нп 2/490/2634/2025 Справа № 490/3158/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
20 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державна спеціалізована установа Миколаївське обласне бюро судово-медичної експертизи про скасування лікарського свідоцтва,-
В квітні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача скасування лікарського свідоцтва, в якому просить суд анулювати лікарське свідоцтво про смерть№1574 від 21.08.2023 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 . Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 р. №38 ОСОБА_2 призваний по мобілізації, зарахований до списку особового складу частини та призначений на посаду командира відділення 1 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
Згідно Звіту про насильницькі чи не добровільні зникнення ООН від 6 грудня 2022 р., зазначено, що в останнє ОСОБА_2 бачили 17 березня 2022 р. у м.Херсон, він зник безвісти 18 березня 2022 р. після бойового зіткнення зі збройними силами росії в Херсонській області. У пошуках пана ОСОБА_3 пов'язані з ним особи звертались до різних українських інстанцій, у тому числі до Національного інформаційного бюро, а також до МКЧХ. Однак відповідної інформації не отримали. Оскільки пана ОСОБА_3 не було знайдено серед загиблих понад рік після його зникнення, незважаючи на пошукові заходи, проведені українською владою після звільнення території, де він зник є достатні підстави вважати, що він міг перебувати під вартою.
22.03.2022 р. Слідчим управлінням ГУ НП в Миколаївській області відкрите кримінальне провадження №12022244000000255 за ч.1 ст.115 КК України за фактом того, що 18.03.2022 р. військовослужбовці рф, діючи умисно, протиправно здійснили ракетний обстріл місця тимчасової дислокації підрозділів ЗСУ розташованих по АДРЕСА_1 , що призвело до загибелі військових. На підставі висновку експерта Миколаївського НДКЦ МВС України №СЕ-19/115 23/11007 від 17.08.2023 р. особу трупа невідомого військовослужбовця №1133 ідентифіковано як ОСОБА_2 .
На підставі висновку експерта Миколаївського НДКЦ МВС України №СЕ-19/115 23/11007 від 17.08.2023 р. Відділом судово-медичної експертизи трупів Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи видано лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 №1574 від 21.08.2023. (Копія свідоцтва додається). На підставі Ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/10475/23 задоволено скаргу ОСОБА_1 щодо призначення повторної молекулярно-генетичної експертизи. Таким чином, є достатні підстави вважати, що особу трупа невідомого військовослужбовця №1133 ідентифіковано невірно та особа, щодо якої видано лікарське свідоцтво №1574 від 21.08.2023 не є батьком позивачки- ОСОБА_2 .
Згідно висновку експерта,біологічні зразки, які відбиралися для дослідження належали трупу № 1133 якого неможливо було ідентифікувати в зв'язку з тим, що тіло було сильно понівечено внаслідок ракетного удару, а тому встановити особу було неможливо.
В той же час за зовнішніми антропологічними особливостями, позивачка вважає, що труп, пред'явлений до упізнання не є її батьком, а саме не збігається розмір ноги, трупа невідомого військовослужбовця №1133 має вставні зуби, в той час як в її батька вони були відсутні. Крім того не збігається і місце зникнення її батька, згідно звіту ООН, ОСОБА_2 зник у місті Херсон.
Таким чином лікарське свідоцтво про смерть № 1574 від 21.08.2023 видано на підставі недостовірних відомостей. Існування лікарського свідоцтва про смерть № 1574 від 21.08.2023 порушує права позивачки на поховання батька та вшанування його пам'яті за релігійним обрядом.
Позивачка не бажає здійснювати поховання невідомої особи, що не є її батьком. Крім того, позивачка вважає, що посадовими особами Відділу судово-медичної експертизи трупів Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи було порушено саму процедуру щодо видачі лікарського свідоцтва. Так лікарське свідоцтво видано військовій частині НОМЕР_1 , а не родичам загиблого, як це передбачено Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженої Наказом МОЗ України від 08.08.2006 № 545.
У зв'язку з чим, у позивачки є достатні підстави вважати, що медичний персонал закладу з метою видачі тіла (його рештків) невідомого військовослужбовця ідентифікував його як ОСОБА_2 , що не відповідає дійсності. На підставі отриманого лікарського свідоцтва командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято Наказ № 128-РС від 02.10.2023, яким змінено статус старшого сержанта ОСОБА_2 , та виключено з особового складу військової частини.
Таким чином, внаслідок дій працівників медичного закладу, позивачка позбавлена права на поховання батька, так як, по перше, як її батька ідентифіковано іншу невідому особу, та крім того порушивши процедуру видачі лікарського свідоцтва, позивачку позбавили права отримати труп для поховання та зареєструвати факт смерті
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 30.04.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання .
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазнають, що в діях посадових осіб Державної спеціалізованої установи"Миколаївське обласне бюро судово-медичної експертизи" відсутні будь-які порушення діючого законодавства та посадових обов'язків, лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 №1574 від 21.08.2023 року було видано на підставі встановлених фактів ( повідомлення слідчим про встановлення особи невідомого військовослужбовця); оригіналів лікарського свідоцтва про смерть перебуває в Установі. Отже, позовні вимоги є необгрунтованими та передчасними, так як відсутні доказі які спростовують існуючи висновки експертів.
В підготовчому провадженні оголошувалася перерва для надання моживості позивачеві надати додаткові докази чи заявити клопотання про витребування доказів в разі неможливості отримати їх самостійно.
В підготовочму засіданні позивачка повідомила суду, що категорично не погоджується з висновками експертизи ДНК, оскільки пред'явлений їй труп невідомого чоловіка не є її батьком, вона в цьому впевнена , отже знає, що її батько живий і, ймовірно , перебуває в російському полоні. Натомість в порушення норм права відповдіачем неправомірно видано лікарське свідоцтво про його смерть.
Ухвалою суду від 03.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2025 року .
Від представника позиваач адвоката Москаленко Р.А. надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача , підтримують позовні вимоги в повному обсязі, просять також врахувати додаткові документи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явивися, причини неявки суду не повідомив.
Згідно матеріалів справи, всі тіла загиблих 18.03.2022 військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були доставлені до Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи для подальшого встановлення осіб загиблих.
Згідно висновку експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС України №CE-19/115-23/11007-БД від 17.08.2023 року установлено особу трупа невідомого військовослужбовця 1333 та ідентифіковано його як ОСОБА_2 , що підтверджується листом слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 12.12.2024 року . Згідно вказаного висновку експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС України №CE-19/115-23/11007-БД від 17.08.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , донька військовослужбовця ОСОБА_2 , перебуває у прямій біологічній спорідненості із тілом невідомого військового, доставленого до МОБ СМЕ за вх.№1133 із вірогідністю 99,9%.
В лікарському свідоцтві про смерть від 21.08.2023 року №1574 , виданого Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи відділом судово-медичної експертизи трупів, вказано, що ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті: гостра крововтрата, уламкові проникаючі сліпі та наскрізні поранення грудної клітини та кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів та судин.
З метою повного та достовірного з'ясування всіх обставин справи, позивачка звернулася з клопотанням про проведення повторної експертизи в межах кримінального провадження №12022244000000255 від 22.03.2022 року, внаслідок чого ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.01.2024 року по справі №490/10475/23 було зобов'язано слідчого СУ ГУНП в Миколаївській області у кримінальному провадженні №12022244000000255 призначити повторну молекулярно-генетичну експертизу.
Також, на підставі висновку експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС №СЕ-19/115- 24/3848-БД від 15.04.2024 року було повторно встановлено особу трупа №1333 невідомого військовослужбовця та ідентифіковано як ОСОБА_2 , що також вбачається з листа слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 12.12.2024 року .
Також представником позивача надано РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРТИЗИ ДНК , проведеної за сприяння Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти осіб , Лабораторія ДНК ICMP , м. Гаага, 14.02.2025 р. в межах кримінального провадження 12022244000000255, зразок 1133-1 .
Як вбачається з даного протоколу, було проведено дослідження на предмет того, чи може належати наданий зразок " ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ) ". Аналіз спорідненості: Брат: ОСОБА_5 , Дочка:
ОСОБА_6 : 1) Виділення ДНК, кількісна оцінка, ампліфікація, аналіз та типізація систем короткого кінцевого повтору, полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) в реальному часі, ПЛР, електрофорез 2) Виявлення прямих збігів ДНК та профілю спорідненості ДНК та створення звітів про збіг ДНК або статистичне порівняння
Висновок: Результати ДНК, отримані з посмертного зразка 1133-1, є у 2,83е10 разів вірогіднішими, якщо посмертний зразок було отримано від особи, пов'язаної з родичами, у спосіб, описаний у цьому звіті, ніж якщо посмертний зразок було отримано від іншої непов'язаної особи в загальній популяції. Імовірність спорідненості, як описано в цьому звіті, становить 99,9997% при використанні попередніх коефіцієнтів 1/75000.
Разом з тим, позивачка в позові та у першому судовому засіданні стверджувала, що не погоджується з результатами експертизи Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи відділу судово-медичної експертизи трупів, оскільки наявні розбіжності між тілом її батька ОСОБА_2 та невідомим військовослужбовцем, з тіла якого проводилися ДНК-дослідження. А тому, на її думку, наразі не доведено належним чином прямої біологічної спорідненості вказаного тіла із військовослужбовцем , яким є її батько.
У відповідності до положень ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.82 ЦПК України цивільнесудочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно дост. 76 ЦПК України доказамиєбудь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зіст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1ст. 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Вс від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У Постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 902/1068/20 зазначається, що у цивільних (господарських) справах стандартом доказування є «перевага доказів», стандарт також відомий як «баланс ймовірностей», де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
Як зазначає суд, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України», яке орієнтує судову практику застосовувати при оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей», або як його ще називають «переваги більш вагомих доказів», що притаманний саме приватноправовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності.
Європейський суд з прав людини також застосовує схожий підхід у рішенні у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції». Аналізуючи правову систему країн загального права, суд зазначає, що у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше така категорія справ повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
З цього приводу суд зазначає, що за час розгляду справи позивачем не було надано жодного належного доказу, який би спростовував висновки експертів Миколаївського НДЕКЦ МВС України №CE-19/115-23/11007-БД від 17.08.2023 року та №СЕ-19/115-24/3848-БД від 15.04.2024 року, якими було ідентифіковано особу трупа невідомого військовослужбовця №1333 як ОСОБА_2 .
Крім того суд враховує той факт, що за результатами судово молекулярно - генетичної експертизи, із залучення експертів Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (ІСМР), яка була проведена під час досудового розслідування в межах кримінального провадження №12022244000000255 також зазначено, що ДНК трупа №1133, раніше ідентифікованого як ОСОБА_2 , перебуває у біологічній спорідненості із ДНК ОСОБА_1 , із ймовірністю 99, 9997%.
На думку суду, посилання позивача на її незгоду із висновками експертів Миколаївського НДЕКЦ МВС України не можуть бути єдиною та достатньою підставою для анулювання лікарського свідоцтва про смерть на ім'я її батька ОСОБА_2 .
Посилання позивачка на неправомірність видачі даного лікарського свідоцтва Військовою частиною НОМЕР_1 для визнання відповідачем військовослужбовця ОСОБА_2 таким, що є «загиблим» - не є підставою для анулювання такого свідоцтва, а отже виходить за межі предмету доказування в даній справі.
Крім того, вказані обставини підлягають оцінці судом в межах розгляду адімінстартивної справи № 420/36639/24 .
Відповідно до абзацу а) частини 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Мінюсту України від 18.10.2000 № 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров?я України від 08.08.2006 № 545. Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров'я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545. Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.) ; у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.). Таким чином, діюче законодавство України серед іншого, передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції'роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Позивачем не надано суду жодних доказів того, що видача оспорюваного лікарського свідоцтва про смерть здійснена працівниками медичного закладу Державна спеціалізована установа Миколаївське обласне бюро судово-медичної експертизи всупереч вимог вказаних норм права , з порушенням процедури видачі лікарського свідоцтва та внаслдіок неправильної ідентифікації померлої особи.
Стосовно посилання в позові на те, що внаслідок видачі такого свідоцтва позивачка позбавлена права на поховання батька та права отримати труп для поховання та зареєструвати факт смерті - не грунтуються на дійсних обставинах справи та не підтверджени жодними доказами .
З огляду на вищевикладене, враховуючи досліджені судом докази, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи судом, позивачем не надано даних, що свідчать про неправомірність та безпідставність дій відповідача, а отже у позові слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст.12,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державна спеціалізована установа Миколаївське обласне бюро судово-медичної експертизи про скасування лікарського свідоцтва - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.А. Гуденко