Справа № 478/1151/23 Пров. №2/478/9/2025
30.10.2025 смт. Казанка
Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:
головуючого судді Іщенко Х.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Крюкової О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет», від імені якого діє адвокат Крушенівський Р.О., звернулось до суду Казанківського районного суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором позики № 1591028 від 21.11.2017 року у загальному розмірі 157949,57 грн. а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 21.11.2017 ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 уклали договір позики (продукт «Он-лайн кредитування» № 1591028, за яким позикодавець надав позичальнику позику в сумі 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності із сплатою процентів за користування позикою 0,01 відсоток річних від суми позики строком до 19.12.2017 року на 29 днів та зі сплатою комісії. Дата одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (позивачем) відповіді про прийняття цієї пропозиції шляхом отримання заявки позичальника на сайті позикодавця є датою укладення договору позики між позикодавцем і позичальником згідно п. 2.1. договору. Пункт 4.2.2 вказаного договору позики визначає обов'язок позичальника вчасно повернути позику, сплатити проценти за користування позикою в порядку, визначеному цим договором та комісію відповідно до п.п. 4.2.2.1 у розмірі 50 відсотків від вказаної в договорі суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником при погашенні позики; п.п. 4.2.2.2 100 відсотків від вказаної в договорі суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником до моменту погашення власної заборгованості за цим договором в повному обсязі та в порядку, встановленому п. 3.4 договору. Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною договору позики. Згідно п. 5.1 договору позики сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України та цього договору. Позивачем були вжиті заходи досудового врегулювання спору, а саме: на контактні номери телефону Позичальника направлялися смс-повідомлення, щодо порушення умов договору та виникнення простроченої заборгованості, також представник позивача неодноразово здійснював інформаційні дзвінки із повідомленням про необхідність здійснювати повернення позики та сплати простроченої заборгованості за позикою. Невід'ємною частиною цього Договору є «Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту» ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті www.fksm.com.ua.
За домовленістю сторін було погоджено використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання договору, відповідачем було отримано кошти на зазначених позивачем умовах стосовно розміру позики, процентів за користування позикою та строку повернення позики, що підтверджує факт укладання письмового правочину в електронній формі - договору позики № 1591028 від 21.11.2017 року (продукт - «Он-лайн кредитування») на умовах Пропозиції (Оферти) укладення договору позики, що опублікована на веб-сайті https://fksm.com.ua, підписана електронним цифровим підписом позивача 21.11.2017, акцептованою відповідачем 21.11.2017 шляхом підписання електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором. 21.11.2017 року грошові кошти в сумі 3000,00 грн. були перераховані на картковий рахунок відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. № 4552-ВП від 03.03.2021 року Позичальник порушив умови договору позики, а саме не здійснив повернення позики відповідно до умов договору із сплатою процентів за його користування та інших платежів у визначений договором строк. Загальна сума заборгованості відповідно до умов договору позики станом на 01.09.2023 року становить 157949,57 грн., що складається з заборгованості за позикою - 3 000,00 грн; заборгованості по комісії - 108396,41 грн.; інфляційні втрати - 36983,15 грн; заборгованість по 3% річних - 9570,01 грн. Невиконання відповідачем умов договору позики стало підставою для пред'явлення в суді даного позову.
Ухвалою судді відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. В позовній заяві зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзиву чи письмових заперечень від відповідача до суду не надходило.
Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, представник позивача не заперечує проти ухваленні заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, суд розглядає справу у відсутність відповідача відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню в кредит грошових коштів на умовах строковості, зворотності та платності.
21.11.2017 р. між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1591028 в електронній формі.
Відповідно до п. 2.1., п. п. 2.2.1. вказаного договору, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 3000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язався повернути позику, сплатити проценти та всі інші платежі за користування кредитом.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що позика з відсотковою ставкою 0,01% надається строком на 29 днів до 19.12.2017 року включно.
Проценти за користування позикою нараховуються відповідно до п. 2.2.4 договору, а детальний розпис сукупної вартості позики зазначено в Графіку розрахунків, який є частиною Договору.
Згідно вказаного Графіка розрахунків термін платежів: 29 днів; сума позики - 3000,00 грн., нараховані проценти, - 1501,93 грн., До сплати - 4501,93 грн.
Згідно листа ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 03.03.2021 р. за дорученням ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» 21.11.2017 року ОСОБА_1 було перераховано 3000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 484106.
Згідно розрахунку заборгованості за Договором позики № 1591028 від 21.11.2017 року, станом на 01.09.2023 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики складає 157949,57 грн., з яких:
- 3000,00 грн. - заборгованість за кредитом;
- заборгованість по відсотках - 0,00 грн.
- 108396,41 грн. - заборгованість по комісії;
- 36983,15 грн. - заборгованість по рахунку інфляції;
- 9570,01 грн. - заборгованість 3 % річних.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України та стаття 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до частини 1 ат частини 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також, приписами статті 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно статті 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно статті 640 Цивільного кодексу - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно статті 642 Цивільного кодексу - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 526, 615 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки статтею 629 Цивільного кодексу України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з повідомленням директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» Тихонової О.О. за вих. № 4552-ВП від 03.03.2021, відповідно до договору від 08.12.2016 № ВП-081216-2 було здійснено за дорученням ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» наступний успішний переказ: 21.11.2017 року на суму 3000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 484106, номер транзакції в системі WayForPay.
