20 листопада 2025 рокуСправа №160/28845/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, у якій він просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача в частині відсутності реагування на відверте порушення процедури військово-лікарською комісією Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо ігнорування одних діагнозів лікарів та прийняття до уваги тих діагнозів, які істотно порушують права та охоронювані законом інтереси Позивача;
- скасувати Довідку ВЛК Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №1698 від 27.12.2024;
- зобов'язати ЦВЛК провести обстеження та військово-лікарську експертизу ОСОБА_1 у медичному закладі МО України задля встановлення діагнозу щодо виявленого захворювання головного мозку та ступеню придатності для проходження військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.12.2024 відносно нього було проведено медичний огляд військово - лікарською комісією терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» за результатами якого видано довідку № 1698 від 27.12.2024. Не погоджуючись з висновками військово - лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», вважаючи що вказаний медичний огляд проведено без об'єктивного врахування його підтверджених діагнозів та всупереч Положенню про військово-лікарську експертизу, затверджену Наказом Міноборони № 402 від 14.08.2008, представник позивача звернувся до Центральної військово - лікарської комісії зі скаргою на неправомірні дії військово-лікарської комісії від 20.02.2025.
28.03.2025 Центральна військово - лікарська комісія надала відповідь на запит, проте позивач вважає, що відповідач проігнорував діагнози лікарів та прийняв до уваги ті діагнози, які істотно порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. У зв'язку з цим, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, запропоновано надати уточнений позов із зазначенням позовних вимог, які відповідають вимогам КАС України, а також подати до суду копію уточненої позовної заяви для відповідача (відповідно до кількості зазначених позивачем відповідачів у разі залучення співвідповідачів), а також докази на підтвердження своїх позовних вимог.
14.10.2025 представник позивача адвокат Дорош Сергій Петрович подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій позовні вимоги сформульовані наступним чином:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача в частині відсутності реагування на відверте порушення процедури військово-лікарською комісією Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо ігнорування одних діагнозів лікарів та прийняття до уваги тих діагнозів, які істотно порушують права та охоронювані законом інтереси Позивача;
- скасувати Довідку ВЛК Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №1698 від 27.12.2024;
- зобов'язати ЦВЛК провести обстеження та військово-лікарську експертизу ОСОБА_1 у медичному закладі МО України задля встановлення діагнозу щодо виявленого захворювання головного мозку та ступеню придатності для проходження військової служби.
Ухвалою суду від 15.10.2025 відкрито провадження у цій справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також цією ухвалою залучено до участі в справі Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», в якості другого відповідача у справі.
Копія ухвали від 15.10.2025 вважається врученою відповідачам у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Станом на час розгляду справи від відповідачів до суду відзиви не надійшли. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 20.09.2023 ОСОБА_1 отримав поранення під час захисту Батьківщини в районі населеного пункту Іванівське, Донецької області. Цей факт підтверджено формами №100 ЗСП «Часів Яр» і ПХГ «Добропілля».
У ОСОБА_1 діагностовано «ЗЧМТ (закрита черепно-мозкова травма). Струс ГМ (головного мозку). Акубаротравма. В/п (вогнепальні поранення) осколкові множинні сліпі та дотичні поранення м/т (м'яких тканин) лівої верхньої обох нижніх кінцівок із в/п (внутрішньокістковим) переломом. VERTE (стан, що стосується недостатнього кровопостачання головного мозку)».
Довідкою Гарнізонної ВЛК №13289 від 24.11.2023 ОСОБА_1 поставлено діагноз «стан після вибухової травми (20.09.2023): акубаротравма у вигляді посттравматичного агдезивного отиту праворуч, посттравматичної перфорації барабанної перетинки ліворуч, двобічної приглуховатості ІІ ступеня ліворуч, І ступеня праворуч; множинних вогнепальних уламкових сліпих поранень м'яких тканин лівої верхньої кінцівки, обох стегон, лівої стопи, СПО 20.10.2023 у вигляді рубців шкіри, невилучених множинних сторонніх тіл металевої щільності. Травма тяжка. Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини».
З 22.07.2024 по 13.08.2024 ОСОБА_1 перебував на лікуванні в КНП «Криворізька міська лікарня №16» КМР під час якого йому було поставлено діагноз «Енцефалопатія (незапальне ураження головного мозку, яке призводить до порушення його функцій) складного генезу ІІІ ступеня (гіпертонічна, атеросклеротична, посттравматична від 20.09.2023, МВТ, ЗЧМТ, Струс головного мозку) наслідки перенесеного ГПМК в лівій СМА (Гостре порушення мозкового кровообігу (гострий інсульт) в лівій середній мозковій артерії) (зліва в голівці хвостатого ядра та внутрішній капсулі за даними МРТ від 30.07.2024) помірний вестибуло-мозочковий синдром, лікворно-гіпертензивний синдром, симпато-адреналінові кризи, частотою 1 раз на день».
Довідкою ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2024 №2486 у ОСОБА_1 було діагностовано «наслідки перенесеного «ГПМК в л СМА (Гостре порушення мозкового кровообігу (гострий інсульт) в лівій середній мозковій артерії)» та визнано «придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони».
Комплексним МРТ головного мозку від 05.10.2023 встановлено «Хронічний лакунаранний інфаркт лівого острівця».
МРТ головного мозку від 23.12.2024 виявлено наслідки перенесених мікроінфарктів.
Довідкою ВЛК №1698 від 27.12.2024 Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» ОСОБА_1 діагностовано «Церебральний атеросклероз. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст.», та було визнано «придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони».
