Справа № 638/23425/24
Провадження № 2/638/2333/25
17 листопада 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Рибальченко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Шут Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача борг відповідно до розписки від 02 липня 2021 року, 3% річних та інфляційні втрати у загальній сумі 1040 дол. США.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначає, що 02 липня 2021 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , у позику грошові кошти в розмірі 800 доларів США, а ОСОБА_2 у свою чергу, зобов'язався повернути зазначені кошти до 02 липня 2022 року, що підтверджується розпискою, виданою ОСОБА_2 ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року. Всупереч умовам укладеного договору, ОСОБА_2 своїх зобов'язань не виконав, грошові кошти ОСОБА_1 повернуті не були, ОСОБА_2 на зв'язок не виходить, на момент подачі позовної заяви з ОСОБА_1 так і не розрахувався. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем були нараховані на суму заборгованості 3% річних у розмірі 58 доларів США та інфляційні втрати у розмірі 182 долари США.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце повідомлений.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце повідомлений, шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації відповідача. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 02 липня 2021 року наданої представником позивача, ОСОБА_2 отримав позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 800 доларів США. Грошові кошти зобов'язався повернути 02 липня 2022 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Сторони дотримались письмової форми договору та ОСОБА_1 були передані ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі вказаній у розписці.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Проте, відповідач свої договірні зобов'язання за розпискою не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі та у термін визначений у борговій розписці від 02 липня 2021 року.
Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено вимоги про стягнення з відповідача на його користь суми заборгованості відповідно до розписки від 02 липня 2021 року у розмірі 800 доларів США.
У відповідності до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем у позовній заяві проведено розрахунок 3% річних на суму заборгованості за період з 02 липня 2021 року по 05 грудня 2024 року. Сума 3% річних відповідно до розрахунку позивача складає 58 доларів США.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв?язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє на день ухвалення цього рішення.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1047, 1049, ЦК України, суд вважає, що на договір позики від 02 липня 2021 року розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Таким чином строк нарахування 3% річних на суму заборгованості повинен рахуватися до 24 лютого 2022 року.
Ураховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за період з 02 липня 2021 року по 24 лютого 2022 року у розмірі 15,58 доларів США.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, суд зазначає що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов'язання (у даному випадку - на суму заборгованості по кредиту), визначеного в іноземній валюті, виключається.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, у яких прострочене грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 815,58 доларів США, з яких: 800 доларів США - сума боргу за розпискою від 21 липня 2021 року; 15,58 доларів США - 3% річних.
Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 800 (вісімсот) доларів США та 3% річних за період з 02 липня 2021 року по 24 лютого 2021 року у розмірі 15 (п'ятнадцять) доларів США 58 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 949 (дев'ятсот сорок дев'ять) грн 50 коп.
В іншій частині вимог позовної заяви відмовити.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб-порталі судової влади України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Повний текст судового рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя Л.М. Рибальченко