Відповідачем не надано доказів, які спростовують висновки суду з приводу підтвердження факту отримання ним суми позики.
При цьому, згідно умов пункту 8.1 Договору позики № 1591028 від 21.11.2017 року, невід'ємною частиною цього Договору є «Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту» Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» (далі - Правила). Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті www.fksm.com.ua.
Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Позивачем до позовної заяви не додано копії Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет».
Текст зазначених вище Правил, розміщений на сайті www.fksm.com.ua, не може бути належним доказом, оскільки зміст редакції цього документа повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет»), яке може вносити зміни в дані Правила.
Позивачем суду не надано доказів того у якій саме редакції ОСОБА_1 був ознайомлений з Правилами та погодився їх неухильно дотримуватись.
В позові ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» просить стягнути заборгованість по тілу позики в розмірі 3000,00 грн.
Позивачем доведено ту обставину, що 21.11.2017 ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» передало ОСОБА_1 позику в сумі 3000,00 грн шляхом перерахування зазначених грошових коштів (позики) на картковий рахунок власника картки ОСОБА_1 , за вказаного суд вважає, що у відповідності положень абзацу першого частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України у останнього існує зобов'язання щодо повернення «Фінансово-кредитний супермаркет» суми позики у розмірі 3000,00 грн. та визначених умовами договору до Графіком розрахунків 1501,93 грн. процентів за користування позикою.
Щодо стягнення заборгованості по комісії суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.п. 4.2.2.1., 4.2.2.2. позичальник зобов'язаний сплати комісію 50 % від суми позики - щомісячно з дати укладання цього Договору та сплачується позичальником при погашенні позики; 100 % від суми позики - щомісячно з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань та сплачується до моменту погашення власної заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відтак, підпунктами 4.2.2.1 та 4.2.2.2 пункту 4 договору позики позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту у виді щомісячної комісії.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (п. 31.25 постанови).
Суд звертає увагу, що підпунктами 4.2.2.1 та 4.2.2.2 пункту 4 спірного договору позики № 1591028 від 21.11.2017 року, укладеного між сторонами не передбачено за що позичальник повинен сплачувати комісію, а відтак умови договору про сплату позичальником на користь банку комісії суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Враховуючи наведене, умови підпунктів 4.2.2.1 та 4.2.2.2. пункту 4 договору позики щодо встановлення комісії за договором позики № 1591028 укладеного 21.11.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за договором позики, є нікчемною.
Також, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 36983,15 грн. та заборговані в розмірі 3 % річних в сумі 9570,01 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові ВП ВС у справі №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ПІК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до розрахунку позивача сума інфляційних збитків за час прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.11.2017 року по 01.09.2023 року становить 36983,15 грн., а загальна сума 3 % річних складає 9570,01 грн.
На час розгляду справи в суді відповідач доказів, які б спростовували надані позивачем вказані розрахунки інфляційних витрат та 3 % річних та доводили б повне виконання боржником кредитних зобов'язань в цій частині відповідачем суду не надано.
Суд приймає до уваги розрахунки, надані позивачем, та вважає їх обґрунтованими, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.
Позивачем у позовній заяві зазначено, шо орієнтовний витрат на професійну правову допомогу складають 10000,00 грн.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмоюстатті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду: Довіреність ТОВ «Фінансово-кредитний супенмаркет» видану адвоката Крушенівського Р.О. на представлення інтересів ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та копія свідоцтва про заяняття адвокатською діяльністю.
Жодних належних та допуститмих доказів на підтвердження наданих послуг з надання правничої допомоги, протокол погодження вартості послуг, Акт-прийому-передачі наданих послуг, відповідні квитанції про сплату за послуги надання правничої допомоги (гонорару).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення правничої допомоги задоволенню не підлягають.
В частині 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 2684,00 грн. що підтверджується платіжною інструкцією № 2041 від 19.09.2023 року «ОТП банк».
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 32,32 %, в сумі 867,46 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет»заборгованість за договором позики № 1591028 від 21.11.2017 року у розмірі 51055 (п'ятдесят одну тисячу п'ятдесят п'ять) грн. 09 (дев'ять) коп., з яких: 3000,00 (три тисячі) грн. - заборгованість за позикою; 1501 (одну тисячу п'ятсот одну) грн. 93 коп. - нарахований процент по кредиту; 3 % річних - 9570 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 01 коп., інфляційні втрати - 36983 (тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн.15 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 867,46 грн.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте районним судом при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, заяви про перегляд заочного рішення, якщо апеляційну скаргу, заяву про перегляд заочного рішення не буде подано.
Відомості про сторони:
позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет», місце знаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, ЄДРПОУ 38604217.
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Х.В. Іщенко