Справа № 126/3085/24
Провадження № 1-кп/135/56/25
іменем України
18.11.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі колегії суддів:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
прокурора: ОСОБА_5 , ОСОБА_6
потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників: ОСОБА_9
обвинуваченого: ОСОБА_10
розглянувши в режимі відеоконференції у судовому засіданні в залі суду в місті Ладижин кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020100000281 від 20.05.2024, за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України,
В провадженні суду перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024020100000281 від 20.05.2024 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України.
18.11.2025, через систему «Електронний суд» (вх.№5814/25), від Гайсинської окружної прокуратури надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 строком на 60 діб.
18.11.2025, у судовому засіданні, прокурор ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, мотивуючи тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які наразі продовжують існувати. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам. Також у клопотанні зазначено, що органи влади повинні належним чином реагувати на скарги потерпілої про її побоювання стосовно її життя та здоров'я, та життя та здоров'я інших осіб, що можуть перебувати поруч з нею, та вживати всіх можливих заходів, спрямованих на захист осіб від незаконного насильства. Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ОСОБА_10 , не включений до зазначеного реєстру, та не перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в жодному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, про що свідчить статус «не прив'язаний до військкомату».
Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 ..
Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 просили відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме - цілодобовий домашній арешт, мотивуючи, що ОСОБА_10 має незадовільний стан здоров'я, батьків похилого віку та племінника, який є інвалідом дитинства.
Дослідивши клопотання про застосування запобіжного заходу, заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до чатини 3 статті 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно вимог частини 2 статті 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (частина 2 статті 1 КПК України).
Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Так, ухвалами суду про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному кримінальному провадженні встановлені ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків обвинувачення у кримінальному провадженні та продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (п.п. 1, 3,5 ч.1 ст. 177 КПК України).
Відповідно до вимог частини 2 статті 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18цього Кодексу.
Згідно положень статті 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку статті 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, враховуює наявність чи зміну обставин, передбачених статтею 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, судом враховується і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Отже, вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою, суд приймає до уваги, що він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років і який становить значну суспільну небезпеку.
Зважаючи на обставини кримінального правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_10 , з урахуванням того, що потерпілими у кримінальному провадженні є також неповнолітні діти, а відтак ризик незаконного впливу на свідків або потерпілих також є дійсним.
Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачений ОСОБА_10 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або незаконно впливати на потерпілих чи свідків, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та не відпали.
Суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Враховуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова ВС від 12.09.2019 у справі №679/2035/19), обвинувачення у вчиненні злочину проти життя є самостійною підставою для оцінки високого ризику втечі або перешкоджання правосуддю, оскільки особа, яка усвідомлює невідворотність та суворість покарання, може вчинити дії, спрямовані на уникнення відповідальності будь-яким способом.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_10 , пов'язаний із посяганням на життя особи, яке є невід'ємним правом людини і найвищою соціальною цінністю, тому суд застосовує обмеження права на свободу обвинуваченого у вигляді тримання під вартою виходячи з потреб цього судового розгляду, який має великий суспільний інтерес, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - до провадження обвинуваченого до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 не допитаний у судовому засіданні та конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується останній, та покарання, яке йому загрожує, у своїй сукупності свідчать про суспільну небезпечність цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, високим є ризик уникнення обвинуваченого від правосуддя з метою уникнути можливого покарання.
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо можливості зміни обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу, суд вважає доводи про можливість уникнення наявним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту сумнівними з огляду на конкретні обставини справи та особу обвинуваченого. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність встановлених в провадженні ризиків, передбачених ст.177 КПК України, або виникнення будь-яких нових обставин, які б свідчили про необхідність застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою стороною захисту не наведено, а судом не встановлено.
Суд застосовує обмеження права на свободу обвинуваченого ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою виходячи з потреб цього судового розгляду, який несе за собою великий суспільний інтерес, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - до провадження обвинуваченого до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.
Отже, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого злочину, є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Враховуючи, що спливає строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та неможливість до вищезазначеної дати завершити судовий розгляд, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_10 , доведеність обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, тяжкість покарання яке йому загрожує у разі визнання винним, даних про його особу, наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1статті 177 КПК України, і розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, а також те, що для запобігання ризиків, які встановлені судом застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде ефективним і не сприятиме розгляду кримінального провадження, враховуючи інтереси правосуддя, суд вважає, що є підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16.01.2026 включно.
Суд вважає, що сукупна тривалість застосування обраного під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню обвинуваченого від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, ризики чого є реальними та дійсними.
ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а саме закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб, а тому, у відповідності до положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи обставини кримінального правопорушення, суд не визначає розмір застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 331, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 16.01.2026 включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали суду складено та оголошено 21.11.2025 об 11 год. 00 хв.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3