Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/201/25
Провадження № 2/945/760/25
21 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючої судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку,
встановив:
28 січня 2025 року ОСОБА_2 (далі - позивач), через свого представника ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» сформував до Миколаївського районного суду Миколаївської області позовну заяву до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - відповідачі) про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилався на те, що 01 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача у борг 118 260 грн 00 коп., що на день передачі грошових коштів було еквівалентно 4 380 доларів США, про що між ними укладено договір позики, який підписано обома сторонами.
Підписавши вказаний договір позики, відповідач ОСОБА_3 у повному обсязі підтвердив отримання від позивача ОСОБА_2 грошових коштів.
Крім цього, отримання коштів відповідачем від позивача підтверджується договором поруки, укладеним між позивачем ОСОБА_2 і дружиною відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , а також заявою ОСОБА_4 , у якій вона зазначає, що отримання позики здійснюється в інтересах їхньої сім'ї.
Згідно з п.п. б) п. 2 укладеного між сторонами договору позики, відповідач зобов'язався в повному обсязі повернути позивачеві отримані грошові кошти, своєчасно, не пізніше 01 серпня 2019 року.
У 2023 році відповідач повернув позивачу суму в гривнях, еквівалентну 1000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату повернення. Проте з того часу і станом на день подання цієї позовної заяви до суду, відповідач не повернув позивачу кошти в рахунок повернення суми позики, заборгувавши з 2023 року позивачу суму в гривнях, еквівалентну 3 380 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату повернення.
Оскільки сторони визначили у договорі еквівалент у доларах США у розмірі 4 380 доларів США, стягнення заборгованості у гривні має відбуватися за курсом НБУ для визначеної сторонами іноземної валюти на час ухвалення судового рішення.
У зв'язку з викладеним вище позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 01.04.2019 у гривні у розмірі, еквівалентному сумі 3 380 доларів США за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийнято до розгляду. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.03.2025 року.
03 березня 2025 року представником відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в системі «Електронний суд» сформовано відзив на позовну заяву у якій відповідачі стверджують, що вони не укладали договір позики від 01 квітня 2019 року, заяву від 01 квітня 2019 року, договір поруки від 01 квітня 2019 року, договір про внесення змін від 01 серпня 2019 року до договору позики від 01 квітня 2019 року, кошти, які зазначені у вказаних документах в борг не отримували від позивача, та вказані вище документи відповідачі не підписували. Отже, зазначене вказує також на відсутність у відповідачів волевиявлення на укладення вище указаних документів, яке б відповідало їх внутрішній волі, та як наслідок, в силу вимог ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 та ч.1 ст.1051 ЦК України цей правочин є недійсним.
Відповідачі також стверджують, що про існування вказаних документів дізналися тільки наприкінці лютого 2025 року, коли отримали ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також копію позовної заяви з додатками по справі 945/201/25.
З положень ст. 203 ЦК України слідує, що обов'язковою умовою дійсності правочину є наявність волевиявлення учасника правочину і так волевиявлення має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Фіксація такого волевиявлення може відбуватися, зокрема, у письмовій формі, шляхом проставляння учасником правочину підпису під його текстом.
Відповідачі також звертають увагу суду на те, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.
Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини
На підставі вище викладеного, відповідачі просять відмовити в повному обсязі в задоволені позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку.
15 квітня 2025 року ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області за клопотанням представника відповідачів витребувано з Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості документи з особистим підписом відповідача ОСОБА_4 за час перебування на обліку у центрі зайнятості у статусі безробітної.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2025 року за клопотанням представника відповідачів призначено у цивільній справі № 945/201/25 судову почеркознавчу та судову технічну експертизи, провадження у справі на час проведення судової експертизи було зупинено.
17 липня 2025 року експерт повернув матеріали справи № 945/201/25 з клопотанням про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій пов'язаних із проведенням експертизи та направив рахунок для оплати судової почеркознавчої та судової технічної експертиз в наданий строк.
18 липня 2025 року ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області поновлено провадження у цивільній справі № 945/201/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку.
19 серпня 2025 року на адресу суду надійшов лист від Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз (ОНДІСЕ) про те, що ухвала суду від 02.06.2025 в частині вирішення питання 1-3 залишена без виконання, оскільки не було задоволено клопотання експерта та не здійснено оплату експертизи.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідачів солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 01.04.2019 у гривні у розмірі, еквівалентному сумі 3 380 доларів США за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання 17 листопада 2025 року, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання не з'явився.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судових засідань, у судові засідання, призначені на 01.09.2025, 11.09.2025, 03.10.2025, 23.10.2025, 17.11.2025 не з'явились без повідомлення причин.
Вислухавши пояснення представника позивача та вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
01 квітня 2019 року між ОСОБА_2 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Позичальник) укладено письмовий договір позики, згідно з п. 1 якого Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові гроші в сумі 118 260 (сто вісімнадцять тисяч двісті шістдесят гривень 00 копійок) гривень, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 4 380 (чотири тисячі триста вісімдесят доларів 00 центів) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення даного Договору (1 долар складає 27,00 гривень), надалі позика. У разі якщо на день повернення позики (повністю або частково) офіційний курс НБУ долара США по відношенню до гривні змінюється (збільшується або зменшується), Позикодавець проводить перерахунок позики у гривнях, яка повертається (збільшує або зменшує її розмір у гривнях), пропорційно зміні офіційного курсу НБУ долара США по відношенню до гривні відносно курсу станом на день укладання цього договору, та повертає суму позики у гривнях з урахуванням еквіваленту у доларах США, визначеного у цьому пункті договору.
На підтвердження укладення договору позики, його умов та факту отримання грошових коштів від позивача пунктом 1.1. згаданого договору сторонами обумовлено, що підписуючи даний Договір Позичальник підтверджує, що ним отримано від Позикодавця грошові кошти в сумі 118 260 (сто вісімнадцять тисяч двісті шістдесят гривень 00 копійок) гривень, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 4 380 (чотири тисячі триста вісімдесят доларів 00 центів) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення даного Договору (1 долар складає 27,00 гривень) доларів США в повному обсязі.
Згідно з п. 2 договору Сторони за цим договором домовились про те, що: а) договір позики є безпроцентним; б) остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01 (першого) серпня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року; в) виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою у межах міста Миколаєва за місцем проживання Позикодавця або за іншою адресою, вказаною Позикодавцем. (а. с. 7,8).
Пунктом 2.1. передбачено, що строк, визначений у п. 2 даного Договору, може бути продовжений за домовленістю Сторін, яка оформлюється письмово додатковою угодою до даного договору і є невід'ємною його частиною.
На виконання умов п. 2.1., 8.1. Договору сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики від 01.04.2019 року, відповідно до п. 1 якого Сторони на виконання вимог п.п. 2.1., 8.1. Основного договору вирішили внести зміни та доповнення до Основного договору та викласти б) п. 2 у наступній редакції: «б) остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 (двадцять п'ятого) грудня 2021 (дві тисячі двадцять першого) року» (а. с. 12).
01 квітня 2019 року між ОСОБА_4 (Поручитель) та ОСОБА_2 (Кредитор) було укладено договір поруки, згідно з умовами п. 1.1. якого за договором Поручитель поручається перед кредитором за виконання/належне виконання Позичальником ( ОСОБА_3 ) зобов'язань, зазначених в п. 1.2. Договору, що виникли на підставі Основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому (а. с. 9-11).
Грошове зобов'язання відповідача ОСОБА_3 перед позивачем ОСОБА_2 виникло з Договору позики, який укладений між ними 01 квітня 2019 року, відповідно до ст. 207, ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено і не спростовано відповідачами, що 01 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача у борг 118 260 грн 00 коп., що на день передачі грошових коштів було еквівалентно 4 380 доларів США, про що між ними укладено Договір позики, який підписано обома сторонами.
Підписавши вказаний договір позики відповідач ОСОБА_3 у повному обсязі підтвердив отримання від позивача ОСОБА_2 грошових коштів у зазначеному розмірі.
Крім цього, отримання коштів відповідачем від позивача підтверджується договором поруки, укладеним між позивачем ОСОБА_2 і дружиною відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , а також заявою ОСОБА_4 , у якій вона зазначає, що отримання позики здійснюється в інтересах їхньої сім'ї.
Підтвердженням отримання грошових коштів слугує і Договір про внесення змін до договору позики від 01.04.2019 року, який підписаний сторонами 01.08.2019 та відповідно до п. 1 якого Сторони на виконання вимог п.п. 2.1., 8.1. Основного договору вирішили внести зміни та доповнення до Основного договору та викласти б) п. 2 у наступній редакції: «б) остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 (двадцять п'ятого) грудня 2021 (дві тисячі двадцять першого) року».
У 2023 році відповідач повернув позивачу суму в гривнях, еквівалентну 1000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату повернення.
При цьому, решту отриманих грошових коштів за Договором позики від 01 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_3 у добровільному порядку позивачеві ОСОБА_2 не повернув.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оскільки відповідачем ОСОБА_3 за Договором позики від 01 квітня 2019 року зобов'язання в частині повернення суми позики у повному обсязі не виконані, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за вказаним вище Договором позики від 01 квітня 2019 року та Договором поруки від 01 квітня 2019 року підлягає стягненню в солідарному порядку.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст. ст. 193, 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно - правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відтак у справі встановлено, що відповідачі договірні зобов'язання за договорами позики та поруки не виконали, а тому з відповідачів на користь позивача належить стягнути в солідарному порядку суму неповернутих грошових коштів, переданих за договором позики, у гривнях у розмірі 142 467 грн. 00 коп. (еквівалент суми боргу в національній валюті за курсом Національного банку України (42,15 * 3 380) станом на день ухвалення судового рішення 21 листопада 2025 року, тобто 3 380 доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Виходячи із заявлених позовних вимог суд обмежений визначеними позивачем вимогами про стягнення з відповідачів у солідарному порядку суми заборгованості у гривні у розмірі еквівалентному 3 380 доларів США за курсом Національного банку України, станом на час ухвалення рішення.
Відповідачами не надано суду доказів на підтвердження того, що Договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд також звертає увагу на поведінку відповідачів, за клопотанням яких призначено судову почеркознавчу та судову технічну експертизи та які були обізнані про заявлене експертом клопотання, у тому числі про оплату проведення експерти, після цього жодного разу до судового засідання не з'явились без повідомлення причин.
Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, вимоги позивача є доведеними, пред'явлений позов про стягнення боргу за договорами позики та поруки є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідачів на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 1 134 грн. 27 коп., сплачений позивачем при поданні позову за Квитанцією ID:0625-1659-1001-7065 від 28 січня 2025 року.
Керуючись статтями 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України,
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку - задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики від 01 квітня 2019 року у гривні у розмірі 142 467 грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 567 грн. 14 коп. за Квитанцією ID:0625-1659-1001-7065 від 28 січня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 567 грн. 14 коп., за Квитанцією ID:0625-1659-1001-7065 від 28 січня 2025 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з положеннями ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Нове-Село, Ярмолинецького району Хмельницької області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Олена ЛОПІНА