Справа № 420/16445/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати Рішення № 1265 про відмову в перетинанні державного України від 25.05.2025 постановлене начальником групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_3 НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким ОСОБА_1 , було відмовлено в перетинанні державного України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що суб'єктом владних повноважень 25.05.2025 року необґрунтовано було відмовлено йому у перетинанні державного кордону, оскільки він має право на перетин кордону на підставі абзацу 13 частини першої ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач стверджує, що прибув до пункту пропуску «Старокозаче» Білгород-Дністровського району Одеської області, як супроводжуючий матері ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, з метою перетину кордону України супроводжуючи хвору матір ОСОБА_2 до держави Республіка Молдова, та надав на паспортний контроль всі необхідні документи. Однак, відповідачем не були вони взяті до уваги.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
19.06.2025 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, сформований в системі «Електронний суд».
Відповідно до відзиву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що позивач при спробі перетину кордону не надав підтверджуючі документи, які б могли свідчити про беззаперечне право на перетин державного кордону під час дії правового режиму воєнного стану, що саме і стало причиною для прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідач посилається на абзац 12 пункту 2-1 Правил № 57, яким визначено, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Оскільки позивач прибув на пункт пропуску «Старокозаче» самостійно, без матері ОСОБА_2 , яку він супроводжує, представники в/ч НОМЕР_5 запитали у позивача відповідну довідку про перебування матері на консулькому обліку, однак позивач даної довідки не пред'явив, отже йому було відмовлено в перетинанні державного кордону на підставі абзацу 12 пункту 2-1 Правил № 57, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні.
26.06.2025 року до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову, у яких ОСОБА_2 зазначила, що доводи відзиву на адміністративний позов не відповідають дійсності, так як 25.05.2025 року на автомобілі марки BYD державний знак НОМЕР_6 вона разом зі своїм сином ОСОБА_1 , який був за кермом, та ще одним нашим знайомим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заїхали на територію пункту пропуску "Старокозаче", отже до пропускного пункту позивач прибув разом з матір'ю.
30.06.2025 року позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.07.2025 року справу №420/16445/25 призначено до розгляду с порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.08.2025 року о 12:20 хв.
26.08.2025 року позивачем до суду подано клопотання про доручення до матеріалів справи документів, а саме скарги на бездіяльність прокурора, стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
26.08.2025 року позивачем до суду подано заяву про виклик свідка.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи клопотання про приєднання доказів з додатками.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено заяву позивача та викликано до суду у якості свідка: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою АДРЕСА_4 ; інспектора пункту пропуску «Старокозаче» Дмитра Рапацького, який прийняв рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 25.05.2025 №1265. Зобов'язано відповідача забезпечити явку свідка ОСОБА_6 та передати йому повістку про виклик до суду.
08.09.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких, на думку відповідача, позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки спірне рішення має разовий характер та вичерпало свою дію фактом його виконання.
09.09.2025 року представником позивача та третьої особи подані клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи додаткові пояснення відповідача від 08.09.2025 року.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача та третьої особи про витребування доказів.
Підготовче засідання, призначене на 23.09.2025 року, було відкладено за клопотаннями сторони позивача та призначено наступне на 07.10.2025 року о 10:30 год.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.10.2025 року о 12:00 год.
У судове засідання, призначене на 21.10.2025 року о 12:00 год., сторони та особи, викликані у якості свідків, не з'явились.
Заяви, клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи без участі, а також про неможливість прибути у судове засідання до суду не надходили.
Суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання з метою повторного виклику свідків у зв'язку з їх неявкою. З матеріалів справи вбачається, що свідків було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання. Жодних заяв від свідків про неможливість прибути до суду у призначений час, а також клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не надходило. Сторона, яка наполягала на їх допиті, не навела обставин, що об'єктивно унеможливили їх явку, та не обґрунтувала, яким чином повторний виклик забезпечить їх участь у процесі.
Відповідно до статей 2, 119 КАС України, суд зобов'язаний забезпечити своєчасний, ефективний і справедливий розгляд справи, дотримуючись принципу розумних строків та недопущення зволікання процесу.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи викладене, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 21.10.2025 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією його паспорту для виїзду за кордон № НОМЕР_7 .
25.05.2025 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Старокозаче» Білгород-Дністровського району Одеської області, з метою перетину кордону України.
