21 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/9993/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи» в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
визнати протиправним та скасувати наказ від 25.07.2025 №275 командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 2012 року він постійно проживав у м. Варшава (Республіка Польща). 23.09.2025 його було вивезено з власного будинку у м. Варшава до пункту пропуску «Зосин-Устилуг» на державному кордоні України, де його передали представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як зазначає позивач, він одразу повідомив представників ТЦК та СП про наявність встановленої з дитинства інвалідності у зв'язку із діагнозом «бронхіальна астма з важким перебігом» а також про факт виключення його з військового обліку за станом здоров'я.
Проте ці відомості були повністю проігноровані, а він був направлений на медичний огляд до військово- лікарської комісії. Сам огляд, на переконання позивача, проводився формально та поверхово, оскільки тривав менше години, без проведення необхідних досліджень функції зовнішнього дихання, без витребування медичної документації, яка підтверджує хронічний характер його захворювання. Усі надані пояснення щодо попереднього виключення з військового обліку та статусу непридатного до військової служби були повністю проігноровані.
За результатами медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 винесла висновок про його придатність до військової служби. Надалі він був мобілізований та направлений для проходження військової служби у Військову частину НОМЕР_3 .
Позивач не погоджується з такими діями відповідачів.
Вказує, що жодним нормативно-правовим актом України не встановлено того, що громадяни, які були виключені з військового обліку за станом здоров'я, повинні повторно проходити військово-лікарську комісію для підтвердження непридатності. Стверджує, що виключені з військового обліку за станом здоров'я особи втрачають статус військовозобов'язаних і, відповідно, на них більше не поширюються правила ведення військового обліку та проведення мобілізації.
З огляду на очевидну незаконність наказу начальника ТЦК та СП про його призов на військову службу під час мобілізації та подальше направлення до військової частини, вважає, що належним способом відновлення його прав є прийняття рішення про скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про його мобілізацію, наказу Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до особового складу, зобов'язання відповідача-2 звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо задоволення позову ОСОБА_1 заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 24.09.2025. Зокрема, даний відповідач зазначив, що 23.07.2025 військовослужбовцями Державної прикордонної служби України було повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_6 , що прикордонною службою Польської Республіки було депортовано громадянина України, який являється порушником правил військового обліку згідно відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_7 та провівши повторну перевірку відомостей відносно ОСОБА_1 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено, що даний громадянин був автоматично взятий на військовий облік 05.05.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_8 на підставі постанови КМУ №932 від 16.08.2024 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Зважаючи на те, що документи, які б засвідчували право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у громадянина ОСОБА_1 були відсутні, було прийнято рішення направити військовозобов'язаного ОСОБА_1 до Волинського обласного мобілізаційного збірного пункту з метою проходження медичного огляду, оскільки останній заявляв скарги на здоров'я.
24.07.2025 ОСОБА_1 пройшов медичне обстеження військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатами якого був визнаний придатним до військової служби без жодних обмежень. У позивача були відсутні документи, які б засвідчували той факт, що він був виключений з військового обліку.
Звертає увагу суду, що копія довідки, виданої в замін військово-облікового документа ІНФОРМАЦІЯ_9 , у якій зазначено, що громадянин ОСОБА_1 виключений за станом здоров'я з військового обліку, викликає сумніви щодо її автентичності, оскільки за період військового стану правоохоронними органами було виявлено безліч підроблених військово-облікових документів, виданих військовими комісаріатами. Гербова печатка проставлена на даному документі розмита, тому не можливо перевірити чи дійсно вона належала ІНФОРМАЦІЯ_10 .
10.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Військової частини НОМЕР_1 , в якому останній просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що зі сторони Військової частини НОМЕР_1 жодних протиправних дій допущено не було, оскільки на Військову частину НОМЕР_1 , як військове формування, покладено інші статутні завдання та функції, не пов'язані з призовом військовозобов'язаних осіб на військову службу. Позивач прибув для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказує, що підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Наголошує, що позивачем не надано доказів існування у нього підстав для звільнення з військової служби, передбачених приписами пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Окрім того стверджує про пропуск позивачем строку на звернення до суду з даним позовом.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України, дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 15.07.2003 Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві (а.с.14-15).
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_11 №4-4483 від 29.04.2004 зазначено, що 02.02.2004 призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.18).
24.07.2025 Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_13 проведено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого його було визнано придатним до військової служби (а.с.63).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №108 від 25.07.2025 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 63зворот).
Наказом №257 командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 «По строковій частині» ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_14 , призначено на посаду солдата резерву 24 Запасної роти військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с.82).
Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову на військову службу під час мобілізації, діями Військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до особового складу даної військової частини, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частина 2 статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 цього Закону військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону №2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, встановлення освітнього рівня, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
У зв'язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).
Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення № 402).
Пункт 1.1 розділу ІІ Положення № 402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Медичний огляд проводиться військово лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби, зокрема, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Згідно абзацу 1 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов'язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.
Так, абзацом 2 підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивач 02.02.2004 призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.18).
Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до пункту «а» частини п'ятої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем у 2004 призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_12 ), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби
Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку. Проте, в чинній редакції міститься підстава виключення з військового обліку як «визнані непридатними до військової служби».
Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов'язку.
Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.
Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов'язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов'язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військово-зобов'язаних.
Водночас, як встановлено судом вище, відповідач-1 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов'язаним та, відповідно, не має обов'язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.
На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров'я, відповідач-1 був зобов'язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.
Суд критично оцінює твердження відповідача-1 про «неавтентичність» довідки ІНФОРМАЦІЯ_15 №4-4483 від 29.04.2004 про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, оскільки такі твердження не підтверджені жодним доказом у розумінні статей 73, 74 КАС України, та базуються виключно на припущеннях даного відповідача.
Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов'язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров'я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.
Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров'я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункту 3.3 розділу II Положення №402) ІНФОРМАЦІЯ_6 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не добуто.
В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Натомість, на переконання суду, як повторний медичний огляд, так і призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, непов'язане з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», підставою.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд розуміє, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.
Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.
В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».
Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.
Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.
Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 стали наслідком мобілізації позивача та винесенню наказів №108 від 25.07.2025 в частині призову позивача на військову службу та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 №257 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового даної військової частини.
Відтак, підлягає скасуванню як наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №108 від 25.07.2025 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу та відправлення до військової частини НОМЕР_1 , так і наказ командира Військової частини НОМЕР_5 від 25.07.2025 №257 в частині зарахування позивача до списків особового складу даної військової частини.
Окрім цього, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача-2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Щодо посилання відповідача-2 на відсутність у ст. 26 Закону №2232-XII підстав для звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про призначення до військової частини, суд зазначає наступне.
На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.
Стаття 26 Закону №2232-XII встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).
У даному ж випадку, звернувшись до суду, ОСОБА_1 оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-1 щодо призову позивача на військову службу та, як наслідок, наказу командира Військової частини НОМЕР_3 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.
В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту його прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.
При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв'язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.
Наведеним спростовуються доводи представника відповідача про безповоротну дію мобілізації. Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду достатніх та беззаперечних доказів правомірності своїх дій в частині взяття на військовий облік та призов на військову службу під час мобілізації.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Суд відхиляє доводи відповідача-2 про пропуск строку на звернення до суду з даним позовом, з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини 1 статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (частина 9 статті 120 КАС України).
ОСОБА_1 в межах даної справи оскаржує наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.07.2025 та Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025.
З огляду на положення частини 5 статті 122 КАС України, відповідно до якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, перебіг процесуального строку на оскарження наказів відповідачів розпочався 26.07.2025 (наступного дня після їх прийняття) та закінчився 26.08.2025.
До суду із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 27.08.2025 (про що свідчить дані поштового відправлення 0101049280743).
Суд враховує, що позивач з дати прийняття оскаржуваних наказів проходить службу в лавах ЗСУ.
Верховний суд у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (адміністративне провадження №К/990/14363/24) звернув увагу на особливий статус військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу особи до правосуддя. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав, що: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
Матеріали справи не містять доказів про дату і час ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами.
Як наслідок суд приходить висновку, що пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позов на 1 день є незначним та пов'язаний із об'єктивними причинами.
Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №108 від 25.07.2025 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 №257 «По строковій частині» в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 1211,20 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 21 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_16 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя Н.В. Стецик