17 листопада 2025 року м. ТернопільСправа № 921/342/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання: Баб'юк А.В.
розглянув справу
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5)
до відповідача - Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (46008, м. Тернопіль, вул. Старий Поділ, будинок 7)
про стягнення 609014,16 грн.
За участі від:
позивача - Невструєв Л.Б.
відповідача - Бронецький Н.В.
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства "Тернопільводоканал" про стягнення 609014,16 грн, з яких: 105309,90 грн - інфляційних витрат; 71111,19 грн - 3% річних; 432593,07 грн - пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві №138 від 10.06.2025 (вх. №391 від 11.06.2025) посилається на те, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23, яке набрало законної сили, стягнуто на його користь з Комунального підприємства "Тернопільводоканал" 2746622,66 грн - боргу, 333041,60 грн - інфляційних нарахувань, 54299,62 грн - 3% річних, 905 грн - пені, 47023,03 грн судового збору.
Посилаючись на встановлені рішенням суду у справі № 921/30/23 обставини неналежного виконання договору №402-П/2 від 22.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу та платіжну інструкцію №125 від 10.11.2023, згідно з якою відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2746622,66 грн на виконання цього рішення, а також умови п. 5 комерційної пропозиції (додатку 2 до договору №402-П/2 від 22.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу), приписи ч.6 ст. 232 ГК України, ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 105309,90 грн - інфляційних витрат, 71111,19 грн - 3% річних, 432593,07 грн - пені за період 31.12.2022 до 10.11.2023, який не був предметом розгляду у справі № 921/30/23.
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві та додаткових поясненнях просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування цьому відповідач зазначив:
- посилаючись на ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження» зазначено, що завершальною стадією судового процесу є стадія виконання рішення та представляє собою сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню;
- рішення суду по справі №921/30/23 винесено 15.05.2023, однак вступ його у законну силу та видача судових наказів відбулося лише в жовтні 2023 року. Це вказує на помилковість тверджень позивача про недобросовісність дій відповідача, а також надуманість та безпідставність нарахування заявлених до стягнення сум;
- вищезгаданим рішенням суду було лише встановлено/визначено суму зобов'язання, однак строк його виконання визначений не був. З урахуванням ст. 530 ЦК України таке зобов'язання підлягало виконанню у семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги.
Оскільки жодної вимоги до відповідача пред'явлено не було, рішення суду після вступу його у законну силу відповідач виконав самостійно та добровільно, тому безпідставним є нарахування фінансових та штрафних санкцій поза строками виконання;
- зазначає про неможливість нарахування штрафних санкцій поза межами, встановленими ч.6 ст.232 ГК України, з урахуванням дії карантину лише до 30.04.2023;
- відповідно до ст. 233 ГК України просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до 10%, посилаючись на існування у відповідача загальної заборгованості в сумі понад 180 млн гривень. При цьому, позивачем зроблено посилання на принципи добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності та зазначено про добровільне виконання основного зобов'язання;
- у п. 5 комерційної пропозиції сторони закріпили розмір пені за порушення строку оплати не більше 0,05% за кожен день прострочення;
- в заявленій позовній заяві відсутнє обґрунтування застосування пені на рівні саме 0,05% за кожен день прострочення, а тому така вимога недоведена. З приводу цього зазначено, що стягнення заборгованості за договором №402-П/2 про постачання електричної енергії вже була предметом розгляду у справі №921/30/23. Задоволивши позовні вимоги, суд у справі №921/30/23 виходив із розміру та розрахунку пені, здійсненого в наступному порядку: сума санкції = С х Z x Д : 365 : 100 де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в договорі. Однак, у справі №921/342/25 розрахунок має інший вигляд, а саме: сума санкції = С х Z x Д : 100 де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних;
- звертає увагу, що у рішенні суду по справі №921/30/23 при сумі боргу 1590475,11 грн за період з 21.04.2022 до 30.12.2022 нараховано пеню лише в розмірі 553,40 грн, а при сумі боргу 1156147,55 грн за період з 23.05.2022 до 30.12.2022 у розмірі 351,60 грн. В той же час за період з 31.12.2022 до 10.11.2023 нарахована пеня становить 432593,07 грн, що значно перевищує суму нарахованої пені у справі №921/30/23. Це вказує на різне застосування позивачем підходу до нарахування пені в різних справах за одним і тим же договором;
- посилаючись на ч.4 ст.75 ГПК України, зазначено, що оскільки в рішенні суду по справі №921/30/23 визначено розмір та спосіб нарахування пені, тому застосування її в іншому розмірі є безпідставним, незаконним та неприпустимим, а тому таким що не підлягає до задоволення.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/342/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.07.2025, яке було відкладено на 04.08.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 04.08.2025, ухвалою суду від 29.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/342/25 та призначено підготовче засідання на 22.09.2025.
