20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 308/15500/25
провадження № 51-4363ск25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінальногосуду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянула касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року і
встановила:
ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 24 жовтня 2025 року в задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_4 про відвід дізнавача відмовлено.
Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказану ухвалу місцевого суду.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушується питання про перевірку вказаної ухвали в касаційному порядку. Посилаючись на вимоги Кримінального процесуального кодексу скаржник вважає, що ухвалу апеляційного суду незаконною та такою, що підлягає скасуванню Верховним Судом.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії ухвал, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, з огляду на таке.
Пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Як убачається із судового рішення, суддя апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді, дійшов висновку, що зазначена ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Зокрема, з огляду на зміст положень передбачених ст. 77 КПК України, якими врегульовано підстави для відводу прокурора, слідчого, дізнавача, порядок реалізації права на відвід, визначений ст. 80 КПК України та беручи до уваги правила розгляду такої заяви, регламентовані ст. 81 КПК України, а також враховуючи п. 4 ч. 1 ст. 56 КПК України, яка визначає право потерпілого заявити відвід, питання щодо можливості подання заяви про відвід прокурору та правила розгляду такої заяви прямо врегульовано цим Кодексом.
Положеннями ч. 3 ст. 392 КПК України визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Водночас, оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді в апеляційному порядку чинним КПК не передбачено.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено положеннями КПК, і розширеному тлумаченню він не підлягає.
У наведеному випадку, постановлення слідчим суддею ухвали про відмову у задоволенні заяви про відвід дізнавача Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12024078030001206 від 17.12.2024, не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, а тому така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зазначивши в своїй ухвалі підстави прийняття такого рішення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені норми Конституції України а також кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня
1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France) від 13 лютого 2001 року).
Щодо посилання скаржника на рішення Верховного Суду України, слід зазначити, що воно не є релевантним у цьому провадженні.
За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо порушення Закарпатським апеляційним судом вимог КПК України є безпідставними, а з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3