено спірне у справі рішення №172650007580 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . На підтвердження правомірності оспорюваного рішення представник пенсійного органу зазначила, що наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи відповідачем-2 не оспорюється та засвідчується належним їй посвідченням. Водночас, таке посвідчення не є достатньою підставою для призначення їй пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, визначено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення такої пенсії. При цьому, однією з обов'язкових умов для призначення вказаної пенсії є постійне проживання / робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Разом з тим, наданими позивачем документами підтверджено факт її роботи у третій зоні забруднення станом на 01.01.1993 лише 2 роки 11 місяців і 2 дні. Крім того, представник відповідача-2 пояснила, що умовою для призначення згаданої вище пільгової пенсії є наявність страхового стажу в необхідному обсязі, зокрема у 2023 році - 24 роки. За доданими до заяви ОСОБА_1 документами, з урахуванням рішення суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, до страхового стажу зараховано всі періоди, що у своїй сукупності становить 22 роки 6 місяців та 19 днів. За таких обставин, представник відповідача-2 стверджує про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 згаданого вище Закону, що свідчить про правомірність прийнятого пенсійним органом рішення. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
03.07.2025, з використанням підсистеми «Електронний суд», відзив на позовну заяву до суду подало також ГУ ПФУ в Рівненській області, за змістом якого відповідач-1 не визнав позовні вимоги у повному обсязі та вважає їх безпідставними. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача-1 навела доводи та аргументи, аналогічні викладеним у відзиві відповідача-2. При цьому зазначила, що оскаржуване у справі рішення приймалося ГУ ПФУ у Львівській області за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань та на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, що набрало законної сили. Зауважила, що виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або роботою в такій місцевості. Між тим, з огляду на зміст статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зниження пенсійного віку залежить від рівня радіоактивного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Вказала, що позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, яке хоча й підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими законом, однак не є єдиним документом для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Наданою позивачем довідкою органу місцевого самоврядування не підтверджено її фактичного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Поряд з цим, відповідно до записів диплому позивача, вона навчалася на денній формі з 01.09.1984 до 18.07.1987 в Рівненському СПТУ №5, м. Рівне, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Окрім того, згідно із записами трудової книжки позивача, з 17.07.1987 до 03.08.1989 вона працювала у Рівненському льонокомбінаті, що знаходиться у м. Рівне. Стверджує, що постійне місце роботи позивача нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживання, а тому факт роботи у Рівненському льонокомбінаті заперечує факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с. Немовичі) в цей період. Також зауважила, що необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, становить 24 роки; у той же час, страховий стаж позивача становить 22 роки 6 місяців 19 днів. Таким чином, відповідач-1 вважає, що ГУ ПФУ у Львівській області прийняло правомірне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно статті 55 згаданого вище Закону, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується належним їй посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 05.08.1993 (а.с.12).
06.02.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила копії відповідних документів.
З урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, вказана заява з доданими до неї документами була розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, за наслідками чого 12.02.2024 відповідачем-2 прийнято рішення №172650007580 про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком (а.с.16-17).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 в адміністративній справі №460/2393/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 у цій справі, позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.02.2024 №172650007580 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.02.2024, зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, а саме: з 20.09.1995 по 31.12.1995, з 16.06.1996 по 01.09.1997, з 03.09.1999 по 25.11.1999, з 20.11.2000 по 16.01.2001 та період догляду з 29.06.2006 по 17.04.2007 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 в адміністративній справі №460/2393/24 набрало законної сили 05.12.2024 (а.с.18-22).
На виконання вказаного судового рішення, 12.12.2024 ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із зарахуванням до страхового стажу позивача визначених у судовому рішенні періодів, за результатами чого прийнято спірне рішення №172650007580 про відмову у призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішенні пенсійним органом зазначено, зокрема, що «за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
- страховий стаж позивача становить 22 роки 06 місяців 19 дні; за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди;
- однією з обов'язкових умов для призначення пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, є постійно проживати чи постійно працювати в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років. Документами підтверджено факт роботи станом на 01.01.1993 - 02 роки 11 місяців 02 дні;
- до періоду проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання у середньому професійно-технічному училищі №5 м. Рівне з 26.04.1986 по 18.07.1987, період роботи у Рівненському льонокомбінаті з 17.07.1987 по 03.08.1989 м. Рівне, період роботи у радгоспі «Бориспільський» з 02.09.1997 по 02.09.1999 м. Бориспіль, оскільки зазначені міста не відностяться до зони гарантованого добровільного відселення. Також не взято до уваги акт про встановлення фактичного місця проживання від 12.12.2023 №203/09-06, оскільки це не передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1;
- висновок: право на призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону №796-ХІІ відсутнє, оскільки станом на 01.01.1993 заявниця не прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки та відсутня необхідна кількість страхового стажу - 24 роки (а.с.33).
Позивач отримала копію оскаржуваного рішення у квітні 2025 року у відповідь на її запити від 31.03.2025 (а.с.31, 32, 34), що не є спірними обставинами у справі.
Вважаючи рішення відповідача-2 від 12.12.2024 про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України (далі також - Основний Закон України) установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом преамбули Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, яка враховується судом в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6-ти років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (пункт 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним в межах даної судової справи є, зокрема, питання наявності у позивача права на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість її проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина перша). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина четверта).
До позовної заяви ОСОБА_1 додане посвідчення громадянки, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 05.08.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (а.с.12).
Суд зауважує, що станом на день видачі позивачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551; далі - Порядок №501).
Відповідно до пункту 2 Порядку №501 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства України.
За правилами абзацу третього пункту 5 Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Наведене кореспондується з положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, за якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Отже, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Таким чином, надаючи особі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: «(…) право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» і (або) «Потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), надає їй право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою статтею 55 Закону №796-XII, за умови підтвердження факту її роботи або проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої означеної статті).
Разом з тим, суд зауважує, що вказане вище посвідчення не може слугувати безумовним доказом факту проживання / роботи позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, оскільки за правилами частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
Аналізуючи положення абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
З матеріалів справи судом установлено, що на підтвердження факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивачем надано належним чином засвідчені копії довідки Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 05.10.2023 №1172 (а.с.35) та Акта встановлення факту проживання від 12.12.2023 №205/09-26 (а.с.37).
Зазначеною вище довідкою стверджується, що позивач у періоди з 30.01.1990 по 03.12.1996, з 12.03.1997 по 19.08.1997, з 15.11.1999 по 27.05.2011 і по даний час (тобто по дату видачі цього документа - 05.10.2023) проживає на АДРЕСА_1 , яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Підстава видачі цієї довідки - записи у погосподарських книгах за 1986-2025 роки відповідно.
У свою чергу, за змістом згаданого вище Акта, 12.12.2023 уповноваженими особами виконавчого комітету Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області проведено обстеження щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження, на підставі свідчень сусідів заявниці, отримано інформацію, зокрема, про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації у будинку своєї бабусі, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , - із серпня 1989 року по даний час.
Суд зауважує, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами), село Немовичі Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення - зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наведеними вище доказами, а саме довідкою органу місцевого самоврядування від 05.10.2023 №1172, достеменно підтверджується факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 2 років 11 місяців та 2 днів, а не її роботи у такій зоні, як помилково зазначив відповідач-2 в оскаржуваному рішенні від 12.12.2024.
При цьому, суд не бере до уваги обставини, встановлені в Акті Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 12.12.2023 №205/09-26, оскільки, в силу приписів Закону №796-ХІІ та Порядку №22-1, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються виключно довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
А тому, суд оцінює вказаний вище Акт як неналежний доказ у цій справі, який не підтверджує заявлені позивачем вимоги, у зв'язку з чим останній не враховується судом при вирішенні спірних правовідносин в межах цієї справи.