Надалі, ухвалою суду від 22.09.2025 закрито підготовче провадження по справі №921/342/25 та призначено її до розгляду по суті на 20.10.2025, який було відкладено на 17.11.2025.
Представником позивача, який приймав участь в судовому засіданні 17.11.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підтримано позовні вимоги.
Представником відповідача в судовому засіданні 17.11.2025 заперечено проти позову.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.
17.11.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/30/23 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» до відповідача Комунального підприємства “Тернопільводоканал» про стягнення 3134868,88 грн та за зустрічним позовом Комунального підприємства “Тернопільводоканал» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» про визнання укладеними додаткових угод та стягнення 10518,50 грн.
Вимоги первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» до відповідача Комунального підприємства “Тернопільводоканал» про стягнення 2746622,66 грн - основного боргу, 333041,60 грн - інфляційних нарахувань, 54299,62 грн - 3% річних, 905 грн - пені, мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору №402-П/2 від 22.12.2021 про постачання електричної енергії в частині проведення повного розрахунку за спожиту в березні та частково у квітні 2022 року електроенергію.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ “Укр Газ Ресурс» зазначав, що на виконання взятих договірних зобов'язань ним в період з період з 01.01.2022 до 30.04.2022 відповідачу було поставлено електричну енергію в кількості 2305675 кВт/год на загальну суму 8515351,55 грн з ПДВ (в січні 2022 року - 1907997 кВт/год на суму 6987181,94 грн з ПДВ, в лютому 2022 року - 1615942кВт/год на суму 5917 661,69 грн з ПДВ, в березні 2022 року - 1690653 кВт/год на суму 6191257,18 грн з ПДВ, в квітні 2022 року - 1028402 кВт/год на суму 3766060,37 грн з ПДВ).
Даний обсяг спожитої електричної енергії підтверджено оператором системи розподілу електричної енергії - ВАТ "Тернопільобленерго" (лист №5536/33 від 20.12.2022). Акти прийому-передачі електричної енергії були вчасно надіслані відповідачу, в тому числі й на офіційну електронну пошту, зазначену в договорі, в розділі - реквізити сторін. Однак, відповідачем такі акти не підписані, не повернуті позивачу, оскільки підприємство вважає, що в акті відображено невірний тариф за 1 кВт/год електроенергії, відтак, в цілому вартість спожитої в березні та квітні 2022 року електроенергії також є невірною.
З цього приводу позивачем вказано, що при визначенні ціни за одиницю електричної енергії і, відповідно вартості переданого товару, сторони керуються умовами договору №402-П/2 від 22.12.2021 з урахуванням додаткової угоди №1 від 04.02.2022, відповідно до умов якої ціну електроенергії узгоджено на рівні 3,662051грн з ПДВ за 1кВт/год, яка й була застосована при здійсненні нарахувань в заявленому періоді. Іншого тарифу за згодою сторін, не було визначено. Також на думку позивача, повідомлення ДП "Оператор ринку" про зміни даних середньозваженої ціни електроенергії на РДН в торговій зоні "ОЕС України" не може бути підставою для застосування іншого тарифу на спожиту електроенергію без внесення у встановленому порядку змін до договору №402-П/2 від 22.12.2021.
