Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 листопада 2025 року Справа№200/8327/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про:
- визнання протиправною та скасування постанови № 1180996226/1180996226-2025-1 від 11.09.2025 року про відмову у здійсненні страхових виплат;
- зобов'язання прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати страхових виплат з дати припинення у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025 року.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому встановлено втрату професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом, він має право на страхові виплати.
Позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати, однак з 01.07.2022 року нарахування страхових виплат було припинено у зв'язку з невідомим місцем перебування/проживання позивача, який зареєстрований в м. Макіївка Донецької області.
Позивачем подано заяву про поновлення виплат, але постановою № 1180996226/1180996226-2025-1 від 11.09.2025 року відмовлено у поновленні виплат. Причину прийняття негативного рішення відповідач не зазначив.
Вважає, що рішенням про відмову у поновленні страхових виплат відповідач порушує конституційні права позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву від 14.11.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що згідно з п. 1.12. Порядку призначення, перерахунку та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначення страхової виплати.
У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат продовжується з моменту припинення.
За таких обставин у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не має первинних документів але беручи до уваги норми чинного законодавства існує шлях для з'ясування обставин що стали підставою для припинення виплат позивачу у спосіб витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення (затримання) соціальних виплат за результатами верифікації.
У разі підтвердження фактичних обставин що зумовлюють обов'язок платника соціальних виплат припинити (затримати) нарахування коштів буде доведено відсутність порушення чинного законодавства та зумовить відмову в задоволенні позовних вимог.
На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі - управління) передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Головне управління) справу про страхові виплати ОСОБА_1 які він отримував, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України.
Також, на виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до Головного управління реєстр осiб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Згідно даних зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.07.2022 у зв'язку з невідомим місцем перебування/проживання.
Рішення, протоколи, постанови на підставі яких було припинено виплати потерпілому, Фондом соціального страхування до Головного управління не передавались.
Відповідно до п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299, поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
01.05.2025 року (зареєстроване 02.05.2025 року №13397/А-2000-25) ОСОБА_1 звернувся до Головного управління зі зверненням щодо порядку поновлення страхових виплат.
16.05.2025 №13513-13397/А-03/8-2000/25 Головне управління відповідно до Закону України «Про звернення громадян», надало відповідь на питання поставлені у зверненні.
29.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління з заявою про продовження щомісячної страхової виплати.
Рішенням Головного управління від 11.09.2025 відмовлено ОСОБА_1 у продовженні щомісячної страхової виплати № 1180996226-2025-1, у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Наголошує, що дії управління не суперечать чинному законодавству, тому просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.07.2015р. № 6304000658 позивача зареєстровано як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50% безстроково та третю групу інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом, про що свідчать довідки огляду МСЕК серії ДОН-05 № 010397 від 08.01.2008 року та серії ДОН-04 № 031160 від 08.01.2008 року.
Позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на постійному обліку відповідача.
З 01 липня 2022 року нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 було припинено у зв'язку з невідомим місцем перебування/проживання.
01.05.2025 року, яке зареєстроване 02.05.2025 року №13397/А-2000-25, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління зі зверненням про поновлення страхових виплат.
16.05.2025 №13513-13397/А-03/8-2000/25 Головне управління відповідно до Закону України «Про звернення громадян», надало відповідь на питання поставлені у зверненні.
29.08.2025 ОСОБА_1 вдруге звернувся до Головного управління з заявою про продовження щомісячної страхової виплати.
Рішенням Головного управління від 11.09.2025 відмовлено ОСОБА_1 у продовженні щомісячної страхової виплати № 1180996226-2025-1, у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи), оскільки, як зазначив відповідач, Фонд соціального страхування не передав йому документи.
Перевіряючи правомірність рішення відповідача щодо відмови у поновленні щомісячних страхових виплат позивачу, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
У відповідності до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як зазначає позивач, виплата страхових виплат позивачу припинена у зв'язку з невідомим місцезнаходженням внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат, як незнаходження за адресою внутрішньо переміщеної особи - вказаним Законом не передбачено.
Пунктом 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат з підстав не передання йому Фондом соціального страхування документів.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відтак, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати соціальних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105).
Відповідно до преамбули зазначеного закону - цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Як вже зазначалось судом раніше, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови № 1180996226/1180996226-2025-1 від 11.09.2025 року про відмову у здійсненні страхових виплат та зобов'язання прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати страхових виплат з дати припинення у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025 року підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105-XIV, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 1180996226/1180996226-2025-1 від 11.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 у здійсненні страхових виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 нарахування та виплати страхових виплат з дати припинення - 01.07.2022 року у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 листопада 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Л.Б. Голубова