20 листопада 2025 рокуСправа № 160/30899/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бухтіярова М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами. Ця заборонена дискримінація полягає у відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у країну, з якою не укладено міжнародного договору, та у виникненні внаслідок застосування правових норм Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, менш сприятливих умов і становища для громадян України, які постійно проживають в Ізраїлі, з огляду на об'єктивну неможливість виконати вимоги Порядку щодо подання заяви через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до УПФУ чи банку на території України, що, у поєднанні з відмовою у визнанні альтернативних способів подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, зокрема через уповноважених адвокатів, осіб за довіреністю або шляхом надсилання заяви з нотаріально засвідченим і легалізованим (апостильованим) підписом пенсіонера, призводить до фактичного позбавлення їх конституційного права на отримання пенсії в порівнянні з іншими громадянами України, та створює ситуацію, за якої представники дискримінованої групи, на відміну від інших пенсіонерів, змушені витрачати значні зусилля, час і кошти на звернення до суду з вимогами визнати протиправними дії, рішення та бездіяльність органів Пенсійного фонду.
-зобов'язати Відповідача вжити позитивні дії:
1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;
2) вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що «Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена.»;
3) здійснювати виплату поточної пенсії Позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК»;
4) нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» компенсацію за майнову шкоду;
5) здійснити виплату пенсії Позивача, яку позивач, відповідно до рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі № 160/9458/21 мав поновити з 07.10.2009 року, на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», за винятком виплаченої майнової шкоди, з урахуванням компенсації втрати частини доходів;
6) нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п'ятдесят тисяч) грн.
7) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.161 КАС України.
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у розмірі 968,96 грн., сплаченого в установленому порядку, або доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Копія ухвали суду від 03.11.2025 скеровано представнику позивача - адвокату Вадиму Меламеду через Електронний суд та доставлена до електронного кабінету.
14.11.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку.
В обґрунтування клопотання представником позивача зазначено, що усі аргументи можна викласти одним словом «дискримінація», бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є триваючим правопорушенням, тому строк звернення із головною позовною вимогою не пропущений, а відтак не можна вважати тим, що сплив і строк з похідними вимогами.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку, суд доходить висновку про його необґрунтованість та наявність підстав для повернення позову з наступного.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі № 357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі № 663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 826/11545/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
На обґрунтування заявлених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності в позові зазначено, що від відповідача було отримано лист від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24, яким відмовлено у виплаті пенсії на банківський рахунок позивача. Відповідач мотивував відмову тим, що позивачка не перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та запитувана архівна пенсійна справа ОСОБА_1 на адресу управління не надходила.
Отже, позивач є обізнаною про порушення своїх прав та інтересів з моменту отримання листа відповідача від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24.
Водночас, до суду із цим позовом позивач звернулась лише 24.10.2025 (документ в електронному вигляді сформований в системі «Електронний суд»), тобто з пропуском строку, встановленого абз.1 ч.2 ст.122 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду представником позивача адвокатом Вадимом Меламедом подано клопотання про поновлення строку, однак в якому не вказано жодних обставин, які об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем її права щодо своєчасного звернення до суду із цим позовом, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки фактично викладено непогодження з ухвалою суду від 03.11.2025.
Щодо доводів представника позивача про те, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки з боку відповідача допущена бездіяльність, яка мають триваючий характер через те, що позивач не може отримати пенсію, оскільки відсутній нормативний механізм здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, що, на переконання представника, має ознаки дискримінації, суд зазначає, що спір між сторонами щодо заявленої бездіяльності не вирішений судом, а лише переданий на вирішення, провадження у справі не відкрито і наразі вирішується питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку звернення до суду із цим позовом, тому доводи представника позивача про триваючий характер порушень державного органу у спірних відносинах є безпідставними.
Крім того, наведені доводи представника позивача жодним чином не обґрунтовують причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, зважаючи на те, що позивачеві з отриманням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24 достеменно відомо про порушення прав.
Суд повторно зазначає, що триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав та інтересів.
З огляду на викладене, клопотання про поновлення строку не обґрунтоване, не містить доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду із цим позовом без зайвих зволікань з отриманням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24, відтак позивачем не доведено пропуск строку звернення до суду із цим позовом з поважних причин, тому таке клопотання задоволенню не підлягає.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Отже, станом на 20.11.2025 вимоги суду, викладені в ухвалі суду від 03.11.2025, виконані частково, оскільки представником позивача хоч і подано заяву про усунення недоліків позову, долучивши квитанцію про сплату судового забору та клопотання про поновлення строку звернення до суду, однак без наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду, що мали місце непереборні обставин, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду із цим позовом, та доказів на їх підтвердження.
Згідно частин першої-другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника позивача адвоката Вадима Меламеда про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.М. Бухтіярова