Як вказано у позові, перетин кордону позивач здійснював у супроводі матері ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК Серії 12 ААГ №231152.
Позивач зазначив, що на паспортний контроль ним було подано наступні документи:
1) витяг з Резерв+ від 20.05.2025, сформований на ім'я ОСОБА_1 ,
2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_7 , виданий 15.06.2020 на ім'я ОСОБА_1 ,
3) витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
4) витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
5) довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 231152, видану на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
6) свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_8 від 08.12.1983,
7) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_9 , виданий 06.07.2022 на ім'я ОСОБА_2 ,
8) пенсійне посвідчення серії НОМЕР_10 , видане на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
9) акт встановлення факту здійснення догляду № 102 від 08.09.2023, виданий Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради.
Надання позивачем вказаного вище пакету документів відповідач не заперечує.
25.05.2025 року начальником групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом Рапацьким Дмитром НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України постановлено Рішення №1265 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в України гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року, пункт 2-1 абзац 12.
Позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує його права, у зв'язку з чим звернувся до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон № 3857).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Суд зазначає, що такі підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У подальшому, правовий режим воєнного стану неоднарозово було продовжено Указами президента України. На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасовано.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, станом на момент спірних правовідносин).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Так, порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Абзацом третім пункту 2-1 Правил №57 визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Відповідно абзацу 12 пункту 2-1 Правил №57, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Аналіз вищевказаних положень Правил перетинання державного кордону свідчить про те, що дійсно обов'язковою умовою для перетину особою державного кордону у таких випадках є супроводження одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводження одного із таких батьків для виїзду за межі України; або ж самостійний перетин кордону без осіб з інвалідністю на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені в абзаці 4 пункту 2-1 Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
При цьому, суд зазначає, що особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи мають право на перетин кордону у супроводі і одного із таких батьків за наявності, зокрема, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, документів, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання. Жодних інших документів, зокрема військово-облікових, а також наявність статусу особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації для осіб, зазначених у пункту 2-1 Правил № 57, нормами чинного законодавства не передбачено.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач прибувши 25.05.2025 року до пункту перетину державного кордону України, надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_7 , витяг з Резерв+ від 20.05.2025, сформований на ім'я ОСОБА_1 , витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 231152, видану на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_8 від 08.12.1983, паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_9 , виданий 06.07.2022 на ім'я ОСОБА_2 , пенсійне посвідчення серії НОМЕР_10 , видане на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , акт встановлення факту здійснення догляду № 102 від 08.09.2023, виданий Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради.
Таким чином, позивач надав усі необхідні документи для перетину державного кордону України.
Водночас, оскаржуваним рішенням було відмовлено позивачу у перетині державного кордону України на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в України гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року, пункт 2-1 абзац 12.
Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи контролюючим органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.
Між тим, в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретні причині відмови позивачу у перетині кордону 25.05.2025 року.
Вже у відзиві відповідач зазначив, що позивач прибув на пункт пропуску «Старокозаче» самостійно, без матері ОСОБА_2 , та довідку про перебування матері на консульському обліку не надав.
Суд зазначає, що належних доказів відсутності ОСОБА_2 разом з позивачем на пункті пропуску «Старокозаче» Білгород-Дністровського району Одеської області 25.05.2025 року відповідач не надав. Пред'явлення, окрім інших документів, паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_9 Чернієнко Галини не заперечував.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, врахувавши неявку відповідача у судові засідання та неподання ним жодних доказів, дослідивши пояснення позивача та третьої особи, суд дійшов висновку, що постанова про відмову у перетинанні державного кордону була винесена без належних правових підстав. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували неприбуття матері позивача до пункту пропуску 25.05.2025 року, що передбачає пред'явлення довідки про перебування матері на консульському обліку.
Посилання відповідача на те, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, суд відхиляє, оскільки частиною 1 статті 14 Закону № 1710 прямо передбачено можливість оскарження вказаного рішення як в адміністративному порядку, так і в судовому порядку.
За таких обставин, з огляду на недоведеність законності та обґрунтованості дій відповідача, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови про відмову у перетині кордону.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід відмовити задовольнити.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У зв'язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення №1265 про відмову в перетинанні державного України від 25.05.2025 року, прийняте начальником групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом Рапацьким Дмитром НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного України.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.А. Радчук