Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 листопада 2025 року Справа№200/4281/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд (з урахуванням уточнень):
- визнати дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на території РФ з 11.06.1996 по 15.04.2002 - незаконними;
- зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального стажу період роботи на території РФ з 11.06.1996 по 15.04.2002 - всього 5 роки 10 місяців 5 днів, та провести перерахунок пенсії з дня її призначення, тобто з 11.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після призначення пенсії за віком з 11.04.2025, позивачу стало відомо, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи на території рф з 11.06.1996 по 15.04.2002. Вважає такі дії відповідача протиправними.
Ухвалою суду від 17.06.2025 позовну заяву залишено без руху, встановивши позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача-1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову. Відповідачем, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 16.04.2025 № 2221 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком з 12.04.2025 відповідно до статті 26 Закону № 1058. При призначенні пенсії, до страхового стажу, не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача» (місцевість прирівняня до районів Крайньої Півночі), з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982. У зв'язку із чим, керуючись ст. 48 КАС України просило залучити у якості другого відповідача по справі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ 13559341).
Ухвалою суду від 17.09.2025 залучено в якості другого відповідача у справі №200/4281/25 - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341).
30.09.2025 Головне управління ПФУ в Житомирській області подало суду відзив на позовну заяву, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та призначено пенсію з 12.04.2025. До страхового стажу, не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача» (місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982. Звертає увагу, що згідно записів вищезазначеної трудової книжки, особа працювала в російській федерації. Так, представник відповідача наголосила, що відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. При цьому, щодо стажу на території російської федерації, відповідач зазначив, що правовідносини у галузі пенсійного забезпечення між Україною та 10 країнами Співдружності Незалежних Держав, в тому числі й з російською федерацією, здійснювалися на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набула чинності з 02.12.2022, Україна вийшла з даної Угоди. 23.12.2022 набрав чинності Закон від 01.12.2022 №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Це, за доводами відповідача, означає, що, починаючи з 23.12.2022, правові відносини з рф зупинені офіційно, а тому жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Житомирській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою від 16.04.2025 № 2221 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Згідно скріншоту електронної пенсійної справи в підсистемі ППВП, заява позивача від 16.04.2025 розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України за кодом U06001. Відповідно до довідника кодів Головного Управління Пенсійного Фонду України код 06001 належить Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За результатом розгляду заяви позивачу було призначено пенсію за віком з 12.04.2025 відповідно до статті 26 Закону № 1058.
При призначенні пенсії, до страхового стажу, не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача», з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982.
Вважаючи протиправним такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, позивач звернуся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років.
При цьому, як уже зазначено, статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, суд встановив, що до страхового стажу позивача, не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача», з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982.
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, накази скріплені підписами відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.
Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Враховуючи вказане, а також вищенаведені висновки суду щодо підтвердження таких періодів роботи основним документом, а саме трудовою книжкою, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині не врахування, зокрема періоду роботи з 11.06.1996 по 28.02.1999, з 01.03.1999 по 01.08.2000, з 01.08.2000 по 15.04.2002 та, як наслідок, такім спірні періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що такі періоди роботи позивача мали місце на території російської федерації. З цього приводу суд зазначає таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної на момент набуття позивачем стажу), трудовий стаж і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Також, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що розгляд заяви позивача від 16.04.2025 про призначення пенсії здійснювався ГУ ПФУ в Житомирській області, яким прийнято рішення про призначенні пенсії без урахування спірних періодів роботи, то саме цей орган має завершити процедуру розгляду документів.
Відтак, обираючи належний спосіб захисту, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст.9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача певних періодів та провести перерахунок пенсії з 12.04.2025 (з дати призначення пенсії) з урахуванням висновків суду.
Крім того, такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що після того, як пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності призначає пенсію, він передає пенсійну справу до пенсійного органу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Тому, на цей час, поки пенсійна справа разом із перерахованою пенсією позивача не надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, умови для виплати пенсії ще не настали. Отже, після здійснення перерахунку пенсії Головне управління ПФУ в Житомирській області повинно направити до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, для здійснення позивачці виплати пенсії, відповідно до Порядку № 22-1.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позивач частково підтвердила, а відповідач не спростував, протиправність дій ГУ ПФУ в Житомирській області, зокрема в частині не зарахування спірного періоду роботи, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке вчинити протиправні дії, на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 900 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м.Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача», з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації з 11.06.1996 по 28.02.1999 в ТОВ «Урайнефтеотдача», з 01.03.1999 по 01.08.2000 в ТОВ «Трамп» та з 01.08.2000 по 15.04.2002 в ТОВ «Шаімська нафтосервісна компанія» м. Урай Ханти-Мансійського автономного округу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982, та провести перерахунок пенсії з 12.04.2025, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 21.11.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 900 (дев'ятсот) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька