Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 листопада 2025 року Справа№640/1219/20
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку загального позовного провадження за участю секретаря судового засідання Ященко А.В. адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Четверта кадрова комісія,
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Кожушка В.Е.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверта кадрова комісія, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019;
- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої його протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 21.12.2019;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.12.2019 по дату винесення судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019; поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 18.09,2020 в сумі 1077328,24 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30789,60 грн.
Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року касаційна скарга Офісу Генерального прокурора задоволена частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року адміністративну справу № 640/1219/20 прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
На підставі п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/1219/20 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.
16 червня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду адміністративній справу № 640/1219/20; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання; підготовче судове засідання у справі призначити на 08 липня 2025 о 11 год 30 хв.
08 липня 2025 року розгляд справи відкладено на 22 липня 2025 р. о 15:00 год.
22 липня 2025 року від відповідача до суду надійшли пояснення відносно уточненої позовної заяви.
22 липня 2025 року розгляд справи відкладено на 05 серпня 2025 року о 15:30 год.
04 серпня 2025 року від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява.
05 серпня 2025 року розгляд справи відкладено на 19 серпня 2025 року о 15:00 год.
18 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення на уточнену позовну заяву.
19 серпня 2025 року розгляд справи відкладено на 23 вересня 2025 року о 09:30 год.
З 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя перебував у відпустці.
23 вересня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 640/1219/20, вирішено перейти до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 01 жовтня 2025 року о 09 год 30 хв.
01 жовтня 2025 року розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2025 року о 09:30 год.
20 жовтня 2025 року та 22 жовтня 2025 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів.
21 жовтня 2025 року розгляд справи відкладено на 12 листопада 2025 року о 10:00 год.
07 листопада 2025 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення та докази у справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Офіс Генерального прокурора, ЄДРПОУ 00034051, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, організаційно-правова форма: орган державної влади.
Позивач в обґрунтування позовної заяви зазначив, що безперервно працював в органах прокуратури України з грудня 2006 року, а в Генеральній прокуратурі України (з 02.01.2020 - Офіс Генерального прокурора) з червня 2012 року.
Верховною Радою України 19.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, відповідно до положень якого внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру», зокрема по тексту закону слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора» у відповідних відмінках та визначено порядок проведення атестації прокурорів.
На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX та Порядку проходження прокурорами атестації позивачем подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Атестація проводилась четвертою кадровою комісією, яку створено наказом Генерального прокурора від 12.11.2019 № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії».
Позивачем успішно було складено іспити у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, проте за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора кадровою комісією № 4 прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації від 19.12.2019 № 37.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Позивач з такими діями відповідача не погодився з наступних підстав.
На думку позивача атестацію проведено неправомочним органом, оскільки Наказом Генерального прокурора Руслана Рябошапки від 23.12.2019 № 351, який був оприлюднений в газеті «Голос України» 24.12.2019, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020, тому кадрова комісія утворена на виконання наказу Генерального прокурора від 12.11.2019 № 234 «Про утворення четвертої кадрової комісії» не є правомочним органом і не могла проводити атестацію відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX.
Позивач також вважає, що кадровою комісією здійснено вихід за коло питань, які підлягають з'ясуванню під час атестації, оскільки при обговоренні матеріалів атестації ставились питання, зокрема щодо звернення позивачем, як громадянином України в порядку ст. 23-1 Закону України «Про звернення громадян» до Президента України у формі електронної петиції; не передачі в управління корпоративних прав на 0,011% статутного капіталу підприємства (номінальною вартістю 155 грн), хоча позивачем декларувалися акції цього підприємства, які передачі в управління не підлягають. При цьому про факт реорганізації акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю та переведення акцій у корпоративні права позивачу, з його слів, стало відомо лише під час проведення співбесіди, а будь-які питання з цього питання ні від Кадрової комісії № 4, ні від Національного агентства з питань запобігання корупції йому не надходили, що позбавило його можливості самостійно позбавитися приватного інтересу до проведення співбесіди.
Водночас позивач вважає, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК. Зазначені питання ніяк не стосуються мети третього етапу атестації - перевірки дотримання позивачем особисто як прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, а тому не повинні впливати на прийняття рішення кадровою комісією.
Позивач також вважає, що відповідачем порушено порядок отримання інформації та вимог ст. 32 Конституції України, оскільки збір інформації проводився не на підставі закону (як того вимагає Конституція України), а на підставі спільного наказу НАБУ та Генеральної прокуратури України від 30 вересня 2019 року № 215/114 «Про затвердження Порядку співпраці Генеральної прокуратури України і Національного антикорупційного бюро України з окремих питань», однак, кадровою комісією в порушення вимог Конституції України та визначеного законодавством України порядку збиралась інформація про особу і запитувалась на співбесіді стосовно позивача і осіб, які не є його близькими родичами.
Позивач також вказав на відсутність належної регламентації діяльності кадрових комісій, та порушення статей 8, 19 Конституції України, оскільки Розділом IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019, тобто у нормативному акті, який не є законом, фактично встановлюється умови проходження атестації, які обмежують права прокурорів, мають неконкретний характер, надають можливості для зловживань, і мають наслідком у випадку не проходження - звільнення з посади. Зазначене є порушенням принципу юридичної визначеності, адже сприяє неоднаковому підходу в оцінці результатів практичного завдання, необмежено розширює повноваження кадрових комісій при їх оцінці, надає їм не передбачені законом дискреційні повноваження і звужує права прокурорів на працю і гарантії незалежності прокурорів, тобто створює передумови для свавілля.
