Справа № 420/38667/25
20 листопада 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
До Одеського окружного адміністративного суду 18.11.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частина НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність співробітників ІНФОРМАЦІЯ_1 при не наданні можливості ОСОБА_1 надати документи, що підтверджують його право на відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також документів, що підтверджують стан його здоров'я, що призвело до незаконного, згідно ст. 63 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16.05.2024 року № 560, направлення ОСОБА_1 для проходження військоволікарської комісії для визначення ступеня придатності за станом здоров'я та подальшого вирішення питання щодо призову на військову службу за мобілізацією, що призвело до протиправного висновку військово-лікарської комісії, яким ОСОБА_1 визнаний «Придатний до військової служби» та видання наказу № 1139 про направлення його в команду НОМЕР_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність керівництва Військової частини НОМЕР_1 при не реагуванні на рапорт ОСОБА_1 і неприйнятті рішення про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України при не контролюванні прийняття рішення керівництвом Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами;
- зобов'язати керівництво Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, згідно із ст. статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Міністерство оборони України відреагувати на неправомірне прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо прийняття протиправного висновку військово-лікарської комісії, яким ОСОБА_1 визнаний «Придатний до військової служби» та направлений в команду НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України проконтролювати прийняття рішення керівництвом Військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, або за станом здоров'я;
В той же час, 18.11.2025 року (вх.№ 121882/25) від представника ОСОБА_1 заява, в якому представник заявника просить суд забезпечити позов, зобов'язанням відповідачів не здійснювати стосовно ОСОБА_1 ніяких заходів примусового характеру, видачі наказів, розпоряджень, тощо, стосовно переведення його в інші військові частини, крім наказів про його звільнення з військової служби до надбання чинності рішення суду.
У вказаній заяві зазначено, що позивач 12.09.2025 року ОСОБА_1 був зупинений спільною групою оповіщення з представниками Національної поліції для перевірки військово-облікових документів. Під час перевірки документи були відсутні. Як видно з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 на мій Адвокатський запит від 01.102025 року, «перевіркою за системою «Армор» було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 є порушником військового обліку, а саме, порушення ч.3 ст. 210-1 КУпАП «Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до п.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадянина ОСОБА_1 було запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , для уточнення військово-облікових документів. В процесі спілкування з даним громадянином було з'ясовано, що за весь час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, в ТЦК для уточнення облікових даних - не з'являвся. Жодних документів, які є підставою для надання відстрочки або бронювання - не надав». ОСОБА_1 «був направлений на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності за станом здоров'я та подальшого вирішення питання щодо призову на військову службу за мобілізацією. Відповідно висновку військово-лікарської комісії визнаний «Придатний до військової служби» та направлений в команду НОМЕР_1 . Керівництво військової частини НОМЕР_1 і Міністерство оборони України Адвокатськими запитами від 21.09.2025, 29.09.2025, 01.10.2025, 09.10.2025, 21.10.2025 і 05.112025 року проінформовано про проблеми ОСОБА_1 із здоров'ям, а саме у нього діагностовано гепатит С+В, і він проходить лікування в Комунальному некомерційному підприємстві «Міський психіатричний диспансер», саме - замісну підтримувальну терапію з діагнозом «поведінкові та психічні розлади внаслідок вживання опоїдів. Синдром залежності», а також про те, що ОСОБА_1 доглядає батька інваліда другої групи і інших членів родини, які б могли його доглядати немає. Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - інвалід ІІ групи (Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААА № 302287 від 20.04.2017 - надана безстроково), зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином - ОСОБА_1 і донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , інвалід ІІ групи з дитинства (Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 10ААВ № 579364 від 18.09.2013 - надана безстроково). ОСОБА_2 розлучений з 2000 року, колишня дружина проживає окремо. Таким чином, ОСОБА_1 доглядає двох інвалідів другої групи і має право на відстрочку згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 05.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Рапорт прийняв командир молодший лейтенант ОСОБА_4 . Всі Адвокатські запити керівництвом Військової частини НОМЕР_1 проігноровано, відповідей не отримано, рішення щодо звільнення ОСОБА_5 з військової служби за сімейними обставинами не прийнято, Міністерство оборони не надало відповіді на причини неприйняття рішення.
Враховуючи вищевказане, та те, що дії відповідачів можуть призвести до негативних незворотних наслідків, великих матеріальних і моральних витрат, керуючись ч. 1 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України представник ОСОБА_1 просить суд забезпечити позов.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з пп.1, 2 ч.2 чт.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.1, ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 3 статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом:
1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов'язку вчиняти певні дії;
2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо припинення дії або призупинення дії сертифікатів, схвалень, допусків;
4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій;
5) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку);
7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";
8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
11) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).
Згідно з ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, забезпечується можливість виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Положеннями ч. 2 ст. 151 КАС України регламентовано, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі №140/8745/21 зауважив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов'язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.
Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСР 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, оцінку вказаним доказам буде надано під час розгляду справи по суті
Суд зазначає, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою (клопотанням) про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Однак, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підставі для відмовити у задоволенні клопотання представника заявника про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 9, 150-154, 156, 243, 248, 256, 293, 297 КАС України, суд,
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Згідно із ч.2 ст.256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ч.1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.А. Вовченко