Відповідач, в порушення п. 5.7 договору №402-П/2 від 22.12.2021 та п. 2 комерційної пропозиції вартість електроенергії, спожитої в березні 2022 оплатив частково, в розмірі 4600782,07 грн, а спожитої в квітні 2022 року - не оплатив, у зв'язку з чим за ним станом на 03.01.2023 (дата підготовки позову) рахується борг в розмірі 2746622,66 грн (1590475,11 грн - за квітень 2022 року, 1156147,55 грн - за березень 2022 року). За порушення строків оплати вартості спожитої електроенергії позивачем нараховано та заявлено до стягнення 333041,60 грн інфляційних втрат, 54299,62 грн - 3% річних та 905 грн пені, всього 3134868,88 грн.
Вимоги зустрічного позову Комунального підприємства “Тернопільводоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» про визнання укладеною додаткової угоди №3 та додаткової угоди №4 до договору про постачання електричної енергії споживачу №402-П/21 від 22.12.2021, в запропонованих підприємством редакціях, та про стягнення 10518,50 грн зайво сплачених коштів за електроенергію, спожиту в квітні 2022 року в кількості 3356 кВт/год обґрунтовано посиланням на зниження середньозваженої ціни на ринку РДН у лютому 2022 року, що підтверджується аналізом роботи ринку “на добу наперед», здійсненим ДП “Оператор ринку» щодо середньозваженої ціни за місяць на ринку РДН по торговій зоні “ОЕС України», що стало підставою надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» пропозиції про укладення додаткової угоди № 2 до договору №402-П/21 від 22.12.2021 (лист № 487/22 від 25.02.22), долучивши проект угоди в двох примірниках.
Надалі, позивач за зустрічним позовом в березні та в квітні 2022 року звертався з аналогічними пропозиціями до постачальника, в яких пропонував залежно від зміни цін на ринку товару “на добу наперед» за даними ДП “Оператор ринку» внести зміни до ціни товару електричної енергії у договір, котрі відповідачем були відхилені. Позивач звертає увагу на умови договору, якими передбачено за згодою сторін визначати щомісячно фактичну ціну поставки товару, виходячи з середньозваженої ціни за місяць на ринку “РДН» по торговій зоні ОЕС згідно даних ДП “Оператор ринку» (п. 5.16 договору) шляхом внесення змін до договору у письмовій формі.
Дані положення договору відповідають приписам ст. 631 ЦК України, відповідно до якої сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення.
Підприємством після співставлення даних про спожиту електричну енергію станом на 20.04.2022 на основі звіту про фактичні дані комерційного обліку оператора розподілу (ВАТ “Тернопільобленерго» Тернопільський міський РЕМ), було встановлено, що виходячи з реально існуючих цін на ринку товару КП “Тернопільводоканал» зайво сплачено за електричну енергію, спожиту у квітні 2022 року в кількості 3356 кВт/год в розмірі 10518,50 грн (обраховано, виходячи з тарифу 3,134238 грн з ПДВ за 1 кВт/год, відповідно до даних ДП "Оператор ринку"), котрі (кошти) ТОВ “Укр Газ Ресурс» не повернуто.
15.05.2023 Господарським судом Тернопільської області ухвалено рішення у справі №921/30/23, яким: первісний позов задоволено; стягнено з Комунального підприємства “Тернопільводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» 2746622,66 грн основного боргу, 333041,60 грн інфляційних нарахувань, 54299,62 грн - 3% річних, 905 грн пені, 47023,03 грн в повернення сплаченого судового збору; відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 залишено без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23.
10.10.2023 Господарським судом Тернопільської області видано наказ на примусове виконання рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій у справі №921/30/23.
В матеріалах справи міститься копія платіжної інструкції №125_00000/е05а62f3-fe0f-4bd1-aa03-c6c2bd77eb09 від 10.11.2023, згідно якої КП «Тернопільводоканал» перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" кошти в сумі 2746622,66 грн, з призначенням платежу: «сплата заборгованості за постачання електроенергії за лютий-квітень 2022 р., дог №402-П/21 від 22.12.21 р., згідно рішення суду від 15.05.2023 у справі №921/30/23 в т.ч. ПДВ 20% 457770,44 грн».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини 1 статті 526 зазначеного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23 стягнено з Комунального підприємства “Тернопільводоканал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укр Газ Ресурс» 2746622,66 грн основного боргу, 333041,60 грн інфляційних нарахувань, 54299,62 грн - 3% річних, 905 грн пені, 47023,03 грн судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Об'єднана палата КГС ВС у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Між сторонами у справі №921/30/23 виник спір щодо виконання КП «Тернопільводоканал» умов договору №402-П/2 від 22.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу.
Рішенням суду в господарській справі № 921/30/23 встановлено порушення КП «Тернопільводоканал» права ТОВ “Укр Газ Ресурс» на своєчасну оплату за спожиту електроенергію на загальну суму 2746622,66 грн.
Згаданим рішенням суду також встановлено наявність у позивача права на:
- передбачені ст. 625 ЦК України:
інфляційні нарахування в сумі 333041,60 грн (212808,90 грн за період травень - листопад 2022 року із суми боргу 1590475,11 грн за березень 2022 року та 120232,70 грн інфляційних втрат за період червень - листопад 2022 року із суми боргу 1156147,55 грн за квітень 2022 року);
3% річних в сумі 54299,62 грн (11203,89 грн за період з 21.04.2022 до 30.12.2022 за несплату 1590475,11 грн боргу та 21095,73 грн річних за період з 23.05.2022 до 30.12.2022 за несплату 212808,90 грн боргу);
- на підставі умов договору, п. 5 комерційної пропозиції пені в сумі 905 грн (553,40 грн за період з 21.04.2022 до 30.12.2022 від суми боргу 1590475,11 грн за березень 2022 року та 351,60 грн за період з 23.05.2022 до 30.12.2022 від суми боргу 1156147,55 грн за квітнень 2022 року.
Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 зазначеного Кодексу).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
Відповідно до п. 5.8, 8.1 договору №402-П/2 від 22.12.2021, п. 5 комерційної пропозиції за порушення строку оплати за спожиту електроенергію споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожен день прострочення.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України (чинної в період здійснених позивачем нарахувань) вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з наступними змінами і доповненнями, з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Частиною 1 статті 625 цього Кодексу передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Водночас згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та Верховним Судом у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Верховним Судом України у постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 зазначено, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Тобто, законом передбачено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 % річних, пені за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що КП «Тернопільводоканал» 10.11.2023 перерахував на рахунок ТОВ "Укр Газ Ресурс" суму основного боргу в розмірі 2746622,66 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №125_00000/е05а62f3-fe0f-4bd1-aa03-c6c2bd77eb09 від 10.11.2023.
Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Наведене вказує про виконання відповідачем рішення суду, шляхом проведеної 10.11.2023 оплати суми основного боргу, а тому і про припинення його грошового зобов'язання в цій частині.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних нарахувань, пені. Згідно проведеного перерахунку, враховуючи: встановлену судовим рішенням від 15.05.2023 у справі №921/30/23 суму боргу за спожиту електроенергію; встановлені рішенням від 15.05.2023 у справі №921/30/23 періоди, за які судом у справі №921/30/23 стягнено з відповідача інфляційні нарахування, 3% річних, пеню; дату оплати 10.11.2023 відповідачем суми основного боргу, граничні строки нарахувань та суму, на яку здійснювались нарахування, встановлено, що правомірними є нарахування 70885,44 грн - 3% річних (за період 31.12.2022 - 09.11.2023), 105309,90 грн - інфляційних нарахувань (за період 31.12.2022 - 09.11.2023) та 249942,66 грн - пені (за період 31.12.2022 - 30.06.2023 (останній день дії карантину)).
