21 листопада 2025 року Справа № 280/3232/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 790006) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни, до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чернігівська обласна державна адміністрація, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №08385002547, винесене 11.03.2025 року, яким було відмовлено позивачу в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку;
визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 287.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати подання заяви, а саме 21.04.2025 року.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується відповідним посвідченням. В період з 27.05.1986 по 15.06.1989 позивач проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що підтверджується копією довідки. Проте вищезазначені документи не були враховані відповідачем при прийнятті спірного рішення №08385002547 від 11.03.2025 про відмову у призначенні пенсії. Вважає, що зазначене рішення не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню.
Ухвалою від 28.04.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
07.05.2025 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої доданий уточнений позов, заява про залучення третьої особи.
Ухвалою від 12.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів звернення позивача за призначенням пенсії.
02.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та матеріали звернення позивача за призначенням пенсії. У відзиві зазначено, що основним документом, що визначає час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, безпосередньо в зоні відчуження є довідка ф. 122 затверджена постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988. ОСОБА_1 подав заяву на призначення пенсії за віком. Заява позивача розглядалась ГУ ПФУ у Львівській області в порядку екстериторіальності та було прийнято рішення про відмову №083850025247 від 11.03.2025, у зв'язку з не підтвердженням факту проживання в забрудненій зоні. Підставою відмови стало те, що позивачем не надано довідки про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування. Доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796, є безпідставними, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Чернігівською облдержадміністрацією від 05.07.1999.
Відповідно до довідки управління організації робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків Брянської області серії НЗБ №0364 від 30.05.1997, позивач в період з 27.05.1986 по 15.06.1989 проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Як вбачається з листа Чернігівської обласної військової адміністрації від 18.12.2024 за №01-01-32/18313-вих, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) було видано позивачу саме на підставі довідки управління організації робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків Брянської області серії НЗБ №0364 від 30.05.1997. Інші документи в Чернігівської обласній державній адміністрації відсутні.
04.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії. До заяви, окрім інших, також були додані вищезазначені документи.
Пунктом 4.2 розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено ГУ ПФУ у Львівській області.
11.03.2025 за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Львівській області розглянуто заяву позивача від 04.03.2025 та додані до неї документи та прийнято рішення №083850025247 про відмову в призначенні пенсії.
Так, у рішенні №083850025247 від 11.03.2025 зазначено наступне:
«Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 04.03.2025.
Зниження пенсійного віку визначене статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796) для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 роки становить 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.*Початкова величина зниження пенсійного віку поширюється лише на тих громадян, які постійно проживали або працювали чи навчалися в зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986, незалежно від тривалості роботи чи проживання в цей період та які мають статус потерпілої особи.
Вік заявника 55 років 07 місяців 29 днів.
Умовою для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 є наявність страхового стажу необхідної тривалості. Так, згідно абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях гарантованого добровільного відселення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років.
Страховий стаж особи становить 31 рік.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
*за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.06.1987, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня дата народження власника трудової книжки. Для зарахування необхідно долучити довідки видані на підставі первинних документів та при необхідності довідки про перейменування (реорганізацію) підприємств.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796 є постійно проживати чи постійно працювати в зоні безумовного обов'язкового відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
Документами не підтверджено факт проживання заявника.
Право на призначення пенсії за віком згідно ст.55 Закону №796 відсутнє».
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до Преамбули Закону Української РСР «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №796-XII) цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Частиною 3 статі 55 Закону №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій особам, які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до абз.7 п.2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема: потерпілі від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років;
- - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Страховий стаж позивача складає більше 15 років (відповідачем визнається 31 рік страхового стажу позивача).
ОСОБА_1 , є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.07.1999.
Відповідно до довідки управління організації робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків Брянської області серії НЗБ №0364 від 30.05.1997, позивач в період з 27.05.1986 по 15.06.1989 (більше 3 років) проживав у зоні відселення.
Проте відповідачем жодної оцінки зазначеній довідки надано не було.
Також у спірному рішенні №083850025247 від 11.03.2025 не зазначені підстави неврахування довідки НЗБ №0364 від 30.05.1997 та не зазначено, які документи необхідно надати позивачу для підтвердження періоду проживання в зоні відселення.
На думку суду довідка серії НЗБ №0364 від 30.05.1997 підтверджує період проживання позивача з 27.05.1986 по 15.06.1989 (більше 3 років) у зоні відселення.
При чому позивачем надано лист Чернігівської обласної військової адміністрації від 18.12.2024 за №01-01-32/18313-вих, з якого вбачається, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) було видано позивачу саме на підставі довідки управління організації робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків Брянської області серії НЗБ №0364 від 30.05.1997. Інші документи в Чернігівської обласній державній адміністрації відсутні.
Частинами першою та третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідач наданими йому повноваженнями не скористався.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
З урахуванням вищевикладених обставин спірне рішення відповідача за №083850025247 від 11.03.2025 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог, то відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Встановлення підстав для призначення або відмови у призначенні пенсії відноситься до повноважень Пенсійного фонду України і жоден інший орган не може підміняти собою виконання таким органом покладених на нього функцій.
Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
В зв'язку з чим вимога позивача призначити та виплачувати йому пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» заявлена передчасно.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Таким чином для належного захисту прав позивачки, відповідно до вимог чинного Законодавства, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.03.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ у Львівській області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 790006) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,ї - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №083850025247 від 11.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль