21 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/7789/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення №025450012759 від 27.05.2025 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на підставі її заяви від 22.08.2024 року.
Зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2024, зарахувавши до її страхового стажу періоди її роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023.
В обґрунтування позову позивач вказала, що 22 серпня 2024 року через портал електронних послуг звернулася із електронною заявою про призначення пенсії за віком, прикріпивши повний перелік документів необхідний для призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 29 серпня 2024 року №025450012759 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач оскаржила його до Волинського окружного адміністративного суду, який рішенням від 16.01.2025 у справі №140/9666/24 позов задовольнив частково; визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29 серпня 2024 року №025450012759 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача від 22 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду відповідач прийняв рішення №025450012759 від 27.05.2025, яким повторно відмовив в призначенні пенсії позивачу.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не зараховано до її страхового стажу такі періоди роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023 в рф.
Зазначила, що основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Записи трудової книжки серії НОМЕР_1 виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підписи у повноважених осіб та печатки підприємств.
З урахуванням наведеного позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву у задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 встановлено, що страховий стаж Позивача складає 15 років 2 місяці 27 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023 в рф. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Україна припинила дію угод про пенсійне забезпечення з Російською Федерацією. Починаючи з 19 червня 2023 року за зверненнями осіб, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22 серпня 2024 року через особистий кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою про призначення пенсії за віком, подавши пакет документів.
За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 29 серпня 2024 року №025450012759 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, не зараховано до її страхового стажу такі періоди роботи: з 24 жовтня 1980 року по 01 жовтня 1982 року - піонервожата Копайгородської середньої школи Вінницької області, з 09 жовтня 1982 року по 10 листопада 1983 року - диспетчер оператор відділу експлуатації “Автотранспортне підприємство Астраханьпромгазстрой», з 20 листопада 1983 року по 12 березня 1997 року - вихователь дитячого садочка в селі Черешневе Вінницької області, Барського району, з 20 квітня 2005 року по 12 березня 2017 року - період роботи в Російській федерації на посаді робітника зеленого господарства.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 у справі №140/9666/24 позов задоволено повністю, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29 серпня 2024 року №025450012759; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду від 16.01.2025 у справі №140/9666/24 відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком та прийняв рішення №025450012759 від 27.05.2025, яким повторно відмовив в призначенні пенсії позивачу, не зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.11.1983 по 23.11.1983 та з 20.04.2005 по 22.03.2017 на території російської федерації.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно із преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
За правилами частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Отже, право на призначення пенсії за віком протягом 2025 року мають особи, які досягнули віку 60 років та за умови наявності у таких осіб страхового стажу не менше 32 років.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії внаслідок неврахування до загального страхового стажу періодів роботи позивачки на території рф з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023.
З наявних в матеріалах справи копій трудових книжок позивача Серії НОМЕР_1 та Серії НОМЕР_2 слідує, що ОСОБА_1 працювала на території російської федерації, зокрема у періоди з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023.
Судом встановлено, що зазначені записи у трудовій книжці позивача завірені печатками та підписом відповідальних осіб.
Разом з тим, періоди роботи позивача з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023 не зараховані відповідачем до страхового стажу у зв'язку з припиненням участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Крім того, частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 та якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Постанови №1328 підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання нею чинності, тобто з 02.12.2022.
Крім того, дію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, зупинено у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону України №3192-IX від 29.06.2023 “Про зупинення у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь дії Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів та Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року» (набуття чинності 21.07.2023).
Відтак, з огляду на те, що записами у трудовій книжці підтверджується робота позивачки у періоди з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023, то такі спірні періоди підлягають зарахуванню до загального стажу роботи ОСОБА_1 в силу норм міжнародних договорів, які були чинними у вказані періоди.
На думку суду, неврахування пенсійним органом періодів роботи позивачки на території рф, які підтверджені записами в трудовій книжці, з посиланням на припинення участі рф в Угоді не повинно порушувати законні права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Вищенаведені норми закону передбачають, що кількість років трудового стажу прямо впливає на розмір отримуваної пенсії.
Отже, відповідачі при розгляді заяв позивача про призначенні пенсії безпідставно не врахували спірні періоди страхового стажу, а тому такі їхні дії є протиправними.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Беручи до уваги надані суду повноваження, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023 в російській федерації; зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023 в російській федерації.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною першою 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просила стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір-доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано такі документи: договір-доручення про надання правничої допомоги від 22 серпня 2024 року, укладений між адвокатом Мастюгіним Є.Д. та ОСОБА_1 , акт прийому-передачі виконаних робіт від 27.06.2025.
Проте, позивачем до суду не подано доказів фактичного понесення вказаних витрат, зокрема, в матеріалах справи відсутні квитанція до прибуткового ордера чи платіжна інструкція, які б підтверджували фактичну сплату ОСОБА_1 коштів адвокату Мастюгіну Є.Д. за надані послуги з правової допомоги.
Тобто, позивачем не доведено фактичного понесення витрат в розмірі 10 000,00 грн на правничу допомогу, у зв'язку із чим суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатила судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 12.07.2025.
З огляду на задоволення позову на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судові витрати у сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №025450012759 від 27.05.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2024, зарахувавши до її страхового стажу періоди її роботи з 20.04.2005 по 22.03.2017, з 20.11.1983 по 23.11.1983, з 09.10.1982 по 10.11.1983; з 21.11.2019 по 16.12.2019; з 14.01.2020 по 31.03.2020; з 21.11.2020 по 19.06.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).
Суддя Ю.Ю. Сорока