Позивач вважає, що кадровими комісіями незаконно присвоєно функції державних органів та порушено статті 6, 8, 19 Конституції України, оскільки органи прокуратури, Рада прокурорів України, секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Національне агентство з питань запобігання корупції, інші органи державної влади не мають будь-яких рішень, в яких зафіксована інформація щодо недотримання позивачем як прокурором правил професійної етики та доброчесності. Кадрові комісії розглядаючи інформацію з вказаних органів не можуть самостійно приймати рішення стосовно питань, які є компетенцією відповідних державних органів. Разом з тим, кадрові комісії не мають визначеної процедури опрацювання наявної інформації, відсутня можливість надання будь-яких пояснень за ініціативою прокурора, який атестується, відсутні критерії оцінки матеріалів, які наявні у кадрової комісії та прийняття нею рішень. Зокрема, кадровою комісією позивача запитано про наявні корпоративні права з часткою 0,011% від статутного капіталу (номінальною вартістю 155 грн) не передані в управління, при цьому не було надано можливості ні перевірити цю нову інформацію, ні звернутися за роз'ясненням до НАЗК у зв'язку з існуванням у позивача сумнівів щодо наявності в конфлікту інтересів, ні самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади. При цьому кадровою комісією і самостійно не з'ясовано правову позицію НАЗК з даного питання.
Позивач з-поміж іншого вважає, що відносно нього відбулось порушення принципів, визначених у ст. 61 та 62 Конституції України, оскільки виключний перелік підстав для звільнення прокурорів з посади або припинення його повноважень закріплено у ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Введення норми, яка дозволяє кадровим комісіям брати до уваги та приймати рішення про неуспішне проходження атестації, що має наслідком звільнення прокурора з посади, неперевірених матеріалів, у тому числі від невстановлених осіб, порушує принцип незалежності прокурорів, адже створює механізм звільнення прокурора з суб'єктивних і не передбачених законом підстав, тиску на нього при виконанні функціональних обов'язків до проходження атестації. Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Таким чином робота кадрової комісії незаконно була побудована на припущеннях протиправної діяльності позивача та осіб стосовно яких у членів кадрової комісії виникали питання. При цьому кадрова комісія не обґрунтовувала свої припущення посиланням на конкретні норми законодавства, не брала до уваги доводи, зокрема про відсутність заборон реалізовувати своє право на звернення громадян, відсутність з його боку жодного діяння яке підпадало чи підпадає під заборони чи обмеження прямо передбачені чинним законодавством для прокурорів. Відтак, рішення кадрової комісії № 4 Про неуспішне проходження прокурором атестації від 19.12.2019 № 37 побудоване на сумнівах, про що прямо зазначено у рішенні комісії.
Позивач вказує на позбавлення його можливості захисту щодо незгоди з висновками кадрової комісії до звільнення та приховування рішення та протоколів кадрової комісії, ст. 7 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, оскільки Генеральним прокурором видано наказ про його звільнення за результатами атестації, то у розумінні зазначеної конвенції, підставою звільнення є підстави, які пов'язані із здібностями чи поведінкою працівника, враховуючи викладене, в порушення вимог ст. 7 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована Україною 16.05.1994) позивачу до звільнення не було надано можливість захищатись у зв'язку з викладеними у рішенні кадрової комісії висновками як недоброчесного працівника прокуратури.
Позивач також зазначив, про порушення принципу юридичної визначеності при виданні наказу про звільнення, оскільки підставою звільнення визначено п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2019 № 1697-VII, згідно з яким прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник «або» виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявність у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2019 № 1697-VII двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. З огляду на викладене, вказівка Генерального прокурора в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Позивач вважає, що відсутні підстави звільнення у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією Генеральної прокуратури України, оскільки на виконання наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 проведено реєстраційну дію перейменування юридичної особи «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Офіс Генерального прокурора зареєстровано за тим же кодом ЄДРПОУ 00034051.
Водночас, зміни Закону до статті 14 Закону України «Про прокуратуру», попередня редакція якої визначала загальну чисельність працівників органів прокуратури у кількості 15000 осіб, не передбачають скорочення кількості прокурорів, оскільки гранична кількість прокурорів попередньою редакцією Закону України «Про прокуратуру» визначена не була або передбачала, але не в такій кількості і не в такий спосіб, як це було проведено Генеральним прокурором.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що згідно з п. 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідач зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 08.07.2003 № 15-рп/2003 вказав на те, що «атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена ч. 6 ст. 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державну службу». Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України зокрема «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 15), «Про прокуратуру» (ст. 46), «Про статус суддів» (абз. 5 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини).
З огляду на викладене, відповідач вважає, що доводи позивача про те, що передбачене Законом № 113-ІХ проведення атестації суперечить вимогам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та порушує його права, не ґрунтується на вимогах закону.
На виконання вказаних положень Закону №113-ІХ (п. 9 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення») наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок).
При цьому, відповідно до пп. 5 п. 21 розділу І Закону № 113-ІХ до ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» внесено зміни та виключено норми, якими встановлювалася обов'язковість державної реєстрації Міністерством юстиції України наказів Генерального прокурора нормативно-правового змісту.
Згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю.
Органи прокуратури не належать до суб'єктів, визначених зазначеними нормативно-правовими актами, накази Генеральної прокуратури України, у тому числі нормативно-правового змісту, державній реєстрації не підлягають.
Ураховуючи викладене, наказ від 03.10.2019 № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» Генеральним прокурором виданий у межах наданих йому повноважень, у спосіб та в порядку, визначеному законом.
ОСОБА_1 подано заяву у встановлений строк і за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
Відповідно до п. п. 9, 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється кадровими комісіями згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Згідно з п. п. 2, 4 розділу І Порядку, атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями, перелік і склад яких визначаються наказами Генерального прокурора.
Порядок роботи кадрових комісій, які здійснюють свої повноваження на підставі п. 11, пп. 7 п. 22 розділу II Закону № 113-ІХ, затверджено наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233. З огляду на викладене, доводи позивача про те, що кадрові комісії не мають повноважень на проведення атестації є безпідставні.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій, у якому зазначено, що кадрові комісії здійснюють свої повноваження на підставі п. 11, пп. 7 п. 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та Закону України «Про прокуратуру».
Кадрові комісії - дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Генеральної прокуратури України і створені для забезпечення проведення атестації прокурорів.
Відповідно до п. 3 вказаного Порядку для здійснення повноважень щодо забезпечення проведення атестації прокурорів та слідчих створюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.
Рішення Генерального прокурора про створення четвертої кадрової комісії та затвердження її персонального складу протиправним у встановленому законом порядку не визнавалося, тому доводи позивача про те, що атестація проведена неуповноваженим суб'єктом, на думку відповідача, не заслуговують на увагу та є припущенням позивача.
Наказом Генерального прокурора від 28.12.2019 № 369 визнано такими, що втратили чинність ряд наказів Генерального прокурора, у тому числі і наказ про створення четвертої кадрової комісії. Таким чином, на теперішній час робота кадрових комісій завершена.
Пунктом 13 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено таку обов'язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Відповідно до положень розд. IV Порядку, співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання (п.п. 12-13).
Виходячи із змісту пп. 3 п. 15 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 9 розд. IV Порядку критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є - відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.
У зв'язку із чим доводи позивача щодо їх відсутності в законодавстві відповідач вважає безпідставними.
Пунктами 15, 16 розділу V Порядку передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора № 233, рішення комісії, крім зазначених в абз. 2 цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
За наслідками проведеної співбесіди кадровою комісією № 4, керуючись пунктами 13, 17 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. та Порядком, прийнято рішення від 19.12.2019 № 37 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке стало підставою для видання Генеральним прокурором наказу від 18.12.2019 № 2137ц.
У рішенні четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 № 37 зазначено, що комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За результатами вивчення матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації.
Також у комісії були обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління.
Крім цього в рішення зазначалося про неповне вирішення практичного завдання.
На підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.
Ураховуючи викладене, комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Безпідставними є доводи позивача про неналежний збір та дослідження матеріалів атестації перебирання на себе повноважень НАЗК.
Рішення кадрової комісії № 4 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 від 19.12.2019 містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.
Відповідно до вимог пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц на підставі рішення другої 4 комісії від 19.12.2019 № 37 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Підставу звільнення в наказі сформульовано у відповідності до п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Відповідач вважає, що не можуть братися до уваги доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час її звільнення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
У ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» також зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, передбачено інший порядок припинення діяльності органів прокуратури (Генеральної прокуратури, регіональних, військових та місцевих прокуратур), ніж визначено у ст. 104 ЦК України.
Відповідно до п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1 -4 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено.
Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України.
Не ґрунтуються на нормах чинного законодавства вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді, оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 з 02.01.2020 розпочав роботу Офіс Генерального прокурора. Згідно з п. п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом (25.09.2019) займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Таким чином позивач не може бути поновлений в Офісі Генерального прокурора без успішного проходження атестації, оскільки це буде суперечити вимогам закону. Поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.
У додаткових поясненнях позивач зазначив, що Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, адміністративний позов задоволено частково.
Наказом Генерального прокурора від 27.01.2021 № 89ц на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020, постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП № 63974669 від 23.12.2020 у справі № 640/1219/20 скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора.
Другим пунктом зазначеного наказу ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України. ОСОБА_1 02.08.2021 на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Надалі у визначений кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді (третій етап атестації).
За результатами співбесіди кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України 10.11.2021 прийнято рішення № 1 про успішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Таким чином, наказ про звільнення позивача, про неправомірність якого заявлено ОСОБА_1 у справі № 640/1219/20, скасований, у зв'язку з чим позивача поновлено на роботі. Передбачена законодавством компенсація середнього заробітку у зв'язку із прийняттям наказу від 21.12.2019 № 2137ц (про його звільнення) позивачу виплачена.
Кадровою комісією прийнято рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації і його переведено на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
Відповідач зазначає, що на теперішній час ОСОБА_1 обіймає посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами‚ які ведуть боротьбу зі злочинами у сфері захисту національних та міжнародних інвестицій Департаменту нагляду за додержанням законів органами‚ які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора.
З приводу документів, які стали підставою для прийняття кадровою комісією № 4 рішення від 19.12.2019 № 37 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, слід зазначити, що матеріали особової справи ОСОБА_1 також слугували підставою для прийняття оспорюваного рішення. Вказана справа була передана до четвертої кадрової комісії для вивчення та врахування під час прийняття рішення.
Відповідачем надано до суду копії декларацій позивача за 2006-2015 роки, а також декларації за 2015-2019 роки із сайту НАЗК, копію практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 та перелік варіантів практичних завдань для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, затверджених Генеральним прокурором 27.11.2019. Інші документи або матеріали, які слугували підставою для прийняття Комісією рішень про неуспішне проходження атестації до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора не передавалися.
27 грудня 2019 року головами першої, другої, четвертої, п'ятої, шостої, сьомої кадрових комісій, створених наказами Генерального прокурора від 17.10.2019 № 234, від 17.10.2019 № 235, від 12.11.2019 № 276, від 14.11.2019 № 281, від 15.11.2019 № 287, від 26.11.2019 № 302 у зв'язку із завершенням атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури проведено знищення матеріалів (документів та інших носіїв інформації) атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України про що складені відповідні акти, проте вказане не свідчить про відсутність на час проведення співбесіди доказів та відомостей, які були предметом дослідження комісії та на підставі яких у її членів виникли сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
04 жовтня 2019 року позивач звернувся до Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. із заявою встановленого зразка про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Наказом Генеральної прокуратури України від 12 листопада 2019 року № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії», відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 9, 11, підпункту 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 4 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221, пунктів 2-4 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 233, утворено четверту кадрову комісію.
Згідно п. 6.4 протоколу засідання Четвертої кадрової комісії за 19 грудня 2019 року, відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, було поставлено на голосування пропозицію про ухвалення рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_2 , враховуючи результати проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Результати голосування: За - 0, проти - 5, ОСОБА_3 не брав участь у голосуванні (відсутній під час співбесіди). Рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_2 не ухвалено. Ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_2 відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації.
Рішенням від 19 грудня 2019 року № 37 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» Комісія встановила обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності у зв'язку з неповним вирішенням практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
21 грудня 2019 року наказом Генерального прокурора України № 2131ц керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Підстава: рішення кадрової комісії № 4.
Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року у справі № 640/1219/20 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивуючи свою позицію Верховний Суд зазначив, що як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач успішно пройшов перші два етапи атестацій та був допущений до наступного етапу - співбесіди. За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке мотивовано висновком комісії про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності, через наявні обґрунтовані сумніви щодо професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються таким: позивачем була виявлена позиція, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації; позивачем порушено вимоги антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління; позивачем допущено неповне вирішення практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
Зі змісту спірного рішення кадрової комісії судами попередніх інстанцій встановлено, що у ньому кадрова комісія не зазначила, на підставі яких доказів комісія дійшла висновку про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності. Такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи.
Верховний Суд зауважив, що судами попередніх інстанцій не було досліджено обставин, які покладені в основу рішення кадрової комісії. Так, у рішенні кадрової комісії зазначено, що на підставі матеріалів атестації, в тому числі отриманих пояснень прокурора, у кадрової комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління, а також у зв'язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурора. Однак, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять оцінки вказаним обставинам.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій, користуючись наданими Кодексом адміністративного судочинства України повноваженнями та виходячи з принципів і завдання адміністративного судочинства, мали дослідити та проаналізувати докази, які слугували підставою для висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності прокурора, які, в свою чергу, слугували підставою для прийняття спірного рішення кадрової комісії. Однак згаданого ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції зроблено не було.
Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 щодо підстав для звільнення прокурора, дослідити обставини, які слугували підставою для прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем; на підставі досліджених обставин дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. У випадку задоволення позову визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012.
Щодо уточнення позовних вимог.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що після автоматизованого розподілу адміністративної справи № 640/1219/20 в Окружному адміністративному суді м. Києва 05.10.2022 року позивач надав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 4 від 19.12.2019 за №37 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації: визнати протиправними та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц; поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої мене протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) 3 24.12.2019; стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 по дату винесення судового рішення; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) та стягнення середнього заробітку за один місяць.
10 жовтня 2023 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу прийнято до розгляду в межах первісно заявлених позовних вимог.
16 червня 2025 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду прийнято до розгляду адміністративну справу № 640/1219/20, яку призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання в межах первісно заявлених позовних вимог.
04 серпня 2025 року позивачем надано до суду уточнену позовну заяву, у якій позивач просив суд: залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверту кадрову комісію до участі у справі в якості співвідповідача; визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 4 від 19.12.2019 за № 37 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; визнати протиправними та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц; поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої мене протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 25.12.2019; стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 14.12.2020.
Відповідачем надано до суду заперечення проти прийняття уточненої позовної заяви до розгляду, у якій останній зазначив, що ОСОБА_1 вже подавалася уточнена позовна заява з аналогічними вимогами до Окружного адміністративного суду міста Києва. Однак вона була подана з явними процесуальними порушеннями (відсутні докази направлення копії такої заяви та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи, як того вимагає ч. 8 ст. 47 КАС України) та відповідно не підлягала прийняттю судом до розгляду.
Відповідач також зазначив, що відповідно до положень ч. ч. 2, 3 ст. 47 КАС України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Обставини щодо прийняття вказаного рішення кадрової комісії існували, як до звернення позивача до суду, так і під час первинного розгляду справи судом першої інстанції (рішення кадрової комісії від 19.12.2019). Позивачем в поданій заяві не зазначено, які саме фактичні обставини справи, відповідно до вимог ч. 3 ст. 47 КАС України, є підставою для зміни предмета або підстав позову.
Відповідач також вказує на те, що звернення до суду з вимогою про скасування рішення кадрової комісії більше ніж через три роки свідчить про байдуже ставлення позивача до своїх прав, оскільки позивач був обізнаний з наявністю такого рішення кадрової комісії, зокрема, з моменту звільнення, проте не скористався правом на його оскарження у передбачений чинним законодавством строк.
