79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.11.2025 Справа № 914/1647/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства «Б.М.В.»,
до відповідача 1 Головного управління ДПС у Львівській області,
відповідача 2 Державної казначейської служби України,
про стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 674 200,00 грн,
представники сторін:
від позивача: Федейко А.Ю.;
від відповідача-1: Ферин О.І.;
від відповідача-2: Гук Ю.В.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Приватного підприємства «Б.М.В.» до відповідача 1 Головного управління ДПС у Львівській області, відповідача 2 Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 674 200,00 грн.
Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах та відображено в протоколах судових засідань.
В судовому засіданні 11.11.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Приватне підприємство «Б.М.В.» звернулось з позовною заявою до Господарського суду
Львівської області у зв'язку з порушенням його прав та заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди, завданої протиправною поведінкою органами державної влади.
Протиправна поведінка проявилась в анулюванні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за реєстраційним номером №13180314201900371.
Позивач просить стягнути 224 200,00 грн упущеної вигоди, 250 000,00 вартість обладнання з урахуванням зношення внаслідок простою та 200 000,00 грн моральної шкоди.
Позиція відповідача 1
Головне управління ДПС у Львівській області заперечило позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Позиція відповідач 2
Державна казначейська служба України вказує, що належним відповідачем у даній справі є Держава в особі органу, яким позивачу заподіяно шкоду. Казначейство лише наділено повноваженнями щодо стягнення коштів.
Мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували б на причинно - наслідковий зв'язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно Позивача.
В листопаді 2019 року ПП «Б.М.В.» була видана ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним №131 803 14201900371, терміном дії з 29 листопада 2019 року по 29 листопада 2024 року.
Розпорядженням ГУ ДПС у Львівській області № 409-рл від 28.06.2022 ліцензія видана ПП «Б.М.В.» на право роздрібної торгівлі пальним за реєстраційним номером № 13180314201900371 анульована.
В листі ГУ ДПС у Львівській області від 24.01.2023 № 190/6/13-01-09-04-12, зазначено, зокрема, що згідно з реєстраційними даними ІКС "Податковий блок", зміна відомостей ПП "Б.М.В." (код ЄДРПОУ 25238725) відбулась 28.05.2020, а саме підприємством змінено місцезнаходження (податкову адресу) з Львівської області, Жидачівський район, м. Жидачів, пл. Свободи, буд. 5, кв. 10, на Львівська область, Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Промислова, 4.
Позивачем до позовної заяви долучено ряд договорів з яких вбачається, що до основних Покупців продукції, яку реалізовував Позивач можна віднести 6 підприємств, а саме:
- ТОВ «ШЛЯХБУДСЕРВІС-Д» (ЄДРПОУ 03580920);
- ТОВ «ЗАХІД КРАФТ РЕСУРС» (ЄДРПОУ 38869325)
- Жидачівське Міське виробниче управління комунального господарства (ЄДРПОУ 13814891);
- ТОВ «ВУДІНДАСТРІС» (код ЄДРПОУ 38729123);
- АТ «Кохавинська ПФ» (ЄДРПОУ 22351935);
- ТОВ «ЖИДАЧІВСЬКЕ ЗУЦЗ» (код ЄДРПОУ 22351881).
Відповідно до Договору №3 від 02.01.2019 укладеного між ПП «Б.М.В.» (Продавець) та ТОВ «ШЛЯХБУДСЕРВІС-Д» (Покупець), Продавець приймає на себе зобов'язання передати, а Покупець прийняти і оплатити відповідно до умов даного Договору газ пропан-бутан в подальшому Товар у кількості згідно поданих рахунків.
Відповідно до п. 4.5 Вказаного договору Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019. Договір вважається продовженим па наступний рік якщо жодна з Сторін не заявила про свій намір розірвати договір за 2 місяці до його закінчення.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до Договору поставки №3 від 02.01.2019 у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №3 від 02.01.2019.
На підтвердження надання послуг за Договором №3 від 02.01.2019 позивачем надано наступні платіжні інструкції №232 від 29.03.2021, №367 від 20.04.2021, №360 від 28.04.2021, №485 від 27.05.2021, №621 від 29.06.2021, №730 від 28.07.2021, платіжною інструкцією №822 від 18.08.2021, №823 від 18.08.2021, №834 від 21.09.2021, №992 від 30.09.2021, №1095 від 28.10.2021, №838 від 29.10.2021, №840 від 25.11.2021, №847 від 12.01.2022, №347 від 13.04.2022, №379 від 20.04.2022, №386 від 21.04.2022, №1439 від 20.04.2022.
Договір поставки №8 від 10.08.2022 укладений між ПП «Б.М.В» (Продавець) та ТОВ «ЗАХІД КРАФТ РЕСУРС» (Покупець), відсутній в матеріалах справи. Водночас Додатковою угодою від 22.12.2022 до Договору поставки №8 від 10.08.2022 у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №8 від 10.08.2022.
На підтвердження надання послуг за Договором поставки №8 від 10.08.2022 надано наступні платіжні інструкції №4898 від 26.01.2021, №4845 від 23.02.2021, №4844 від 23.02.2021, №4874 від 29.03.2021, №4918 від 27.04.2021, №5066 від 28.05.2021, №5042 від 29.06.2021, №5135 від 29.07.2021, №5204 від 01.09.2021, №5373 від 28.10.2021, №5455 від 29.11.2021, №5546 від 28.12.2021, №5601 від 27.01.2022, №5670 від 25.02.2022, №5756 від 12.04.2022, №5852 від 23.05.2022.
