21 листопада 2025 року м. Рівне №460/13082/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) у якому просить суд (дослівно):
визнати протиправною діяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту, поданого позивачем 22.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 абзацу 14 п. 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту від 22.07.2025 щодо звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 абзацу 14 п. 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 23.06.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки, однак 05.07.2025 працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 , незважаючи на відсутність відповіді від комісії ТЦК та СП про надання відстрочки від мобілізації, здійснили протиправні дії, внаслідок чого позивач був призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 . Надалі, позивач звернувся до командира цієї військової частини із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи. За результатами розгляду рапорту відповідачем надано письмову відповідь № 1/7062 від 26.07.2025 про відмову у задоволенні рапорту, оскільки у особи яка потребує догляду наявний інший член сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за батьком - дочка ОСОБА_2 . Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки ОСОБА_2 проживає у місті Вінниця і ця обставина унеможливлює здійснювати догляд за хворим батьком, огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач не надав, тому в силу вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 04.08.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів.
Ухвалою суду від 13.08.2024 продовжено позивачу процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 04.08.2025.
Ухвалою суду від 18.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
23.06.2025 позивач, вважаючи що має право на відстрочку, направив засобами поштового зв'язку до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
24.07.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що до рапорту були долучені засвідчені копії наступних документів:
Військово-обліковий документ, паспорт та картка платника податку позивача; свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 29.12.1989; паспорт та картка платника податку ОСОБА_3 (батька позивача); свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 29.07.2003; довідка до акта огляду МСЕК серії АВ № 0402952 від 14.04.2016; витяг з реєстру територіальної громади № 2025/001191986; висновок лікарсько-консультативної комісії КНП Здолбунівського ЦМДЦ Здолбунівської міської ради № 64 від 04.02.2025; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 16.07.2025 № 01/4/3900, виданий уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 ; рішення Здолбунівської міської ради про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам які надають соціальні послуги на непрофесійній основі від 03.06.2025; нотаріально завірена заява, видана приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Довгалюк Н.М. зареєстрована в реєстрі за № 521 від ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.12.1989 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0402952 від 14.04.2016 інвалідність ОСОБА_3 , інваліду другої групи, встановлена безстроково.
Відповідно висновку лікарсько-консультативної комісії КНП Здолбунівського ЦМДЦ Здолбунівської міської ради № 64 від 04.02.2025 про наявність порушень функцій організму ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок наданий для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та дійсний до 04.02.2026.
Згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 16.07.2025, т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 затвердив рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка запропонувала остаточне рішення стосовно звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 з урахуванням його сімейних обставин прийняти на рівні командування ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2025 № 1/7062 повідомлено позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби. В листі зазначено, що за результатами розгляду рапорту у звільненні з військової служби відмовлено у зв'язку з наявністю у батька позивача, інших крім нього, членів сім'ї І ступеня споріднення, яка за законом повинна здійснювати за ним догляд - дочки ОСОБА_2 . При цьому, потреба ОСОБА_2 у постійному догляді документами долученими до рапорту не підтверджена.
Не погоджуючись з рішенням військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, на момент виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 10.05.2025).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі -Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.
Судом встановлено, що 24.07.2025 (вх. № 1/21357 від 24.07.2025) позивач звернувся з рапортом до військового командування в/ч НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність встановлена з 14.04.2016 - безстроково.
При цьому, наявність права звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ позивач обґрунтовує тим, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за своїм батьком, оскільки ОСОБА_2 , рідна сестра позивача, не може здійснювати догляд за батьком з таких причин: постійно проживає у Вінницькій області разом зі своєю малолітньою дитиною яку виховує, доглядає та забезпечує працюючи на роботі; має серйозні проблеми зі здоров'ям; не має можливості відлучатися, щоб здійснювати догляд за батьком в іншому регіоні. На підтвердження таких обставин позивач надає щодо ОСОБА_2 копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого; копію консультативного висновку спеціаліста щодо протипоказань фізичних навантажень; копію рішення ЛКК у якому зазначено про звільнення від фізичних навантажень терміном на три місяці; копію свідоцтва про народження сина 2009 р.н.
Як вже зазначав суд, листом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2025 № 1/7062 повідомив позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби. В листі зазначено, що за результатами розгляду рапорту у звільненні з військової служби відмовлено у зв'язку з наявністю у батька позивача, інших крім нього, членів сім'ї І ступеня споріднення, яка за законом повинна здійснювати за ним догляд - дочки ОСОБА_2 . При цьому, потреба ОСОБА_2 у постійному догляді документами долученими до рапорту не підтверджена.
З такими доводами відповідача суд погоджується, оскільки зміст абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
(1) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
(2) інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 та від 27.02.2025 у справі 380/16966/24, що відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вирішуючи даний спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Згідно частини першої статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 СК України.
Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Крім того, відповідно до статті 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 № 3721-ХІІ, діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Як вже зазначав суд та з матеріалів справи слідує, що у ОСОБА_3 , крім позивача, є дочка, стосовно якої відсутні відомості, що вона не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об'єктивних причин. Тобто, судом не встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК, при цьому, проживання у іншій області не звільняє дочку від обов'язку піклуватися про свого батька, проявляти про нього турботу та надавати йому догляд.
З приводу доводів позивача про те, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 до розгляду заяви про надання відстрочки здійснили протиправні дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим позивача протиправно було призвано на військову службу, то суд зазначає, що предметом цього позову є дії і рішення військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за результатами розгляду його рапорту від 24.07.2025 та доданих до нього документів, тому суд розглядає цю справу не інакше як в межах заявлених позовних вимог та перевіряє чи діяла військова частина НОМЕР_1 приймаючи рішення щодо позивача на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Більше того, в матеріалах справи відсутня інформація який саме територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив оформлення призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, як і відсутній наказ про призов військовозобов'язаного ОСОБА_1 на військову службу.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В контексті наведеної норми, суд зазначає, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі. Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і розміром заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 11 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в тому разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Відповідна правова позиція міститься у постанові КАС ВС від 18.11.2018 по справі № 815/1813/15.
Враховуючи неподання ОСОБА_1 до рапорту від 24.07.2025 документів, які підтверджують потребу ОСОБА_2 (сестри позивача) у постійному догляді, що підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, у відповідача відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, у зв'язку із ненаданням повного переліку документів на підтвердження сімейних обставин відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 листопада 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Ольга ПОЛІЩУК