Справа № 487/8467/25
Провадження № 1-кс/487/4873/25
18.11.2025 м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 62025080200002045 від 10.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 ,-
Слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_5 за погодженням з прокурором ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 .
У клопотанні слідчий зазначив, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
10.09.2025 у порядку ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Письмове повідомлення про підозру 10.09.2025 опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
Крім того, ОСОБА_6 було викликано до слідчого другого слідчого відділу для допиту та участі у слідчих діях шляхом опублікування повісток на сайті офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр».
Проте, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого не прибув, будь-які документи, які підтверджують поважність причин неприбуття, не надав.
Посилаючись на те, що зібраними в ході досудового розслідування доказами доведено, що ОСОБА_6 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, перебуває на тимчасово окупованій території України, наявні ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий вважає, що є всі підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання та просив його задовольнити.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання слідчого, посилаючись на необізнаність ОСОБА_6 про кримінальне правопорушення та виклики до слідчого.
Розгляд клопотання було проведено слідчим суддею в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Статтею 176 КПК України визначені загальні положення про запобіжні заходи. Так. одним із запобіжних заходів є тримання під вартою.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (частини 3, 4, 6 ст. 176 КПК України).
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України визначені обставини, які враховуються слідчим суддею при обранні запобіжного заходу.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
У судовому засіданні встановлено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025080200002045 від 10.09.2025 за ч. 1 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того, ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад російської федерації.
Водночас, згідно зі ст. 87 «Конституції «Республіки Крим»»:
1. Прокуратура Республіки Крим здійснює нагляд за додержанням Конституції російської федерації та виконанням законів, що діють на території Республіки Крим, виконує інші функції, встановлені федеральними законами.
2. Прокурор Республіки Крим призначається на посаду президентом російської федерації за поданням Генерального прокурора російської федерації, погодженим із главою Республіки Крим і Державною Радою Республіки Крим. Прокурор Республіки Крим звільняється з посади президентом російської федерації.
3.Прокурори районів, міст і прирівняні до них прокурори призначаються на посаду і звільняються з посади Генеральним прокурором російської федерації.
Окрім того, 20.03.2014 Державною Думою російської федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів прокуратури, суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ст. 8 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя», під час перехідного періоду Генеральна прокуратура російської федерації створює на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя органи прокуратури Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, що мають статус суб'єкту російської федерації. Прокурор Республіки Крим і прокурор міста федерального значення Севастополя назначаються президентом російської федерації за поданням Генерального прокурора російської федерації, погодженому відповідно з Республікою Крим і містом федерального значення Севастополя.
Інші прокурори, які виконують свої повноваження на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, призначаються у відповідності до законодавства російської федерації.
Працівники органів прокуратури України, які заміщують посади у вказаних органах, що діють на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя на день прийняття у склад російської федерації нових суб'єктів, мають переважне право на прийняття на службу в органи прокуратури російської федерації, що створені на цих територіях, за умови наявності в них громадянства російської федерації, а також за умови здачі ними екзамену на знання законодавства російської федерації і їх відповідності вимогам, що ставляться законодавством російської федерації до працівників органів прокуратури.
До завершення формування органів прокуратури російської федерації на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя відповідні повноваження на цих територіях здійснюють органи прокуратури, що діяли на день прийняття в російську федерацію Республіки Крим и створення у складі російської федерації нових суб'єктів.
Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі системи органів прокуратури на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід'ємної території України.
В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
Одночасно, відповідно до ст. 54 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 року (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов'язків з міркувань совісті.
Крім того, згідно ст. 64 Конвенції, кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, здійснення правосуддя на території України та зокрема території Автономної Республіки Крим повинно здійснюватися виключно у порядку та на підставі чинного законодавства України.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Також, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі органи прокуратури.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи прокуратури та інші правоохоронні органи російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Незважаючи на наявність легітимного керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим, колишнім старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов'язків прокурора Автономної Республіки Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників прокуратури.
У подальшому, з метою остаточного становлення на території АР Крим органів державної влади російської федерації, придушення проявів незгоди з окупацією, незаконно утвореними правоохоронними органами, у тому числі прокуратурою, відносно громадян України, які мешкали на території АР Крим та мали проукраїнську налаштованість, порушено низку кримінальних справ, у яких в порушення вимог ст.ст. 54, 64 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» незаконно утвореними на території АР Крим судами російської федерації постановлені вироки.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 за № 1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015 (далі - Закон України «Про прокуратуру»), повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.
Крім того, ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв Присягу працівника прокуратури, відповідно до змісту якої він, присвячуючи свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі, урочисто присягнув: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповою, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.