Аналізуючи викладені у спірному рішенні ГУ ПФУ у Львівській області висновки про незарахування до періоду проживання/роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення періоду її навчання у середньому професійно-технічному училищі №5 м. Рівне з 26.04.1986 до 18.07.1987 і періоду її роботи у Рівненському льонокомбінаті з 17.07.1987 до 03.08.1989, а також наведені позивачем у позовній заяві доводи на їх спростування, суд враховує таке.
У постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 Верховний Суд зазначив, що «(…) виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини, суди попередніх інстанцій не здійснили перевірку факту постійного проживання позивача за місцем його реєстрації, а також не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, копії паспорту і трудової книжки ОСОБА_1, які можуть містити інформацію, що підтверджує або спростовує факт постійного проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення».
Отже, адміністративний суд при розгляді справ цієї категорії має здійснити перевірку факту постійного проживання позивача за місцем його (її) реєстрації, а також надати належну оцінку наявним у матеріалах справи документам, зокрема копії паспорта і трудової книжки, які можуть містити інформацію, що підтверджує або спростовує факт постійного проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення.
Відповідно до записів №№1-4 належної ОСОБА_1 трудової книжки від 13.07.1987 серії НОМЕР_2 (з урахуванням рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22.01.2024 у справі №572/5338/23, яке набрало законної сили 21.02.2024), у період з 01.09.1984 до 16.07.1987 позивач навчалася у середньому професійно-технічному училищі №5 міста Рівне, запис внесено на підставі диплома серії НОМЕР_3 ; у період 17.07.1987 до 03.08.1989 працювала у Рівненському льонокомбінаті оператором стрічкового обладнання (а.с.12-14, 15).
Разом з тим, суд зауважує, що копія згаданого вище диплома в матеріалах справи відсутня.
Зі змісту поданих відповідачами відзивів судом установлено, що у вказаний період позивач навчалася в СПТУ №5 м. Рівне саме на денній формі навчання, що фактично підтверджується нею за змістом позовної заяви.
У той же час, у позові ОСОБА_1 стверджує, що у періоди свого навчання в СПТУ №5 м. Рівне та роботи у Рівненському льонокомбінаті вона постійно проживала у селі Немовичі Сарненського району Рівненської області, куди приїжджала у вихідні та святкові дні, а також на канікули.
Суд критично оцінює такі твердження позивача та звертає увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що учасник судового процесу - суб'єкт владних повноважень повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності виключно в адміністративних справах про їх оскарження. Водночас, інший учасник судового процесу не позбавлений обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги чи заперечення. Тобто, обов'язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб'єкта владних повноважень, а розподілено в залежності від їхніх вимог та заперечень.
В межах цієї адміністративної справи обов'язок доказування правомірності оспорюваного рішення належить відповідачу-2, в той час, як позивач зобов'язана підтвердити належними та допустимими доказами обставини, які стали підставою для її звернення до суду з позовом щодо оскарження такого рішення суб'єкта владних повноважень.
Подібні висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, згідно з якими: «(…) визначений цією правовою нормою [ч. 2 ст. 77 КАС України] обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги» (пункт 47 вказаної постанови).
Суд констатує, що позивач жодним чином не спростувала факту її навчання у період з 01.09.1984 до 16.07.1987 на денній формі в СПТУ №5 м. Рівне, а також не додала до позовної заяви жодного доказу того, що вона навчалася за іншою формою навчання, яка б надавала їй можливість у період навчання в місті Рівному фактично постійно знаходитися за місцем реєстрації у селі Немовичі Сарненського району Рівненської області, тобто на території зони радіоактивного забруднення.
Аналогічних висновків суд доходить також при оцінці доводів позивача щодо її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у період роботи в Рівненському льонокомбінаті з 17.07.1987 до 03.08.1989.
У постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 Верховний Суд виснував, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, позаяк положеннями цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку, а саме якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Отже, період перебування (навчання, роботи) особи на території, яка не включена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання, роботи) такої особи на радіоактивно забрудненій території.
