18 листопада 2025 року справа №320/13062/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулася громадянка російської федерації ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняти заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статуту біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2022 №649, та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в неї наявні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності - Російській Федерації, у зв'язку з чим вона звернулася до України як до держави, що ратифікувала міжнародні конвенції у сфері захисту прав біженців. Позивач, громадянка Російської Федерації, прибула до України 24.02.2022 та перебувала на її території на законних підставах до 24.05.2022 відповідно до Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого наказом МВС №884 від 20.07.2015.
Позивач стверджує, що мала намір звернутися до територіального органу ДМС України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до завершення строку законного перебування, однак через початок повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 така можливість була об'єктивно відсутня. Територіальні органи ДМС не працювали, пересування містом було небезпечним, що унеможливило своєчасне звернення.
Позивач наголошує, що з початку війни зайняла чітку проукраїнську позицію, зокрема 27.02.2022 здійснила грошовий переказ на підтримку Збройних Сил України, що стало підставою для блокування її банківської картки та отримання запиту від російського банку щодо пояснення джерела коштів і мети переказу. Позивач вважає, що такі дії можуть бути кваліфіковані як державна зрада відповідно до статті 275 Кримінального кодексу РФ, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 20 років. Позивач також зазначає, що голосувала проти чинного президента РФ, проти партії "Єдина Росія" та проти поправок до Конституції РФ, що, на її переконання, свідчить про її політичну позицію, яка суперечить офіційній лінії влади РФ.
Позивач вказує, що 06.10.2022 звернулася до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області з метою подати заяву про визнання її біженцем, однак посадові особи відмовили у прийнятті заяви, не зареєстрували її, не видали довідку про звернення за захистом та не надали письмової відмови. Відмова була надана усно, з посиланням на пропущення п'ятиденного строку звернення, воєнний стан та позицію УВКБ ООН щодо необхідності направлення іноземців до третьої безпечної країни, що, на думку позивача, суперечить чинному законодавству України.
Позивач зазначає, що 20.10.2022 подала письмове звернення до начальника ЦМУ ДМС з проханням зафіксувати факт звернення та розглянути її заяву, однак у відповіді від 29.11.2022 не було надано відмови в оформленні документів, а лише зазначено, що позивач порушила порядок звернення. 02.12.2022 позивач скористалась правом на оскарження відповідно до статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", однак у відповіді від 26.12.2022 було зазначено, що рішення щодо неї територіальним органом ДМС не приймалось, тому скарга не може бути розглянута.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача порушує її право на звернення за захистом, гарантоване частиною 2 статті 26 Конституції України, а також суперечить положенням Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року, Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Позивач наполягає, що її обставини відповідають визначенню "біженець" згідно з чинним законодавством, а тому вона має право на розгляд заяви та отримання відповідного статусу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк усунення недоліків позову, протягом якого позивачу необхідно було надати нотаріально посвідчений переклад на українську мову паспорту громадянина російської федерації ОСОБА_1 ; надати суду оригінал платіжного документа про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
09.01.2024 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про усунення недоліків позову з відміткою "повторно", в якому повідомлено суд про те, що позивачем засобами поштового зв'язку 31.05.2023 останньою було направлено на адресу суду докази усунення недоліків, проте до суду вказані документи не надходили з невідомих причин. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копію чеку АТ "Укрпошта" від 31.05.2023 про відправлення доказів по справі разом з описом вкладення у цінний лист.
Дослідивши надані позивачем докази, враховуючи доводи позивача, суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 11.05.2023 та усунення недоліків позовної заяви в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
30.01.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти вимог позивача, вказуючи на дотримання встановленого законодавством порядку розгляду заяв про визнання особи біженцем або такою, що потребує додаткового захисту. Відповідач зазначає, що 06.10.2022 позивач звернулась до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з наміром подати заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому було встановлено, що позивач прибула до України 24.02.2022 з туристичною метою, а на момент звернення (06.10.2022) перебувала на території України з порушенням дозволеного строку перебування, що є порушенням міграційного законодавства.
Відповідач наголошує, що відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні і під час такого перебування в країні її громадянської належності виникли обставини, що перешкоджають поверненню, повинна звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до закінчення строку перебування на території України. Оскільки позивач звернулась із заявою після завершення дозволеного строку перебування, відповідач вважає, що вона порушила встановлений порядок звернення.
Крім того, відповідач посилається на положення розділу II Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України №649 від 07.09.2011. Згідно з цими Правилами уповноважена посадова особа територіального органу ДМС при зверненні особи з наміром бути визнаною біженцем повинна встановити особу заявника, перевірити дотримання порядку звернення, здійснити реєстрацію, інформування, дактилоскопію, внести дані до інформаційної системи та прийняти рішення про прийняття або відмову в прийнятті заяви. У разі наявності передбачених законом підстав для відмови, таке рішення оформлюється наказом, а заявнику видається письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку оскарження.
Відповідач також зазначає, що у випадку оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви, особі видається довідка про звернення за захистом в Україні, яка діє протягом трьох місяців і може бути продовжена на час розгляду скарги. Продовження строку дії довідки здійснюється на підставі копії скарги або позовної заяви з відповідними підтверджуючими документами.
У контексті конкретної ситуації позивача відповідач стверджує, що під час звернення 06.10.2022 не було виконано вимоги щодо строку подання заяви, передбачені законодавством, а також не було підстав для прийняття заяви, оскільки позивач перебувала на території України з порушенням міграційного режиму. Відповідач вказує, що позивачу було роз'яснено порядок звернення, однак вона не надала документи, які б підтверджували наявність обставин, передбачених пунктами 1 або 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що є необхідною умовою для прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, відповідач вважає, що його дії були правомірними, здійсненими відповідно до вимог чинного законодавства України, а відсутність прийняття заяви позивача обумовлена недотриманням встановленого порядку та строків звернення.
05.02.2024 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач додатково обґрунтовує свою правову позицію, вказуючи на обставини, які, на її переконання, підтверджують неправомірність бездіяльності відповідача та порушення її права на звернення за міжнародним захистом. Позивач зазначає, що отримала електронну копію відзиву 29.01.2024, а тому скористалася правом подати відповідь у встановлений процесуальний строк. Позивач вказує, що відповідач не спростував її доводи щодо неможливості своєчасного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на об'єктивні обставини, пов'язані з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Позивач наголошує, що на момент початку війни перебувала на території України на законних підставах, а обставини, які виникли в країні її громадянської належності - збройна агресія РФ, її проукраїнська позиція, фінансова підтримка ЗСУ, а також політичні переконання створюють реальні ризики переслідування у разі повернення до Росії. Позивач вказує, що саме ці обставини стали підставою для її наміру звернутися за міжнародним захистом, однак територіальні органи ДМС не працювали, а пересування містом було небезпечним, що унеможливило подання заяви у встановлений строк.
У відповідь на доводи відповідача щодо початку роботи територіальних органів ДМС, позивач посилається на публічну інформацію, зокрема повідомлення ДМС України від 15.03.2022, в якому йдеться про відновлення роботи з надання адміністративних послуг лише в безпечних районах, без згадки про прийом заяв про міжнародний захист. Позивач зазначає, що Київ та Київська область на той момент не належали до безпечних регіонів, а на офіційній сторінці відповідача у Facebook була опублікована інформація лише про надання консультацій за телефоном гарячої лінії, без підтвердження фактичного прийому заяв.
Крім того, позивач звертає увагу на повідомлення ДМС України від 14.04.2022, в якому на питання про можливість подання заяви про біженство було надано відповідь, що "теоретично це можливо", але "практично - радимо звертатися до територіального органу ДМС для консультації". На думку позивача, це свідчить про відсутність реальної можливості подати заяву у період, коли вона ще перебувала на території України на законних підставах.
Позивач також зазначає, що відповідач не опублікував копію Наказу №3 про відновлення надання адміністративних послуг, не надав її у відзиві, а тому посилання на нього не може вважатися належним доказом. Позивач вказує, що відповідно до статті 12 Закону України "Про адміністративну процедуру" адміністративний орган зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, пов'язаної з прийняттям та виконанням адміністративного акта, що, на її думку, не було виконано.
У частині строку звернення позивач наголошує, що її намір звернутися за захистом виник під час законного перебування в Україні, а неможливість подання заяви була спричинена надзвичайними обставинами, які не залежали від її волі. Позивач вказує, що після відновлення роботи територіальних органів ДМС здійснила всі можливі дії для подання заяви, зокрема особисто звернулася до ЦМУ ДМС, подала письмове звернення, а також скаргу на відмову в прийнятті заяви, однак не отримала належної письмової відповіді з формалізованим рішенням, що унеможливило реалізацію її права на оскарження.
Таким чином, позивач вважає, що її дії були добросовісними, а обставини справи свідчать про наявність обґрунтованих підстав для звернення за міжнародним захистом, які не були належним чином розглянуті відповідачем.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.02.2022 громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 20.02.2020, код підрозділу 270-006 (а.с. 91, 93) прибула в Україну на запрошення ОСОБА_2 з метою туризму та відпочинку, що підтверджується заявою від 24.01.2022 №34 (а.с. 101), літаком через міжнародний аеропорт "Жуляни", що підтверджується відміткою в паспорті серії НОМЕР_2 , виданому МВС 27003 15.04.2021 (а.с. 17). У день прибуття, 24.02.2022, на території України розпочалося повномасштабне вторгнення з боку Російської Федерації. У зв'язку з цим позивач, яка перебувала в Україні, зайняла чітку проукраїнську позицію. 27.02.2022 позивач здійснила грошовий переказ у розмірі 10 доларів США на рахунок Національного банку України на підтримку Збройних Сил України. Переказ було здійснено з особистої картки "Сбербанк", що підтверджується платіжним дорученням від 27.02.2022 №5700022022758141 (а.с. 53).
05.03.2022 позивач отримала електронний лист від "Сбербанк" (а.с. 52) з вимогою надати письмові пояснення щодо джерела коштів та мети переказу відповідно до статті 7 Федерального закону РФ №115-ФЗ. Після цього банківську картку позивача було заблоковано. Позивач вважає, що її дії можуть бути кваліфіковані як державна зрада відповідно до статті 275 Кримінального кодексу РФ, з урахуванням змін до законодавства РФ, внесених 25.03.2022, які передбачають кримінальну відповідальність за фінансову допомогу іноземній державі, що здійснює діяльність проти безпеки РФ.
Позивач також зазначає, що протягом останніх років послідовно висловлювала політичну позицію, яка суперечить офіційній лінії російської влади: голосувала проти чинного президента РФ на виборах у 2018 році, проти партії "Єдина Росія" на виборах до Державної Думи у вересні 2021 року, а також проти поправок до Конституції РФ у 2020 році. Позивач вважає, що ці дії можуть бути підставою для політичного переслідування в разі повернення до країни громадянства.
У зв'язку з цим позивач мала намір звернутися до територіального органу ДМС України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, у період з лютого по травень 2022 року, територіальні органи ДМС не здійснювали прийом громадян у зв'язку з воєнним станом, активними бойовими діями та небезпекою пересування містом. Позивач стверджує, що не мала фактичної можливості звернутися із заявою в межах строку законного перебування.
Головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Савченко М.В. складено протокол про адміністративне правопорушення від 30.05.2022 серії ПР МКМ №010648 (а.с. 97-98), в кому зафіксовано, що 30.05.2022 за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, виявлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме проживання без документів на право проживання в Україні, місце скоєння правопорушення - КП "Теремки".
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 30.05.2022 серії ПР МКМ №010648 заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Д.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №010626 (а.с. 96-97), згідно з якою постановлено відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення накласти на ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працююча, адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн. Копію постанови отримано позивачем 01.06.2022, що засвідчено підписом позивача.
01.06.2022 позивачем сплачено зазначений штраф, що підтверджується квитанцією від 01.06.2022 (а.с. 98).
08.06.2022 позивач звернулась до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області щодо подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Листом Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 02.07.2022 №О-4294-22/8.5/2223-22 (а.с. 51) повідомлено позивача про те, що ДМС рекомендує керуватись Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС від 07.09.2011 №649, які регулюють надання захисту в Україні.
06.10.2022 позивач звернулась до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з метою особисто подати заяву про визнання її біженцем. За твердженням позивача, її заяву не було прийнято, не зареєстровано, не оформлено довідкою про звернення за захистом, а також не надано письмової відмови. Відмова була надана усно, з посиланням на пропущення п'ятиденного строку звернення, воєнний стан та рекомендації УВКБ ООН щодо направлення іноземців до третьої безпечної країни.
20.10.2022 позивач подала письмове звернення до начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (а.с. 33-35) з проханням зафіксувати факт звернення, розглянути заяву, видати довідку про звернення за захистом та повідомити дату особистого прийому, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 21.10.2022, відправлений підрозділом спеціального зв'язку 0730105909959 (а.с. 36-37), накладною №073010509959 від 21.10.2022, квитанцією від 21.10.2022 (а.с. 38).
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29.11.2022 №О-2233/6/8010-22/8010.7.1.1/4717-22 (а.с. 39-40) позивача повідомлено про те, що позивачем порушено порядок та строк звернення за захистом в Україні, визначені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС від 07.09.2011 №649. При цьому повідомлено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну "безпечною країною походження" та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
02.12.2022 позивач скористалась правом на оскарження відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пункту 8.1 Правил розгляду заяв, подавши скаргу на відмову в прийнятті заяви (а.с. 41-46), що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 02.12.2022, відправлений підрозділом спеціального зв'язку 0407038196491 (а.с. 47), накладною №0407038196491 від 02.12.2022 (а.с. 48), квитанцією від 02.12.2022 (а.с. 49).
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 23.12.2022 №О-12086-22/8.5/6496-22 (а.с. 50) повідомлено про розгляд скарги позивача та наголошено на тому, що оскільки рішень щодо позивача відповідачем не приймалось, то правові підстави для розгляду скарги відсутні.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами 1 - 2 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 5 статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
За змістом частини 1 статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 статті 5 Закону №3671-VI).
Згідно з частиною 6 статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Пунктом 2.4 Правил №649 передбачено, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС (пункт 2.5 Правил №649).
Системний аналіз означених норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не є громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI.
Водночас, положеннями Закону №3671-VI визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина 6 статті 5 Закону №3671-VI");
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7, 8 Закону №3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9, 10 Закону №3671-VI).
Суд звертає увагу, що статтею 8 Закону №3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На даному етапі, з урахуванням частини 6 статті 8 Закону №3671-VI, фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті1 Закону №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №120/192/20-а.
Водночас, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернулась до відповідача з наміром набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Суд бере до уваги, що позивач намагалась реалізувати своє право на звернення за захистом. 06.10.2022 позивач особисто звернулась до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з наміром подати заяву, однак її звернення не було прийнято, не зареєстровано, не оформлено довідкою про звернення за захистом, а також не надано письмової відмови. Відмова була надана усно, з посиланням на пропущення строку звернення, воєнний стан та рекомендації УВКБ ООН щодо направлення іноземців до третьої безпечної країни.
20.10.2022 позивач подала письмове звернення до начальника ЦМУ ДМС з проханням зафіксувати факт звернення, розглянути заяву та видати довідку. Натомість 29.11.2022 позивач отримала відповідь, в якій не було зазначено формальної відмови, але вказано на порушення строку звернення та посилання на воєнний стан. 02.12.2022 позивач подала скаргу на відмову в прийнятті заяви, однак 26.12.2022 отримала відповідь, що рішення щодо позивача відповідачем не приймалося, а отже, скарга не може бути розглянута.
Однак, як зазначено раніше, чинним законодавством визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Крім того, відповідно до статті 12 Закону №3671-VI заявник має право оскаржити таке рішення до ДМС України, а також до суду.
Відтак, враховуючи зазначені обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не прийняв рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом №3671-VI та Правилами №649.
Як наслідок, позовні вимоги з приводу визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача прийняти заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статуту біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2022 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви, є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Водночас судом встановлено, що 30.05.2022 головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Савченко М.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №010648, відповідно до якого за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, було виявлено позивача, яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме проживала без документів, що посвідчують право на проживання в Україні. Місцем скоєння правопорушення зазначено КП "Теремки".
На підставі зазначеного протоколу заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Д.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №010626, відповідно до якої на позивача, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працююча, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн. Постанову вручено позивачу 01.06.2022, що підтверджується її особистим підписом на примірнику документа.
Суд бере до уваги, що 01.06.2022 позивач добровільно сплатила зазначений штраф, що підтверджується квитанцією про оплату, долученою до матеріалів справи. Таким чином, адміністративне правопорушення, пов'язане з порушенням правил перебування на території України, було належним чином зафіксовано, санкцію застосовано, а порушення усунуто шляхом сплати штрафу. Станом на дату звернення позивача за міжнародним захистом, правові наслідки адміністративного правопорушення були погашені, що свідчить про добросовісну поведінку позивача та її готовність дотримуватися вимог українського законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
Поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, КАС України на кожну сторону, в незалежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а також враховуючи висновки Верховного Суду при розгляді подібних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з квитанцією до платіжної інструкції від 31.05.2023 №ПНЗ3468121 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняти заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статуту біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2022 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.
4. Стягнути на користь громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП відсутній) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А; ідентифікаційний код 42552598) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.