Поряд із цим, відповідач зазначив, що наказом Генерального прокурора від 28.12.2019 № 369 визнано такими, що втратили чинність накази Генерального прокурора, зокрема наказ від 12.11.2019 № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії».
Дослідивши уточнений адміністративний позов, заперечення відповідача та заслухавши пояснення сторін суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ураховуючи викладене, позивач при зверненні до суду із позовною заявою самостійно визначає спосіб захисту свого порушеного права.
Дослідивши матеріли адміністративної справи, врахувавши обставини справи встановлені судами при розгляді справи № 640/1219/20 суд дійшов висновку, що під час звернення до суду з позовною заявою позивачу було достеменно відомо про ухвалення Четвертою кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, про що неодноразово зазначено у позовній заяві.
Суд також ураховує, що у своєму уточненому позові позивач не зазначає про зміну фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, тобто воно не мстить належного мотивування.
Відтак, адміністративний позов підлягає розгляду в межах первісно заявлених позовних вимог.
Вирішуючи адміністративний спір по суті суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктами 2, 4 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
За приписами пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до пункту 11 розділу 1 Порядку № 221, особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При повторному розгляді адміністративної справи Верховний Суд зобов'язав суд першої інстанції врахувати висновки Верховного Суду сформовані у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20.
Відтак, у постанові Верховного Суд від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Верховний Суд також зазначив що позивач, подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Верховний Суд зазначив, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
З позиції Верховного Суду, запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву.
Аналогічно у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 Верховний Суд зазначив, що зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: « прокурори звільняються Генеральним прокурором на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав .
Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Отже, саме з 25 вересня 2019 року особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42№, частин першої - третьої статті 49І, статті 74, частини третьої статті 121 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач у своїх доводах, установлюються Законом України «Про прокуратуру».
Тому з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і відповідачами.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказують про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади.
Відтак, Верховний Суд відхилив вказані доводи судів як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.
Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов'язане, зокрема, з наявністю рішення першої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що фактично не мали місця ні ліквідація, ні реорганізація органу прокуратури, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже з огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.
Аналогічні висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву перебував у стані повної правової визначеності, що спростовує доводи позивача про зворотне.
Суд також ураховує висновки наведених постанов Верховного Суду відносно того, що фактологічною підставою для звільнення позивача є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, слід зазначити, що від початку рішення кадрової комісії позивачем не оскаржувалось, не зважаючи на наявність у позивача незгоди з його висновками, порядком прийняття та наявністю у комісії повноважень для дослідження фактів, на підставі яких воно ґрунтується.
Водночас, позивачу від виникнення спірних правовідносин було відомо про існування такого рішення, його висновки та обставини прийняття.
Поряд із цим, у постанові від 09.06.2023 року у справі № 640/17466/22 Верховний Суд відхилив доводи позивачки про відсутність ознак ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури станом на час її звільнення з посади, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, однак зазначене звільнення відбулось за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ Закону № 113-IX - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачкою.
Ураховуючи висновки наведеної постанови суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності підстав звільнення у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією Генеральної прокуратури України чи скорочення кількості прокурорів.
Суд також ураховує, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначено Пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20.
Зокрема у постанові від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, Верховний Суд зазначив, що пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221).
Відповідно до пункту 12 розділу IV Порядку №221 cпівбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Тобто відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, поряд з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.
Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду суд зазначає наступне.
Відповідачем на обґрунтування своєї позиції надано до суду протокол засідання Четвертої кадрової комісії, якого суд встановив, що розгляд матеріалів атестації позивача неодноразово продовжувався, що надавало позивачу змогу належним чином підготуватися до обговорення питань кадрової комісії.
Водночас, відповідачем надано до суду декларації позивача за 2006-2019 роки, висновки на підставі яких покладені в основу рішення кадрової комісії, та які ураховуючи наведену позицію Верховного Суду є належним допустимим доказом при дослідженні питання про відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
Суд не приймає доводи позивача відносно того, що збір інформації відносно нього здійснювався не відповідно до Закону з огляду на наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 47 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством у визначеному ним порядку. На офіційному веб-сайті Національного агентства забезпечується відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом можливості перегляду, копіювання та роздруковування інформації, а також у вигляді набору даних (електронного документа), організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» від 22 січня 1996 р. N 118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, згідно п. 1 якого Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.
Пунктом 17 вказаного Положення дані, що містяться в Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком тих, що стосуються виробничих і фінансово-економічних показників діяльності суб'єктів та ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків.
Ураховуючи викладене, інформація наявна у деклараціях позивача є такою, що підлягає оприлюдненню у відкритому доступі, а інформація відносно юридичної особи, власником акцій якої був позивач також може бути отримана у загальному доступі, з обмеженнями та без обмежень за запитом суб'єкта владних повноважень.
Щодо доводів позивача відносно виходу кадрової комісії за межі своїх повноважень та перебирання на себе повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції суд зазначає, наступне.
Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо застосування положень Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 у контексті доводів про те, що висновок кадрової комісії про (не) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам та/або недостовірність задекларованих відомостей може ґрунтуватися виключно на рішеннях/висновках НАЗК.
У постановах від 10 січня 2023 року у справі №420/11157/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/21694/20, від 31 травня 2023 року у справі №160/5323/21, від 08 червня 2023 року у справі №420/23643/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 640/39174/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №640/26170/19, від 02 листопада 2023 року у справі №380/6044/21 та інших Верховний Суд зазначив, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб'єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.