А тому, суд вважає обґрунтованими висновки, викладені відповідачем-2 в оспорюваному рішенні, щодо відсутності правових підстав для зарахування періодів навчання позивача в СПТУ №5 м. Рівне та роботи у Рівненському льонокомбінаті до періоду її проживання / роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
Суд звертає увагу, що дані диплому про освіту та/або трудової книжки не спростовують факту постійного проживання особи у певній зоні радіоактивного забруднення лише за умови, що період(-и) такого навчання та/або роботи підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Поряд з цим, позивач не позбавлена права на звернення до суду із заявою(-ами) про встановлення факту(-ів), що має(-ють) юридичне значення, в порядку та з підстав, визначених нормами цивільного законодавства.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 лише протягом 2 років 11 місяців та 2 днів (період з 30.01.1990 до 31.12.1992, засвідчений довідкою від 05.10.2023 №1172), тобто менше 3 необхідних років, що свідчить про відсутність правових підстав для зменшення пенсійного віку позивача та призначення їй пенсії відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, суд вважає необґрунтованими аргументи позивача про наявність у неї права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з огляду на висновок суду, викладений у рішенні від 18.06.2024 у справі №460/2393/24 (набрало законної сили 05.12.2024), оскільки нормою частини сьомої статті 78 КАС України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення) - це можливість прийняття судом як беззаперечними тих обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Преюдиціальність надає стороні у справі право не доводити повторно обставини (юридичні факти), які вже були встановлені судом. Водночас, інша сторона має можливість оскаржувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти), надаючи належні та допустимі докази. Суд, у свою чергу, зобов'язаний обґрунтувати причини прийняття або відхилення цих заперечень. Відхиляючи заперечення, суд має чітко пояснити, що обставини (юридичні факти), встановлені іншим судом, мають преюдиційний характер і не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.11.2022 у справі №140/6115/21, від 08.04.2025 у справі №802/52/18-а та від 16.09.2025 у справі №640/16378/22.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 вказала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Наведений у рішенні від 18.06.2024 у справі №460/2393/24 (набрало законної сили 05.12.2024) висновок суду про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за своєю суттю та змістом є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту), зокрема наявному у позивача посвідчення (статусу) особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому такий висновок суду не є преюдиційною обставиною (юридичним фактом) у цій справі.
До предмету доказування в межах цього судового спору належить також обсяг наявного у позивача страхового стажу, необхідного для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, з приводу чого суд зазначає наступне.
З аналізу змісту абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ висновується, що наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, є обов'язковою умовою для призначення такій особі пенсії на пільгових умовах за нормами цієї статті.
У свою чергу, умови призначення пенсії за віком установлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Так, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: (…) з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 30 років (…).
Отже, для призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ зі зниженням пенсійного віку на 6 років, її страховий стаж має становити не менше 24 років.
З матеріалів справи судом установлено, що на день звернення до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії (06.02.2024) ОСОБА_1 досягнула повних 54 років та мала страховий стаж 20 років 6 місяців 4 дні (за розрахунком, проведеним ГУ ПФУ у Львівській області за наслідками первинного розгляду цієї заяви та відображеним у рішенні від 12.02.2024 №172650007580) (а.с.16-17).
З урахуванням періодів, визначених у рішенні суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, що набрало законної сили, обсяг наявного у позивача страхового стажу склав 22 роки 6 місяців 19 днів, що підтверджуються, зокрема, змістом рішення відповідача-2 від 12.12.2024 №172650007580 (а.с.33).
Водночас, у позовній заяві позивач стверджує про неправильне зарахування відповідачем-2 періодів, визначених рішенням суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, до її страхового стажу, який, на її переконання, у підсумку має становити 23 роки 4 місяці 9 днів.
Суд не погоджується із такими висновками позивача та враховує, що за правилами частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу, що система персоніфікованого обліку була введена в дію 01.01.2004 на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування», відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 №1854 та від 12.03.2003 №303.
За правилами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як установлено вище судом, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 у цій справі, зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.02.2024, зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, а саме: з 20.09.1995 по 31.12.1995, з 16.06.1996 по 01.09.1997, з 03.09.1999 по 25.11.1999, з 20.11.2000 по 16.01.2001 та період догляду з 29.06.2006 по 17.04.2007 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказані вище періоди у своїй сукупності становлять 2 роки 8 місяців та 4 дні, що в цілому узгоджується із проведеним позивачем у поданій нею заяві по суті розрахунком.
