Справа № 487/8541/25
Провадження № 1-кс/487/4930/25
17.11.2025 м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, полковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 42017010000000184 від 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 ,-
Слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_5 за погодженням з прокурором відділу прокуратури АРК та м. Севастополя ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 .
У клопотанні слідчий зазначив, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
13.09.2025 у порядку ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто, діянні, умисному вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості: наданні іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Письмове повідомлення про підозру 13.09.2025 опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
Крім того, ОСОБА_6 було викликано до слідчого другого слідчого відділу для допиту та участі у слідчих діях шляхом опублікування повісток на сайті офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр».
Проте, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого не прибув, будь-які документи, які підтверджують поважність причин неприбуття, не надав.
Посилаючись на те, що зібраними в ході досудового розслідування доказами доведено, що ОСОБА_6 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, перебуває на тимчасово окупованій території України, наявні ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий вважає, що є всі підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання та просив його задовольнити.
Захисник в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання слідчого.
Розгляд клопотання було проведено слідчим суддею в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Статтею 176 КПК України визначені загальні положення про запобіжні заходи. Так, одним із запобіжних заходів є тримання під вартою.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (частини 3, 4, 6 ст. 176 КПК України).
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України визначені обставини, які враховуються слідчим суддею при обранні запобіжного заходу.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
У судовому засіданні встановлено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017010000000184 від 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до вимог ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області. Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім російської федерації.
Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
Статтею 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» визначено, що правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 за №458/2011, яке діяло до 22.06.2019, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1364 «Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України» територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів України на території АРК, у тому числі в Севастополі, не утворювалися. Відповідно до прийнятого Верховною радою Автономної Республіки Крим Закону Автономної Республіки Крим «Про раду міністрів Автономної Республіки Крим» від 03.02.1997 №1024-1 на території АРК було утворено Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з лісового та мисливського господарства. Крім того, станом на 01.01.2014 року на території Автономної Республіки Крим знаходилось 15 державних підприємств, що належать до сфери управління Держлісагенства. Зокрема, Державне підприємство «Мисливське господарство «Холодна гора» (код ЄДРПОУ 00993917), юридична адреса: Україна, 97600, Автономна Республіка Крим, Білогірський район, місто Білогірськ, вул. Нижньогірська, буд. 115.
Разом з цим, 21.03.2014 державною думою російської федерації прийнято федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Відповідно до ст. 7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до російської федерації Республіки Крим та освіти у складі російської федерації нових суб'єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органи російської федерації та органів внутрішніх справ російської федерації, інші державних органів, що створюються відповідно до законодавства російської федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства російської федерації, а також за умови складання ними іспиту на знання законодавства російської федерації та їх відповідності вимогам, які пред'являються законодавством російської федерації до співробітників зазначених органів.
У контексті окупації Криму, Російська Федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення своїх повноважень зокрема, органами виконавчої влади України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі територіальні органи Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з лісового та мисливського господарства.
Зокрема, постановою так званої ради міністрів республіки Крим від 27.06.2014 за №160 затверджено положення про «Государственный комитет по лесному и охотничьему хозяйству Республики Крым».
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади на території Автономної Республіки Крим, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, громадянин України ОСОБА_6 , будучи призначеним наказом від 28.08.2013 за № 536-к, на посаду директора Державного підприємства «Мисливське господарство «Холодна гора», маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених органів державної влади російської федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних державних органів влади російської федерації, зокрема, територіальних органів «Государственного комитета по лесному и охотничьему хозяйству Республики Крым», вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, маючи свідомий та злочинний умисел, спрямований на надання іноземній державі, а саме Російській Федерації, допомоги у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечення подальшої окупації території АР Крим та м. Севастополя, ОСОБА_6 , перебуваючи на державній службі в органах державної виконавчої влади України, будучи працівником правоохоронного органу та громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та російської федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Государственный комитет по лесному и охотничьему хозяйству Республики Крым» відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, в 2014 році, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, знаходячись на тимчасово окупованій території АР Крим за власною добровільною згодою почав працювати у незаконного утвореному територіальному органі рф, а саме зайняв посаду директора Ялтинського гірничо-лісового природного заповідника, а в період часу з 30.09.2019 по 18.11.2021 ОСОБА_6 займав посаду директора у так званому державному бюджетному закладі «Республіки Крим» національному природному парку «Тарханкутський».
Отже, громадянин України ОСОБА_6 умисно та свідомо продовжив здійснювати незаконну державну діяльність у незаконно створених РФ на цій окупованій території України державних органах влади, керувався російським законодавством, тобто виконував функції представника влади країни агресора чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи державної виконавчої влади, зокрема територіальних органів «Государственного комитета по лесному и охотничьему хозяйству Республики Крым», що призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові Крим.
13.09.2025 у порядку ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто, діянні, умисному вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості: наданні іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Письмове повідомлення про підозру 13.09.2025 опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
Крім того, ОСОБА_6 було викликано до слідчого другого слідчого відділу для допиту та участі у слідчих діях шляхом опублікування повісток на сайті офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр».
Проте, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого не прибув, будь-які документи, які підтверджують поважність причин неприбуття, не надав.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, підтверджується доданими до матеріалів клопотання доказами, зокрема, даними рапорту оперуповноваженого другого оперативного відділу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 14.12.2023; протоколу огляду інтернет видання від 13.12.2023; рапорту співробітника УСР в Київській області ДСР НП України від 05.01.2025; довідки Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України; протоколів огляду вебсайтів від 04.09.2025, 05.09.2025.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Отже, фактичні дані, які містяться у наданих стороною обвинувачення доказах, на думку слідчого судді, здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, а отже, підтверджують наявність обґрунтованої підозри.
Слідчий судді вважає, що наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Так, в судовому засіданні встановлено існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Підозрюваний ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. При цьому слідчий суддя виходить як із суворості покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання його винуватим, так і з його процесуальної поведінки.
Крім того, стороною обвинувачення отримані фактичні дані про те, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України, на виклики слідчого не з'являється без повідомлення причин, у зв'язку з чим оголошений у розшук.
В судовому засіданні також встановлено і існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто, можливість ОСОБА_6 вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або продовжити дії, у вчиненні яких він підозрюється, враховуючи, що підозрюваний продовжує перебувати на тимчасово окупованій території АР Крим, де може співпрацювати з окупаційною владою.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні доведено обґрунтованість підозри ОСОБА_6 , наявність підстав, передбачених статтею 177 КПК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України. Підозрюваному ОСОБА_6 слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яке буде виправданим на даному етапі досудового розслідування, оскільки існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, у кримінальному провадженні, що здійснюється щодо злочинів, вчинених в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки України.
При цьому слідчий суддя вважає, що відсутні і підстави для визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_6 , врахувавши положення ч. 4 ст. 183 КПК України, відповідно до яких при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Керуючись ст. ст. 131, 176-178, 183, 193, 194, 196, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_6 не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки до місця кримінального провадження, доставити до слідчого судді, суду для розгляду за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його заміну на більш м'який.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 19.11.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1