У постанові від 21 березня 2024 року у справі № 460/6862/20 Верховний Суд зазначив, що установлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Таким чином, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб'єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
Окрім того НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій. Тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації із цих декларацій. Моніторинг способу життя суб'єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє. Тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності.
Підпунктом 3 п. 15 розділу II Закону № 113-ІХ визначено, що відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції є предметом дослідження кадровою комісією дотримання прокурором правил професійної стики та доброчесності.
Кадровою комісією не здійснювався у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку контроль та перевірка декларації позивача, або моніторинг способу його життя під час проведення з ним співбесіди, вивчення матеріалів атестації і прийняття рішення за наслідками атестації позивача.
Тому кадровою комісією не приймалися передбачені Законом України «Про запобігання корупції» рішення та не формувалися висновки про порушення вимог антикорупційного законодавства.
Завданням комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.
Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача відносно виходу кадрової комісії за межі своїх повноважень та перебирання повноважень НАЗК.
Надаючи оцінку обґрунтованості висновків кадрової комісії відносно професійної етики та доброчесності позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Водночас ні Порядок №221, ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.
За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.
У рішенні комісія зазначила обставини, які свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №640/1310/20 зазначив, що відсутність у законі визначення терміну «доброчесність» не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками та чи інша кандидатура на посаду судді не може бути віднесене до доброчесних.
Відповідно до статті 3 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Кодекс), правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «;Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора тощо, а тому знання вимог антикорупційного законодавства, з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфліктів інтересів, інших встановлених Законом України «Про запобігання корупції» вимог, обмежень та заборон має свідчити про достатню професійну компетентність відповідного прокурора.
Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб'єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії
У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31 травня 2005 року, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.
Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21 квітня 1999 року.
Згідно з вимогами статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Статтею 4 Кодексу визначено, що одними із принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів, є доброчесність, формування довіри до прокуратури.
Кодексом професійної етики та поведінки, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19).
Відповідно до п.п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Співбесіда є третім та останнім етапом атестації, метою проведення якої є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за підсумками якої приймається рішення про успішне або неуспішне проходження прокурорами атестації. За комісією зберігається право на надання відповідної оцінки прокурорам за результатами цього етапу атестації.
Рішенням Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 37 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» визначено три підстави, на яких ґрунтуються висновки щодо неуспішного проходження позивачем атестації:
- публічне виявлення позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації;
- порушення вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління;
- неповне вирішення практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
Позивач у позовній заяві не заперечує, проти встановлених комісією фактів, проте заперечує проти висновків комісії відносно публічного виявлення його позиції та наявності у комісії права надавати оцінку його майнового стану, зокрема, врегулювання приватного інтересу, пов'язаного з наявністю корпоративних прав.
Позивач зазначає, що про факт реорганізації акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю та переведення акцій у корпоративні права позивачу, з його слів, стало відомо лише під час проведення співбесіди, а будь-які питання з цього питання ні від Кадрової комісії № 4 та НАЗК до нього не надходили.
Висновки кадрової комісії відносно неповного вирішення практичного завдання позивачем не заперечуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Власність зобов'язує.
Статтею 194 ЦК України, цінний папір як об'єкт цивільних прав, форма існування якого встановлюється законом, посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) та особи, яка має права на цінний папір, передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі іншим особам прав на цінний папір та прав за цінним папером або обмеження такої можливості у випадках та порядку, передбачених законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 195 ЦК України, в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів; […].
Відповідно до ч. 1 ст. 197 ЦК України, до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
Відповідно до ч. 1, п/п а) п. 1 ч. 5 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-IV (далі - Закон № № 3480-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів. До пайових цінних паперів відносяться: […] акції; […].
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № № 3480-IV, до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином.
Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 6 Закону № № 3480-IV, акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.
Відповідно до п/п е) п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VII, суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: […] посадові та службові особи органів прокуратури, […].
Згідно ст. 36 Закону № 1700-VII в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.
У такому випадку особам, зазначеним у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім'ї.
Передача особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, належних їм підприємств, які за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу є унітарним, здійснюється шляхом укладення договору управління майном із суб'єктом підприємницької діяльності.
Передача особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, належних їм корпоративних прав здійснюється в один із таких способів:
1) укладення договору управління майном із суб'єктом підприємницької діяльності (крім договору управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами);
2) укладення договору про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, з торговцем цінними паперами, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління цінними паперами;
3) укладення договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними правами з компанією з управління активами, яка має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами.
Передача корпоративних прав як оплата вартості цінних паперів венчурного пайового інвестиційного фонду здійснюється після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів такого інституту спільного інвестування.
Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть укладати договори, зазначені у частинах другій та третій цієї статті, із суб'єктами підприємницької діяльності, торговцями цінними паперами та компаніями з управління активами, в яких працюють члени сім'ї таких осіб.
Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, призначені (обрані) на посаду, в одноденний термін після передачі в управління належних їм підприємств та корпоративних прав зобов'язані письмово повідомити про це Національне агентство із наданням нотаріально засвідченої копії укладеного договору.
Аналогічно ч. 1 ст. 12, ч.ч. 1, 3 ст. 14 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206-VI, чинним до набрання чинності Законом № 1700-VII, визначено, що суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
2) невідкладно у письмовій формі повідомляти безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.
Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону зобов'язані протягом десяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.
У такому випадку особам, зазначеним у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім'ї.
Дослідивши надані відповідачем декларації позивача за 2006 - 2018 роки суд установив наступне.
