ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" листопада 2025 р. справа № 300/3894/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 24.02.2024 №58 позивачу нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 25 днів за 2022 рік, щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 20 днів за 2023 рік, щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 35 днів за 2024 рік та щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 70 днів за 2020-2024 роки. Всього 150 днів. Представником позивача направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_2 з проханням надати довідку про грошове забезпечення позивача за період проходження служби у в/ч НОМЕР_2 з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. 07.04.2025 отримав відповідь, відповідно до якої додаткова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Представником позивача направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_3 з проханням надати довідку про грошове забезпечення позивача за період проходження служби у в/ч НОМЕР_3 з урахуванням відомостей нарахування додаткової грошової винагороди. Листом від 02.05.2025 повідомлено, що в даний розрахунок не включені додаткові винагороди та одноразові додаткові винагороди грошового забезпечення. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною. Враховуючи наведене, просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 150 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.7-8).
Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов (а.с.53-56). У відзиві представник відповідача зазначив, що станом на дату звільнення з військової служби позивача (24 лютого 2024 року) пункт 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 діяв в редакції Постанови КМ № 836 від 09.08.2023 та взагалі не регулював виплат військовослужбовцям, натомість постанову було доповнено пунктом 1-1, який в редакції Постанови КМ № 1001 від 15.09.2023 передбачав для військовослужбовців наступне: «військовослужбовцям Збройних Сил..., які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань».
Отже, суттєва відмінність двох наведених редакцій питання виплат додаткової винагороди для військовослужбовців полягає у визначенні характеру служби, як умови для виплат і передбачала в первинній редакції постанови від 28 лютого 2022 року № 168 в пункті 1 безумовний щомісячний характер виплати додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, проте вже пункт 1-1 редакції Постанови КМ № 1001 від 15.09.2023 передбачав для нарахування цієї винагороди ознаку пропорційності виконуваним завданням, Що виключає її постійний характер. Представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представника позивача своїм правом на подання відповідь на відзив не скористалася.
Розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено такі обставини.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2023 №65 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 вересня 2023 року №857 на посаду командира роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 з 09 жовтня 2023 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24 лютого 2024 року №58 капітан ОСОБА_1 командир роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №127 від 20 лютого 2024 року, звільнений у запас на підставі досягнення граничного віку перебування на військовій службі та з 24 лютого 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с.28-29).
Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 24.02.2024 №58 позивачу нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 25 днів за 2022 рік, щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 20 днів за 2023 рік, щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 35 днів за 2024 рік та щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 70 днів за 2020-2024 роки. Всього 150 днів.
Представником позивача направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_2 з проханням надати довідку про грошове забезпечення позивача за період проходження служби у в/ч НОМЕР_2 з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди (а.с.30--31).
07.04.2025 отримав відповідь, відповідно до якої додаткова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (а.с.32).
Представником позивача направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_3 з проханням надати довідку про грошове забезпечення позивача за період проходження служби у в/ч НОМЕР_3 з урахуванням відомостей нарахування додаткової грошової винагороди (а.с.34-35).
Листом від 02.05.2025 повідомлено, що в даний розрахунок не включені додаткові винагороди та одноразові додаткові винагороди грошового забезпечення (а.с.40).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За умовами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших, утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" (пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова КМУ № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови КМУ № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони (п. 3 постанови КМУ № 704).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд погоджується з відповідачем та зазначає, що позивач помилково вважає що при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпусток має бути врахований такий вид одноразового додаткового виду грошового забезпечення як додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Так, представник позивача помилково вважає та зазначає про це в позові, що в пункт 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 вносилися зміни, які не впливають на вирішення цієї справи.
В момент прийняття даної постанови пункт 1 дійсно передбачав: «на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Станом на дату звільнення з військової служби позивача (24 лютого 2024 року) пункт 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 діяв в редакції Постанови КМ № 836 від 09.08.2023 та взагалі не регулював виплат військовослужбовцям, натомість постанову було доповнено пунктом 1-1, який в редакції Постанови КМ № 1001 від 15.09.2023 передбачав для військовослужбовців наступне: «військовослужбовцям Збройних Сил..., які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань».
Отже, суттєва відмінність двох наведених редакцій питання виплат додаткової винагороди для військовослужбовців полягає у визначенні характеру служби, як умови для виплат і передбачала в первинній редакції постанови від 28 лютого 2022 року № 168 в пункті 1 безумовний щомісячний характер виплати додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, проте вже пункт 1-1 редакції Постанови КМ № 1001 від 15.09.2023 передбачав для нарахування цієї винагороди ознаку пропорційності виконуваним завданням, Що виключає її постійний характер.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначав Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок).