Наказом прокурора Кримського регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері ОСОБА_6 призначено на посаду старшого прокурора Сімферопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері прокуратури Кримського регіону України.
Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11.03.2014 № 1729-6/14, тобто всупереч установленому чинним законодавством України порядку, ОСОБА_11 призначено на посаду прокурора Автономної Республіки Крим.
За допомогою не встановлених слідством осіб ОСОБА_11 у березні 2014 року запропонувала ОСОБА_12 продовжити працювати в органах прокуратури Автономної Республіки Крим та виконувати лише розпорядження та накази, надані нею.
У подальшому у березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливе, не встановленими слідством особами ОСОБА_6 запропоновано перейти до незаконно створеної 309 військової прокуратури гарнізону Чорноморського флоту.
Нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, Присягою працівника прокуратури, ОСОБА_6 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_11 на посаду так званого «прокурора Республіки Крим», а також незаконного проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у березні 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури Російської Федерації, погодився на незаконну пропозицію про продовження роботи у складі 309 військової прокуратури гарнізону Чорноморського флоту на посаді помічника військового прокурора 309 військової прокуратури гарнізону Чорноморського флоту без підпорядкування Генеральній прокуратурі Україні.
ОСОБА_6 , перебуваючи у місті Сімферополі АР Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у березні - серпні 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодився на призначення його на посаду прокурора - помічника воєнного прокурора 309 військової прокуратури гарнізону Чорноморського флоту, виконував вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури, чим надав допомогу представникам іноземної держави у забезпеченні роботи незаконно створених органів прокуратури та посилив заходи тимчасової окупації півострова.
Зокрема, ОСОБА_6 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи в органах прокуратури, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, неодноразово, в якості прокурора - помічника воєнного прокурора 309 військової прокуратури гарнізону Чорноморського флоту незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, приймав участь у судових засіданнях у Кримському гарнізонному військовому суді, чим надавав допомогу іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури російської федерації та на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, завдяки чому окупація триває.
Так, ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні так званого Кримського гарнізонного військового суду по пров. Учебному, 8а, м. Сімферополь, неодноразово приймав участь в судовому засіданні у справах: № 1-97/2017, № 1-54/2020, №2а-108/2020 М99/2020. Допомога ОСОБА_6 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури російської федерації та на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, завдяки чому окупація триває.
10.09.2025 у порядку ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Письмове повідомлення про підозру 10.09.2025 опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
Крім того, ОСОБА_6 було викликано до слідчого другого слідчого відділу для допиту та участі у слідчих діях шляхом опублікування повісток на сайті офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр».
Проте, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого не прибув, будь-які документи, які підтверджують поважність причин неприбуття, не надав.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, підтверджується доданими до матеріалів клопотання доказами, зокрема, даними протоколу огляду інтернет ресурсу від 20.08.2021; рапорту співробітника УСР в Тернопільській області ДСР НП України; протоколів огляду від 04.09.2025, 09.09.2025.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Отже, фактичні дані, які містяться у наданих стороною обвинувачення доказах, на думку слідчого судді, здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, а отже, підтверджують наявність обґрунтованої підозри.
Слідчий судді вважає, що наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Так, в судовому засіданні встановлено існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Підозрюваний ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. При цьому слідчий суддя виходить як із суворості покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання його винуватим, так і з його процесуальної поведінки.
Крім того, стороною обвинувачення отримані фактичні дані про те, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України, на виклики слідчого не з'являється без повідомлення причин, у зв'язку з чим оголошений у розшук.
В судовому засіданні також встановлено і існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто, можливість ОСОБА_6 вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або продовжити дії, у вчиненні яких він підозрюється, оскільки підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, де може продовжувати співпрацю з окупаціною владою.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні доведено обґрунтованість підозри ОСОБА_6 , наявність підстав, передбачених статтею 177 КПК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України. Підозрюваному ОСОБА_6 слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яке буде виправданим на даному етапі досудового розслідування, оскільки існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, у кримінальному провадженні, що здійснюється щодо злочинів, вчинених в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки України.
При цьому слідчий суддя вважає, що відсутні і підстави для визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_6 , врахувавши положення ч. 4 ст. 183 КПК України, відповідно до яких при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Керуючись ст. ст. 131, 176-178, 183, 193, 194, 196, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Сміла Черкаської області, громадянину України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_6 не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки до місця кримінального провадження, доставити до слідчого судді, суду для розгляду за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його заміну на більш м'який.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 19.11.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1