З метою захисту прав ОСОБА_1 на підставі абз.14 п.2.3.4 розділу І наказу МО №402 від 14.08.2008 адвокат ОСОБА_2 звернувся із адвокатським зверненням до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України із вимогою про проведення повторного огляду ВЛК.
Відповідь Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України № 598/9/7865 від 28.03.2025 на звернення адвоката містить медичне та процесуальне обґрунтування правильності прийнятої ВЛК Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» постанови.
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України № 3543-XII) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до частини 12 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Положення № 402).
Слід зазначити, що у відповідності до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 1.3 тієї ж глави цього розділу, зокрема, встановлено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення №402, штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах). Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Підпунктом 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
У відповідності до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема - розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Згідно з абзацом п'ятнадцятим підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
За правилами пункту 3.1. глави 3 розділу І Положення № 402 вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).
У відповідності до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення № 402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено порядок розгляду заяв (клопотань), згідно якого органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно частині третій статті 8 Закону № 393/96-ВР, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Водночас нормами Положення № 402 не передбачено обов'язку ЦВЛК ЗС України переглядати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій на підставі необґрунтованих звернень (заяв, скарг), які не містять обґрунтованих, належних доказів про порушення військово-лікарської експертизи, а саме: прийняття постанов підпорядкованими військово-лікарськими комісіями з порушенням Положення № 402, не врахуванням військово-лікарськими комісіями захворювань, травм осіб які оглядаються, прийняття підпорядкованими військово-лікарськими комісіями постанов в формулюваннях, що не відповідають встановленим діагнозам тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/14087/23, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 160/9897/23 та постанові Третього апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 280/5762/24.
Системний аналіз наведених норм законодавства та правозастосовчої практики у сфері спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що перегляд постанов ВЛК є правом ЦВЛК ЗС України, тобто ЦВЛК ЗС України розглядає скаргу про перегляд постанови ВЛК та приймає рішення про наявність обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК, у разі їх виявлення, отже, у випадку наявності обґрунтованих у скарзі підстав, ЦВЛК ЗС України переглядає постанову військово-лікарської комісії, скасовує її та приймає нову постанову, однак, у випадку відсутності у скарзі обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК - постанова ВЛК не переглядається.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Зокрема слід зазначити, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він має право звернутися до ЦВЛК ЗС України для перегляду відповідної постанови.
При розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюється висновок лікарських комісій, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, отже суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку викладену у висновку у його рішенні, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).
Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, ВЛК надано виключне право встановлення формулювань в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
Також слід зазначити, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16.
Варто зазначити, що у позовній заяві, серед іншого, також відсутні жодні докази, які б підтверджували доводи позивача про порушення проходження ВЛК та процедури прийняття оскаржуваного позивачем рішення.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Крім того, як судом вже було зазначено, передумовою встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв військовослужбовців є певний алгоритм дій уповноваженого органу щодо вивчення наданих на розгляд комісії документів.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16 зауважив, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Відтак, суд не оцінює надану медичну документацію щодо його діагнозу, оскільки це перебуває поза межами компетенції суду.
Підсумовуючи наведене, суд не може погодитись з доводами позивача, викладеними у позовній заяві та вважає, що відповідачі діяли у межах повноважень, у повній відповідності до приписів частини 2 статті 2 КАС України, згідно з якими суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти та приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Щодо першої позовної вимоги суд зазначає, що судом не встановлена протиправна бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України у зв'язку з відсутністю реагування на відверте порушення процедури військово-лікарською комісією Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо ігнорування одних діагнозів лікарів та прийняття до уваги тих діагнозів, які істотно порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки скарга представника позивача фактично була розглянута, відповідачем була надана обґрунтована відповідь, в якій зазначено, що згідно наданих позивачем копій медичних документів, наявність захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють його непридатність до військової служби, не вбачається. Ураховуючи зазначене, підстав для скасування постанови госпітальної ВЛК терапевтичного профілю НВМКЦ "ГВКГ" про ступінь придатності до військової служби згідно довідки ВЛК від 27.12.2024 №1698 чи направлення ОСОБА_1 начальником ЦВЛК ЗС України на контрольний медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби на теперішній час немає.У разі погіршення стану здоров'я, солдату ОСОБА_1 пропонується звертатись встановленим порядком до командування військової частини, у якій він проходить військову службу, з метою направлення його на обстеження та лікування, а у разі необхідності - на медичний огляд ВЛК, до закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України за територіальним принципом. Суд не вбачає недобросовісної поведінки Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України у цій частині позовних вимог.
Так, позивач у власній позовній заяві посилається на порушенням відповідачем процедури, передбаченої Наказом Міністерства оборони України Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №402 від 14 серпня 2008 року, зокрема рішення про визнання його придатним до військової служби сформовано без врахування його підтверджених діагнозів.
Проте суд не приймає такі зауваження позивача, оскільки Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Також згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу, виходить за межі судового розгляду.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу та або встановлення причинного зв'язку захворювання за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Тобто суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку захворюванням, з урахуванням наявності чи відсутності певних документів, оскільки це не входить до повноважень суду, а означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Матеріали справи не містять доказів того, що військово-лікарською комісією було проігноровано будь-які медичні висновки (документи) або допущено порушення встановленої процедури.
Щодо другої позовної вимоги суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається підстав для скасування довідки ВЛК від 27.12.2024 №1698 щодо встановленого рівня придатності до військової служби ОСОБА_1 з огляду на викладені вище обставини.
Щодо третьої позовної вимоги суд зазначає, що вона є похідною від другої, а тому відмова у задоволенні основної позовної вимоги має наслідком відмову у задоволенні похідної вимоги.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд висновує, що адміністративний позов позивача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез