Справа № 420/33085/24
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення терміну виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Вказаним рішенням визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 13 червня 2022 року по 22 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 13 червня 2022 року по 22 березня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У решті позову - відмовлено.
Рішення набрало законної сили 07.07.2025 року.
05.11.2025 року (вхід. від 06.11.2025 року) представник Військової частини НОМЕР_1 подав заяву, в якій останній просить: відстрочити виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 420/33085/24 строком на один рік, але не менш як до дня отримання військовою частиною НОМЕР_1 від розпорядника бюджетних коштів другого рівня коштів на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 420/33085/24.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив таке.
На виконання приписів ст.ст. 99, 100 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV п. 5.5 розділу 5 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 № 744, представниками юридичної служби військової частини НОМЕР_1 невідкладно після набрання рішенням суду по справі № 420/33085/24 законної сили, а саме 31.07.2025, було подано рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за № 20374 від 31.07.2025, з проханням про зобов'язання начальника фінансово - економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 виконати рішення суду по справі № 420/33085/24.
У свою чергу, фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 відповідно до вище вказаного рапорту було невідкладно замовлено кошти для виконання Рішення суду у справі № 420/33085/24. У зв'язку з тривалою відсутністю фінансування на виконання рішень судів з моменту первісного замовлення коштів на виконання рішення суду у справі № 420/33085/24 й по дійсний час - необхідні для виконання рішення в даній справі кошти замовляються повторно (щомісячно), що підтверджується Розрахунками потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 на жовтень 2025 року.
Разом з тим, попри вжиття відповідачем залежних від нього заходів, спрямованих на своєчасне первісне та подальше повторне замовлення коштів та виконання рішення суду, з незалежних від нього причин на рахунок військової частини ще не надійшли кошти, призначені для виконання рішення суду по справі № 420/33085/24.
Станом на 05.11.2025 на рахунку військової частини відсутні кошти за КЕКВ 2800, в тому числі й призначені для виконання рішення суду по справі № 420/33085/24. Отримання коштів на даний момент очікується.
Відповідач вчинив та продовжує вчиняти вичерпні дії, спрямовані на якнайшвидше виконання рішення суду по справі № 420/33085/24, в межах, визначених чинним законодавством. У свою чергу, повнота та своєчасність отримання необхідного для виконання рішення суду по справі № 420/33085/24 фінансування - не обумовлена подальшим вчиненням відповідачем будь-яких інших дій, окрім як уточнення потреб в коштах на кожен наступний місяць та подання до забезпечувального органу (розпорядника бюджетних коштів другого рівня) відповідних заявок.
Зважаючи на вищевикладені обставини, відповідачем вжито всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання рішення суду, але завершення його виконання являється істотно ускладненим.
Більш того, вищенаведені умови не лише позбавляють відповідача права й можливості добровільного виконання рішення суду по справі № 420/33085/24, але й створюють суттєві ризики покладення на нього невиправданих негативних наслідків об'єктивної неможливості виконання рішення у бажаний позивачем строк.
Розглянувши заяву Військової частини НОМЕР_1 суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до положень частини третьої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 ст.378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч.3 ст.378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Тобто, із змісту даної норми висновується, що стаття 378 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження.
Наведена норма не містить виключного переліку обставин, що є підставою для вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Згідно ч.4 ст.378 КАС України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Інститут розстрочення та відстрочення виконання рішення суду впроваджений саме з метою забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
У постанові від 06.12.2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Суд зазначає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.
Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.
Законом України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів позивача.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. І саме Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Водночас відсутність на рахунках боржника коштів не є тією виключною підставою (непереборною обставиною), з якою законодавець пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення.
Між тим, невиконання відповідачем рішення суду не є підставою для відстрочення його виконання.
Суд також враховує п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип “належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року у справі № 420/1515/24 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 293, 378 КАС України, суд,
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року у справі № 420/33085/24 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Андрухів