Розрахунок перевірений судом, з урахуванням усталеної судової практики, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.
З огляду на це, суд у даній справі вважає необгрунтованим довод відповідача щодо неправильного порядку обчислення суми пені.
Також суд зазначає, що день фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання. (Дану правову позицію викладено у Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №3-1276г15, постановах Вищого господарського суду України від 24.01.2017 у справі №915/693/16, від 27.04.2016 у справі № 908/5105/15, від 18.10.2016 у справі №914/3794/15, від 20.07.2016 у справі № 914/4004/15, від 12.03.2015 у справі № 904/7361/14, від 15.02.2017 у справі №904/2556/16 ).
Отже, 10.11.2023 - день фактичної оплати суми основного боргу не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому і включення його при здійсненні розрахунків інфляційних нарахувань, 3% річних, пені.
З огляду на встановлену судом у даній справі обставину виконання 10.11.2023 відповідачем свого грошового зобов'язання по рішенню суду від 15.05.2023 у справі №921/30/23, позовні вимоги в частині стягнення 225,75 грн - 3% річних за 10.11.2023 не підлягають до задоволення, як необґрунтовані, оскільки нараховані за час фактичного виконання відповідачем свого грошового обов'язку.
З огляду на встановлену судом у даній справі обставину про те, що останнім днем дії карантину було 30.06.2023, позовні вимоги в частині стягнення 182650,41 грн - пені за період з 01.07.2023 - 10.11.2023 не підлягають до задоволення, як необґрунтовані, з урахуванням приписів частини 6 статті 232 ГК України, пункту 7 розділу IX Прикінцевих положень ГК України та постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023.
Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Як вже зазначалось, у відзиві на позов відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення сум штрафних санкцій до 10% від заявлених (тобто на 90%).
Наведені відповідачем у відзиві доводи в обґрунтування підстав для зменшення штрафних санкцій до 10%, мотивовані існуванням у відповідача загальної заборгованості в сумі понад 180 млн гривень. Посилаючись на принципи добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності, ним також зазначено про добровільне виконання основного зобов'язання.
В якості додатків до відзиву КП «Тернопільводоканал» долучено до матеріалів справи адресовану Міністерству розвитку громад та територій України письмову інформацію №1777/5/19-00-13-13-13 від 09.04.2025 Головного управління ДПС у Тернопільській області.
Відповідно до її змісту, станом на 01.03.2025, у КП «Тернопільводоканал» рахується прострочена заборгованість перед державою та кредитами, залученими державою або під державні гарантії:
1. По Угоді про позику Фонду чистих технологій «Другий проект розвитку міської інфраструктури» між Україною та МБРР (діючим в якості виконавця від імені Фонду чистих технологій) від 26.05.2014 № TF017112, договору про субкредитування від 20.11.2014 № 13010-05/96 відповідно до Подання Головного управління Державної казначейської служби України від 26.03.2025 №3 за основною сумою боргу у сумі 7680090 грн, що дорівнює 185000 доларів США.
2. По Угоді про позику "Другий проект розвитку міської інфраструктури": між Україною та МБРР від 26.05.2014 № 8391-UA, по договору про субкредитування від 20.11.2014 № 13010-05/95 відповідно до Подань Головного управління Державної казначейської служби:
- за основною сумою боргу (Подання від 26.03.2025 №5) у сумі 68913240 грн, що дорівнює 1660000 доларів США;
- за платою за користування кредитами, залученими державою (Подання від 26.03.2025 №6) у сумі 58742310 грн, що дорівнює 1415000 доларів США.