Згідно декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2006-2015 роки, поданих у паперовому форматі та заповнених від руки, у відповідних графах відсутня інформація про наявність у позивача корпоративних прав, часток у статутних капіталах підприємств, цінних паперів, отриманих дивідендів, процентів, позивачем власноручно проставлено прочерк.
Водночас, згідно щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданій засобами програмного забезпечення Єдиного державного реєстру декларацій позивач задекларував, що 18.06.2003 року позивач набув право власності на 217 акцій номінальною вартістю 109 грн та 16.11.2005 року позивач набув право власності на 94 акції номінальною вартістю 47 грн ПАТ Фастівське швейне підприємство Козак.
Аналогічно і у декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (охоплює попередній рік) за 2016 рік, що подана 20.04.2017 року, яку позивач подавав для участі у конкурсі на посаду судді місцевого суду.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що позивач в органах прокуратури працює з 2006 року. Відтак, станом на момент початку роботи в органах прокуратури позивач вже був власником зазначених активів.
Проте, в деклараціях позивача за 2006 - 2015 роки позивач не задекларував право власності на акції ПАТ Фастівське швейне підприємство Козак.
Поряд із цим, позивач декларував вказане майно продовж 2015-2018 років, що підтверджується деклараціями за відповідні роки.
Суд ураховує, позивач є суб'єктом декларування в розумінні діючого антикорупційного законодавства, має вищу юридичну освіту, відповідну кваліфікацію, а тому має бути обізнаний із положеннями законодавства з питань запобігання корупції щодо фінансового контролю та врегулювання конфлікту інтересів.
Також, в силу наявності юридичної освіти та професійної діяльності у правоохоронній сфері позивачу мало бути достеменно відомо про відповідальність у разі порушення вимог щодо фінансового контролю, а також загально відоме суспільне засудження дій щодо приховування майна та доходів публічними службовцями, що традиційно викликає значний суспільний резонанс у разі оприлюднення такої інформації, що може зашкодити авторитету державного органу в цілому.
Суд ураховує, що позивачем з 2015 по 2018 роки декларувалися зазначені цінні папери, а отже позивач знаючи, що під час співбесіди будуть досліджуватись його декларації, у тому числі, питання права власності на ці цінні папери, не міг не знати (щонайменше припускати), що вони будуть предметом обговорення комісії.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача відносно того, що порушення цього питання виявилось для нього несподіванкою, тому він був позбавлений можливості підготуватися до обговорення цих питань.
Також суд відхиляє доводи позивача, що відповідач не надав йому можливості врегулювати приватний інтерес, оскільки це, по-перше, виходить за межі її повноважень та суперечить її меті та завданням, а по-друге, строки врегулювання конфлікту інтересів встановлено ст. 36 Закону № 1700-VII та ч. 3 ст. 14 Закону № 3206-VI, і такі строки позивачем на момент проведення співбесіди не дотримано, тому комісія могла тільки констатувати цей факт.
Суд також ураховує, що позивач не декларував означене майно до введення електронного декларування значний проміжок часу, водночас, на теперішній час мотиви таких дій позивача достеменно не можуть бути встановлені.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО " ФАСТІВСЬКЕ ШВЕЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КОЗАК" (код ЄДРПОУ 00309387, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, ВУЛ. ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 6), внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, 21.12.2016 15:06:02, 13611270039000028, Юхта І.В., Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області та здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, 19.04.2017 11:31:04, 13611120040000028, Хімерик О.В., Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 21.10.2025, сформованим на запит суду, позивач відсутній у переліку учасників ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФАСТІВСЬКЕ ШВЕЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КОЗАК" (код ЄДРПОУ 00309387, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, ВУЛ. ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 6), натомість у переліку учасників товариства зазначений ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_2 ), розмір частки статутного (складеного) капіталу(пайового фонду) (грн.) якого становить: 155,50 грн.
Згідно інформації з декларацій позивача сумарна номінальна вартість його акцій становила 156 грн.
Викладене свідчить про те, що станом на 21.10.2025 року позивач не є учасником зазначеного товариства.
Поряд із цим, позивач не заперечує доводів відповідача, що на момент виникнення спірних правовідносин він мав частку в статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФАСТІВСЬКЕ ШВЕЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КОЗАК", водночас, позивач зазначає, що не знав про реорганізацію товариства.
Суд такі доводи позивача відхиляє та зазначає, що власність зобов'язує, позивач обіймаючи посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством з питань запобігання корупції, володіючи фаховою освітою та відповідними професійними компетенціями, повинен знати про стан своїх майнових справ та виявляти належну зацікавленість у правильності відображення своїх активів задля забезпечення відповідності задекларованої ним інформації вимогам фінансового контролю.
Відповідно до ст. 14 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, прокурор повинен вживати всіх можливих заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника.
Прокурор, який обіймає адміністративну посаду, не може прямо чи опосередковано спонукати підлеглих або інших прокурорів до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності на користь своїх приватних інтересів або інтересів третіх осіб.
У разі виникнення конфлікту інтересів прокурор зобов'язаний діяти відповідно до вимог законодавства.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сумнів кадрової комісії у доброчесності позивача на момент проведення співбесіди був обґрунтований та знайшов своє підтвердження у матеріалах декларацій позивача за 2006-2018 роки.
Щодо доводів позивача відносно виходу кадрової комісії за межі своїх повноважень в частині дослідження питання відносно звернення позивачем, як громадянином України в порядку ст. 23-1 Закону України «Про звернення громадян» до Президента України у формі електронної петиції, що на думку відповідача є публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв'язку з низьким рівнем професійної мотивації, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23--1 цього Закону.