Станом на день виключення зі списків військової частини та видання наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24 лютого 2024 року №58, механізм та умови розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток визначено пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку, яку викладено в редакції Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023 і сформульований таким чином: «Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.»
В зазначеному формулюванні належить визначити лише поняття, що законодавець має на увазі під «щомісячними додатковими видами грошового забезпечення». Відповідь на це питання чітко визначена пунктом 2 розділу І цього ж таки Порядку № 260 в редакції в редакції Наказу Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020, що діяла на момент звільнення позивача, не потребує жодних додаткових тлумачень і звучить так: «До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія».
З системного аналізу зазначених норм Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 випливає, "розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки: доплати: винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою", на відміну від попередніх редакцій пункту 6 розділу ХХХІ Порядку, які діяли на момент звільнення військовослужбовця в справі № 240/32125/23, яка була предметом розгляду Верховного Суду і на яку посилається позивач. Тому даний висновок не може бути застосованим в силу відмінності фактичних обставин справи, тобто справи не є тотожними.
При з'ясуванні обставин справи № 240/32125/23 колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що позивач у справі отримував додаткову винагороду тривалий період щомісячно саме за останньою займаною штатною посадою перед звільненням, а отже ці суми підлягали врахуванню при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні, цитата: «Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.»
Таким чином, з огляду на таке формулювання механізму та умов розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, остання здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Також, інформаційною довідкою (з розшифровкою) військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення та інші одноразові виплати №9/6/2314 від 25 червня 2025 року підтверджується факт того, що протягом служби позивача у відповідача за останньою займаною штатною посадою йому не нараховувалась додаткова винагорода за відсутності до цього підстав. Даний факт позивачем також не заперечується.
До того ж, необхідно зазначити, що з довідки військової частини НОМЕР_2 №476 не вбачається, до якого виду грошового забезпечення належать суми зазначені в графі під назвою «інші виплати», тож відсутні підстави вважати зазначені суми додатковою винагородою в розумінні Постанови КМУ №186, які до крім всього ще й різняться між собою за розміром, а відсутність постійності та системності доводиться ще й тим фактом, що такі виплати не нараховувались в грудні 2021 та січні 2022 років.
Всі наведені правові позиції Верховного Суду, на які посилається позивач, не є релевантними, тобто не можуть бути використані в цій справі, оскільки були сформовані під час розгляду справ, в яких звільнення військовослужбовців відбувалося під час дії попередніх редакцій пункту 1 постанови КМУ №168 та пункту 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, тобто до редакції затвердженої Наказом Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023, який, станом на даний час, згідно із змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025, містить пряме застереження щодо заборони врахування всіх видів винагород при розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток.
Крім того, позивачем не враховано, що й постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з часу її прийняття до моменту звільнення позивача з військової служби зазнала численних змін і додаткова винагорода на час воєнного стану відповідно до формулювання, викладеного в п. 1 даної постанови в редакції постанови № 1146 від 08.10.2022 вже не носить постійного характеру, а нараховується пропорційно, при цьому примітка щомісячно не носить безперервного чи систематичного характеру, а лише вказує на необхідність нараховувати таку винагороду кожного місяця в якому виникли підстави для нарахування такої винагороди.
До того ж, необхідно наголосити й на конституційному принципі діяльності військової частини, як суб'єкта владних повноважень. Зокрема частина 1 статті 19 Конституції України визначає, що «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». а частина 2 даної статті зобов'язує органи державної влади та їх посадових осіб «діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Аналізуючи ці конституційні приписи, в Постанові від 21.07.2021 у справі № 9901/58/20 Верховний Суд прийшов до висновку, що аналіз положень ч.2 ст.19 Конституції України (254к/96-ВР) дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Аналогічний висновок наведено і в Постанові Верховного суду від 07.03.2023 у справі № 910/13573/21.
За таких обставин, враховуючи, що за останньою займаною штатною посадою протягом служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не отримував жодних додаткових винагород, відповідач діяв правомірно, в межах наданих законом повноважень, обрахувавши розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток відповідно до п.6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, який викладено в редакції Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023 діючій станом на день виключення позивача зі списків військової частини та видання Наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24 лютого 2024 року №58.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2. ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , с. Руда, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77024) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.