Загальна сума заборгованості КП «Тернопільводоканал» складає 135335640 грн.
До відзиву на позовну заяву відповідачем також долучено баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2025, відповідно до розділу ІІІ якого «Поточні зобов'язання і забезпечення», станом на кінець звітного періоду загальна сума зобов'язань відповідача складає 401939000 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз ст. 551 ЦК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Суд вказує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, а також в ряді постанов КГС ВС, зокрема в постанові КГС ВС від 22.10.2019 у справі № 918/93/19
У цій справі, керуючись ст.551 ЦК, суд дійшов висновку про можливість реалізації свого дискреційного права на зменшення правомірно заявленої до стягнення суми пені 249942,66 грн до 50%, а саме до суми у розмірі 124971,33 грн.
З приводу цього суд зазначає, що відповідач:
- хоч із простроченням, але все ж здійснив оплату суми основного боргу в розмірі 2746622,66 грн у добровільному порядку, що свідчить про добросовісну поведінку відповідача;
- правомірно заявлена до стягнення сума пені 249942,66 грн складає 9% від суми основного боргу, за несвоєчасність якого таку нараховано;
- податкова звітність відповідача, станом на 31.03.2025, вказує про наявність у нього загальної суми зобов'язань в сумі 401939000 грн;
- письмова інформація №1777/5/19-00-13-13-13 від 09.04.2025 Головного управління ДПС у Тернопільській області вказує про існування у відповідача заборгованості на загальну суму 135335640 грн перед державою.
Суд враховує також ту обставину, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є забір, очищення та постачання води. До інших видів його діяльності належать: монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; діяльність у сфері архітектури; каналізація, відведення й очищення стічних вод.
Вищенаведене, вказує на те, що діяльність відповідача (як єдиного суб'єкта господарювання, який здійснює такі види діяльності в межах міста) відіграє важливу роль у життєдіяльності міста та розвитку його інфраструктури.
З огляду на наведене, суд керуючись загальними засадами цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), зазначає, що зменшення суми пені до 50 % забезпечить дотримання справедливого балансу прав та інтересів обох сторін, адекватність обсягу та міри відповідальності відповідача, а також не нівелюватиме саме призначення пені, як виду забезпечення виконання грошового зобов'язання.
Наведений висновок узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру пені та є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності.
У питанні зменшення розміру пені, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд виходить з конкретних обставин даної справи.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру пені, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено наступне: “156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».
У даній справі сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено ст. 551 ЦК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.
Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем у справі №921/342/25 сум 3% річних та інфляційних втрат.
З урахування вищенаведеного, заявлене у відзиві відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з Комунального підприємства "Тернопільводоканал" 105309,90 грн - інфляційних нарахувань, 70885,44 грн - 3% річних, 124971,33 грн - пені.
Позовні вимоги в частині стягнення 225,75 грн - 3% річних, 182650,41 грн - пені не підлягають до задоволення, як необґрунтовані, а позовні вимоги в частині стягнення 124971,33 грн - пені не підлягають до задоволення у зв'язку з зменшенням судом на 50%.
Розподіл судових витрат.
Зважаючи на викладене, відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у даній справі та в частині зменшення суми пені витрати на судовий збір в сумі 5113,66 грн покладаються на відповідача відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а судовий збір в сумі 2194,52 грн покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,
1.Позов задоволити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (46008, м. Тернопіль, вул. Старий Поділ, будинок 7, ідентифікаційний код 03353845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5, ідентифікаційний код 41427817) 105309 (сто п'ять тисяч триста дев'ять) грн 90 коп. - інфляційних нарахувань, 70885 (сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн 44 коп. - 3% річних, 124971 (сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят одну) грн 33 коп. - пені, 5113 (п'ять тисяч сто тринадцять) грн 66 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
2. В задоволенні решти позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя І.П. Шумський