Відповідно до ст. 23-1 цього ж Закону, громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.
В електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім'я, по батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На веб-сайті відповідного органу або громадського об'єднання, що здійснює збір підписів, обов'язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію.
Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Відповідальність за зміст електронної петиції несе автор (ініціатор) електронної петиції.
Для створення електронної петиції до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування її автор (ініціатор) заповнює спеціальну форму на офіційному веб-сайті органу, якому вона адресована, або веб-сайті громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, та розміщує текст електронної петиції.
Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором).
Виходячи з системного аналізу наведених норм, електронна петиція як форма колективного звернення демонструє належність заявника до певної соціальної групи осіб об'єднаних спільною метою та інтересами, що є публічною демонстрацією своєї позиції відносно певного суспільно значущого питання. Автор несе відповідальність за зміст електронної петиції.
Відповідно ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: […] 4) презумпції невинуватості; […] 6) політичної нейтральності прокуратури; […] 8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; […] 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Сторонами до суду тексту петиції, яка була об'єктом дослідження комісії не надано, тому суд не може надати їй оцінку.
Водночас, спірним питанням є наявність у кадрової комісії повноважень щодо дослідження цього питання, а не оцінка змісту самої петиції.
Відповідно до ст. 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об'єктивності та інших.
Згідно ст. 8 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, прокурори зобов'язані при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати свої службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що електронні петиції подані прокурором в порядку Закону України «Про звернення громадян» можуть бути предметом дослідження кадровою комісією, що не виходить за межі її повноважень.
Щодо доводів позивача відносно позбавлення його можливості захисту щодо незгоди з висновками кадрової комісії до звільнення та приховування рішення та протоколів кадрової комісії суд зазначає наступне.
Згідно п.п. 11-16 розділу 4 Порядку №221, перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 6 розділу 5 Порядку №221 встановлено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Системно дослідивши фактичні обставини справи в розрізі нормативно-правових актів, якими врегульовано спірні правовідносини, суд зазначає, що надавши заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, позивач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та усвідомлював юридичні наслідки не проходження атестації, зокрема можливе звільнення з посади з підстав, визначених Законом № 113-IX.
Суд ураховує особисту участь позивача у проведенні співбесіди, обговоренні її результатів та відкритість голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію, тому дійшов висновку, що про результати співбесіди та рішення комісії позивачу було достеменно відомо на момент ухвалення.
Поряд із цим, ст. 54 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Знаючи про результати співбесіди та рішення кадрової комісії позивач у встановлені законом строки мав право його оскаржити, проте обираючи спосіб захисту свого порушеного права обмежився оскарженням наказу про звільнення.
Відтак, суд відхиляє зазначені доводи позивача.
Щодо покликання позивача на порушення приписів ст.ст. 61, 62 Конституції України, суд зазначає, що наведені норми Основного Закону визначають, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також декларують презумпцію невинуватості у вчиненні злочину, тому ураховуючи суть та завдання атестації, її ототожнення із доведенням вини у кримінальному правопорушенні є помилковим, оскільки висновок комісії відносно тих чи інших існування обставин та їх оцінка комісією не створює самостійних підстав для притягнення особи до будь-якого виду відповідальності.
Щодо доводів позивача відносно перебирання кадровою комісією функції державного органу, суд зазначає, що Четверту кадрову комісію утворено відповідно до наказу Генерального прокурора від 12.11.2019 № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії» створено четверту кадрову комісію, а також затверджено її персональних склад. Крім того, наказом Генерального прокурора від 28.12.2019 № 369 визнано такими, що втратили чинність накази Генерального прокурора, зокрема наказ від 12.11.2019 № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії».
Водночас, кадрові комісії - є тимчасовими дорадчими колегіальними органами без статусу юридичної особи, відтак вони були утворені на базі Генеральної прокуратури України з метою забезпечення проведення атестації прокурорів, тому їх діяльність не є самостійною в розумінні здійснення владних повноважень.
Поряд із цим, наказом Генерального прокурора від 27.01.2021 № 89ц на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20 скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора.
Другим пунктом зазначеного наказу ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України. ОСОБА_1 02.08.2021 на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Надалі у визначений кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді (третій етап атестації).
За результатами співбесіди кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України 10.11.2021 прийнято рішення № 1 про успішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Наказом Генерального прокурора від 14.12.2021 № 1694ц на підставі рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури від 10.11.2021 ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора.
Передбачена законодавством компенсація середнього заробітку у зв'язку із прийняттям наказу від 21.12.2019 № 2137ц (про його звільнення) позивачу виплачена.
Викладене позивачем не заперечується.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.
Означені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, що міститься у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 826/37/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 140/ 2630/18, від 3 грудня 2021 року у справі № 369/7844/17, від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 200/9772/18-a та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.
Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право».
ЄСПЛ, зокрема у рішеннях «Georgiadis v. Greece» (заява № 21522/93, пункт 34), «Ferrazzini v. Italy» (заява № 44759/98, пункт 30), «Benthem v. the Netherlands» (заява № 8848/80, пункт 32), зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.
Таким чином, на теперішній час позивач є таким, що успішно пройшов атестацію, переведений на посаду та продовжує свою роботу в Офісі Генерального прокурора.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Четверта кадрова комісія, про: визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019; поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої його протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 21.12.2019; стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.12.2019 по дату винесення судового рішення.
Вступну та резолютивну частину рішення суду складено, підписано та проголошено 12 листопада 2025 року.
Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко