19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/18496/24
провадження № 51-4365 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_4 ,
Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день постановлення вироку становить 34 000 грн.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року постановлено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_4 винуватою у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею, без мети збуту.
Як установив суд, в невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 13:50 год 20 вересня 2024 року, а саме, до часу зупинення та фактичного затримання працівниками поліції, ОСОБА_5 перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Ю. Шумського, 4-а знайшла, тим самим незаконно, без мети збуту, придбала один поліетиленовий зіп-пакет з кристалоподібною речовиною, білого кольору, а саме з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонений - PVP.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5 , будучи особою, що періодично вживає заборонені речовини, підняла вищевказаний поліетиленовий зіп-пакет з кристалоподібною речовиною, білого кольору, а саме з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонений - PVP, роздивилась його, та впевнившись, що дійсно в ньому міститься особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонений - PVP, пересипала речовину до кулькової ручки блакитного кольору, де стала незаконно зберігати при собі, для власного вживання, без мети збуту.
20 вересня 2024 року, приблизно о 13:50 год, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Ю. Шумського, 4-а, працівниками поліції була затримана ОСОБА_5 .
Того ж дня, 20 вересня 2024 року, в період часу з 14:28 год до 14:37 год, під час особистого обшуку ОСОБА_5 було виявлено та вилучено кулькову ручку прозорого кольору в середині якої знаходилась кристалоподібна речовина, білого кольору, яку остання зберігала при собі для подальшого особистого вживання, без мети збуту та дві скляні трубки для куріння із залишками речовини невідомого походження коричневого кольору.
Згідно висновку експерта, вилучена та надана на дослідження кристалоподібна речовина білого кольору та нашарування речовини жовто-коричневого кольору на двох скляних трубках, містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP. Маса PVP в речовині становить 0,229 г. Маса PVP у нашаруваннях становить 0,083 г, загальна маса PVP у речовині та нашаруваннях складає 0,312 г.
PVP, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» Список № 2 Особливо небезпечні психотропні речовини, обіг яких заборонено» в «Таблиці І», є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено.
Згідно наказу МОЗ України № 188 від 01 серпня 2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться в незаконному обігу», кримінальна відповідальність за придбання та зберігання психотропної речовини - PVP, настає в тому разі, коли таке придбання та зберігання перевищує вагу зазначеної в таблиці граничної величини, а саме 0,15 г.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженої та правильності кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 309 КК, просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення покарання у виді штрафу, оскільки відсутні будь-які дані, що свідчать про наявність щирого каяття.
Поза увагою суду апеляційної інстанції залишено доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувачена раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення, кримінальне правопорушення вчинила протягом року після засудження за ч. 1 ст. 309 КК.
Стверджує, що відсутність у обвинуваченої законних джерел доходу ставить під сумнів можливість сплати нею призначеного штрафу.
Також прокурор зазначає, що Київський апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про те, що місцевим судом не застосовано вимоги ст. 71 КК.
Вважає, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту копії судового рішення, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права.
Відповідно до наданої копії оспорюваної ухвали, апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої та умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, з яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення.
Так, погоджуючись із вироком місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, дотримався вимог ст. 65 КК, разом із характером та ступенем суспільної небезпечності вчиненого, суд урахував ставлення обвинуваченої до скоєного, її особу, яка не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, розлучена, має на утриманні неповнолітню доньку, проживає за місцем реєстрації, раніше була засуджена за вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з обігом наркотичних засобів. Також суд визнав щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання та не встановив обставин, що його обтяжують.
Приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_4 у виді штрафу, суд першої інстанції, окрім іншого, врахував те, що обвинувачена працює неофіційно, тобто має джерело доходу. При цьому, як убачається з Єдиного реєстру судових рішень, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року задоволено подання провідного інспектора Дніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у місті Києві та Київській області про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу засудженій ОСОБА_5 за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року та постановлено розстрочити виплату штрафу у сумі 34 000 грн терміном на 5 місяців, зобов'язавши ОСОБА_5 сплачувати його щомісячно частинами по 6 800 грн, починаючи з дня набрання ухвалою законної сили.
Колегія суддів зауважує, що місцевий суд розглянув справу в порядку ст. 349 КПК, при цьому повній мірі надав оцінку обставинам вчиненого, сукупності даних про особу ОСОБА_4 , про що зазначив у вироку. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через м'якість, Суд не вбачає.
За змістом ч. 1 ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Як убачається з резолютивної частини вироку, місцевий суд призначив ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді штрафу. Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року постановив виконувати самостійно.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування місцевим судом положень ст. 71 КК, слушно зазначив, що місцевий суд дав належну оцінку даним про те, що ОСОБА_4 засуджена вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року до покарання у виді пробаційного нагляду, та, з урахуванням положень ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК, вірно ухвалив рішення про самостійне виконання цього вироку.
Отже, твердження прокурора, висловлені ним в касаційній скарзі, про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам його апеляційної скарги є безпідставними.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, прокурор у касаційній скарзі не навів.
З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданої до неї копії рішення суду апеляційної інстанції не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Враховуючи викладене і керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3