Водночас, позивачем не враховано, що при первинному розгляді заяви про призначення пенсії (з доданими документами) від 06.02.2024 та обрахунку наявного страхового стажу станом на цей день відповідачем-2 уже було зараховано до її страхового стажу періоди офіційного безробіття з 17.05.2006 до 19.11.2006 та з 19.01.2007 до 15.04.2007, які частково охоплюються періодом з 29.06.2006 до 17.04.2007, визначеним у згаданому вище рішенні суду, що підтверджується змістом долученої до матеріалів справи форми PC-право №172650007580 (а.с.17).
Суд наголошує, що незважаючи на наявність рішення суду, що набрало законної сили та яким встановлено підстави для зарахування до страхового стажу пенсіонера додаткових періодів, пенсійний орган, здійснюючи відповідний перерахунок, зобов'язаний зарахувати такі додаткові періоди повністю (у разі, якщо ці періоди взагалі не були враховані при проведенні первинного розрахунку страхового стажу особи) або частково (у разі, якщо певні частини цих періодів уже зараховані при проведенні первинного розрахунку страхового стажу особи), не допускаючи при цьому випадків повторного зарахування одного і того ж періоду до страхового стажу особи.
Таким чином, з урахуванням рішення суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, що набрало законної сили, обсяг донарахованого страхового стажу ОСОБА_1 має становити 2 роки 15 днів, про що вірно зазначив відповідач-2 у своєму рішенні від 12.12.2024, а не 2 роки 8 місяців 4 дні як стверджує позивач за змістом позовної заяви.
А тому, суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного перерахунку її страхового стажу при виконанні ГУ ПФУ у Львівській області рішення суду у справі №460/2393/24.
Поряд з тим, не погоджуючись із загальним обсягом визначеного відповідачем-2 страхового стажу, позивач вважає наявними підстави для зарахування до такого додатково періоду з 17.01.2001 до 16.10.2001, протягом якого вона не працювала у зв'язку зі здійсненням догляду за своєю дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, а також періоду догляду з 22.07.2007 до 01.01.2008 за престарілою особою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У той же час, в оскаржуваному рішенні від 12.12.2024 пенсійним органом вказано, що «за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди».
Оцінюючи наведені вище обставини, суд зазначає таке.
Пунктом 13 частини першої статті 30 Закону №796-ХІІ передбачено, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Згідно з пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення;
- заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону №796-ХІІ;
- документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
- виписка з трудової книжки;
- відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
- інформація із системи персоніфікованого обліку.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачами не заперечується, що при зверненні до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії позивач надала також відповідний перелік документів, передбачений вимогами пункту 11 Порядку №637, а саме: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зворот а.с.35); належне ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, серії НОМЕР_4 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 01.12.1993 (зворот а.с.35); довідку Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 05.02.2024 №279 на підтвердження видачі дитині позивача ОСОБА_2 вказаного посвідчення (а.с.36); копію трудової книжки від 13.07.1987 серії НОМЕР_2 , а також відповідну заяву особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону №796-ХІІ.
У свою чергу, оскільки у відповідача-2, який за принципом екстериторіальності розглянув заяву позивача про призначення пенсії (з доданими до неї документами), відсутні відомості (інформація з підтверджуючими документами) про те, що у спірний період з 17.01.2001 до 16.10.2001 позивач працювала, суд дійшов висновку, що незарахування пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 17.01.2001 до 16.10.2001, протягом якого вона здійснювала догляд за своєю дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку є безпідставним і не відповідає приписам законодавства, чинного на день проведення відповідного обрахунку.
Щодо спірного періоду з 22.07.2007 до 01.01.2008, суд враховує, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 11 Закону №1058-ІV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
З аналізу змісту наведеної норми висновується, що період догляду за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, зараховується до страхового стажу особи, яка здійснювала такий догляд, якщо протягом відповідного періоду ця особа: (1) була працездатною (не досягла пенсійного віку та не мала статусу особи з інвалідністю); (2) не працювала; (3) отримувала в органах соціального захисту населення допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
При дотриманні всіх цих умов період догляду зараховується до страхового стажу особи (яка подала заяву про призначення пенсії), оскільки, з огляду на положення статті 11 Закону №1058-ІV, у цей період вона вважається застрахованою особою. При цьому, страхувальником такої особи у вказаний період є відповідний орган соціального захисту населення, що виплачує їй допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
Як встановлено у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі №460/2393/24, що набрало законної сили, та підтверджується матеріалами даної справи, 25.07.2023 Управлінням соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації видано ОСОБА_1 довідку №06-35-2077 про те, що вона знаходиться на обліку в управлінні соціального захисту населення і отримує компенсацію по догляду за особою похилого віку на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 29.06.2006 по 26.03.2008 (а.с.39).
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що у період з 22.07.2007 до 01.01.2008 позивач була працездатною особою (не досягла пенсійного віку і не мала статусу особи з інвалідністю), не працювала та отримувала в органах соціального захисту населення компенсацію відповідно до законодавства, що свідчить про наявність усіх підстав для зарахування вказаного періоду до її страхового стажу.
Всупереч викладеному, враховуючи зміст форми PC-право №172650007580, до страхового стажу позивача ГУ ПФУ у Львівській області зараховано лише 01.01.2008, що, у свою чергу, свідчить про відсутність у суду правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що незарахування відповідачем-2 до страхового стажу позивача періоду з 22.07.2007 до 31.12.2007, протягом якого вона здійснювала догляд за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що засвідчено довідкою від 25.07.2023 №06-35-2077, є безпідставним і не відповідає нормам законодавства, чинного на день проведення відповідного обрахунку.
Враховуючи наведене, наявні усі правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду з 17.01.2001 до 16.10.2001 за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, а також періоду догляду з 22.07.2007 до 31.12.2007 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з цим, викладене в оспорюваному рішенні твердження відповідача-2 щодо зарахування до страхового стажу позивача всіх періодів за доданими нею документами не може вважатися обґрунтованим, а визначений пенсійним органом загальний обсяг наявного у ОСОБА_1 страхового стажу на день її звернення із відповідною заявою - правильним.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунок страхового стажу позивача для призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону, відповідач-2 діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому прийняте ним рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 12.12.2024 №172650007580 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Таким чином, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним та скасування судом оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії, оскільки останнє прийняте пенсійним органом [суб'єктом владних повноважень] з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, зокрема в частині обсягу наявного у позивача страхового стажу.
Як уже зазначалося вище судом, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1:
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру, необхідні для відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ у Львівській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Також, суд враховує, що за правилами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію, суд звертає увагу, що, в силу приписів частини першої статті 58 Закону №1058-ІV, повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, до компетенції яких входить також розгляд поданих пенсіонером документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Отже, у спірних правовідносинах суд не може вирішувати питання щодо призначення / відмови у призначенні позивачу пенсії, оскільки відповідачем-2 в оскаржуваному рішенні проведено неправильний обрахунок страхового стажу позивача за відповідні періоди, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду при вирішенні питання наявності у позивача страхового стажу для призначення їй пільгової пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду з 17.01.2001 до 16.10.2001 за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, і період догляду з 22.07.2007 до 31.12.2007 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 06.02.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ і прийняти рішення з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно з пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень частково довели правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах. Водночас, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтувала заявлені нею позовні вимоги, також знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позов підлягає задоволенню частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до платіжної інструкції від 04.06.2025 №28, підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн (а.с.40).
Докази понесення позивачем інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 12.12.2024 №172650007580 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду з 17.01.2001 до 16.10.2001 за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілим від Чорнобильської катастрофи, до досягнення ним 12-річного віку, та період догляду з 22.07.2007 до 31.12.2007 за престарілою особою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 листопада 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., 79016, ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885)
Суддя С.А. Борискін