Відповідно до Договору постачання товарів №98 від 04.05.2022 укладеного між Жидачівським міським виробними управлінням комунального господарства (Покупець) та П.П. «Б.М.В.» (Продавець) Продавець зобов'язаний у порядку та строки, встановлені Договором передати у власність Покупця товари, а Покупець зобов'язаний прийняти товари і оплатити за них згідно накладних та на умовах, визначених цим Договором, предмет закупівлі ДК 021:2015:09120000-6 «Пропан-бутан» (газ пропан-бутан) - у кількості 600 л.
Згідно п. 9.1. Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2022 або до повного виконання зобов'язання сторонами. У разі відсутності письмової Заяви однієї із Сторін про зміну умов чи припинення його дії протягом 30 днів до дати закінчення строку дії даного Договору, договір вважається продовженим на один календарний рік, починаючи з 01.01 наступного року.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до Договору поставки №98 від 04.05.2022 у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №98 від 04.05.2022.
На підтвердження надання послуг за вказаним докговору долучено наступні платіжні інструкції №98 від 04.05.2022, №1663 від 20.01.2021, №1911 від 28.04.2021, №1893 від 23.04.2021, №1940 від 13.05.2021, №2286 від 01.10.2021, №2746 від 04.05.2022, №2746 від 04.05.2022.
Відповідно до Договору №4 від 02.01.2022 укладеного між ПП «Б.М.В.» (Продавець) та ТОВ «Вуд Індастріс» (Покупець), Продавець приймає на себе зобов'язання передати, а Покупець прийняти і оплатити відповідно до умов даного Договору у 2019 році газ пропан-бутан в подальшому Товар у кількості згідно поданих рахунків.
Згідно п.4.5. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022. Договір вважається продовженим на наступний рік, якщо жодна з Сторін не заявила про свій намір розірвати договір за 2 місяці до його закінчення.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до Договору поставки №4 від 02.01.2022 у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №4 від 02.01.2022.
На підтвердження надання послуг за Договором поставки №4 від 02.01.2022 долучено платіжні інструкції №103 від 21.01.2022 та №3255 від 30.03.2021.
Відповідно до Договору №5 від 25.02.2022 укладеного між ПП «Б.М.В.» (Продавець) та AT «Кохавинська ПФ» (Покупець), Продавець приймає на себе зобов'язання передати, а покупець прийняти оплати відповідно до умов даного договору у 2022 році газ пропан бутан, в Подальшому Товар у кількості згідно поданих рахунків.
Згідно п.4.5. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022. Договір вважається продовженим на наступний рік, якщо жодна з Сторін не заявила про свій намір розірвати договір за 2 місяці до його закінчення.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до Договору поставки №5 від 25.02.2022 у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №5 від 25.02.2022.
На підтвердження надання послуг за Договором поставки №5 від 25.02.2022 долучено платіжні інструкції №1108 від 25.02.2022, №1247 від 04.03.2022, №1267 від 07.03.2022, №1347 від 08.03.2022.
Відповідно до договору №5 від 18.02.2020 укладеного між ПП «Б.М.В.» (Продавець) та ТОВ «ЖИДАЧІВСЬКЕ ЗУЦЗ» (Покупець) Продавець приймає на себе зобов'язання перадати, а покупець прийняти оплати відповідно до умов даного договору у 2019 році газ пропан бутан, в Подальшому Товар у кількості згідно поданих рахунків.
Згідно п.4.5. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. Договір вважається продовженим на наступний рік, якщо жодна з Сторін не заявила про свій намір розірвати договір за 2 місяці до його закінчення.
Додатковою угодою до Договору поставки №5 від 08.02.2020 (описка в номері має бути №5) у зв'язку з анулюванням контролюючим органом Продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, Продавець та Покупець прийшли до згоди розірвати Договір поставки №5 від 08.02.2020.
На підтвердження надання послуг за Договором №5 від 15.04.2021 долучено платіжну інструкцію №163 від 15.04.2021.
Позивач стверджує, що у випадку своєчасного перерахування коштів на банківський рахунок ПП «Б.М.В.» та подальшої співпраці з вказаними контрагентами Позивач мав отримати дохід за період з 28.06.2022 у розмірі 224 200,00 гри.
Крім того, позивач вказує на те, що внаслідок вищевказаних обставин не експлуатувалось та відповідно зазнало зношення внаслідок простою (ржавіння металевих частин, дубіння гумових частин) наступне, належне Позивачу обладнання:
1. стаціонарний заправник газу С3Г LPO 10Н, зав. №131, 2017 р.в. Україна
2. колонка паливороздавальна для відпуску скрапленого газу пропан-бутан Primus LPG 01 зав № 052, 2018 р. Україна
Вартість вказаного обладнання з урахування зношення внаслідок простою Позивач оцінює в 250 000,00 грн.
Також позивач зазначає про заподіяну йому моральну шкоду та оцінює таку в 200 000,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року по справі №380/11108/23 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024, позов ПП «Б.М.В.» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління ДПС у Львівській області № 409-РЛ від 28.06.2022 про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер 13180314201900371, виданої приватному підприємству «Б.М.В.» (код ЄДРПОУ 25238725). Зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області видалити з Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер 13180314201900371, виданої приватному підприємству «Б.М.В.» (код ЄДРПОУ 25238725).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
При цьому, формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, як письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Суд звертає увагу, що казначейство, яке залучено до цієї справи в якості Відповідача не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно зі своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення), і не несе відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність інших юридичних осіб, а відшкодування шкоди, здійснюється з врахуванням норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Конституційний суд України в рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує таке: Державні органи, як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в розпорядженні.
Казначейство не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів Позивача не порушувало.
На казначейство покладено функції з виконання судових рішень по даній категорії справ, однак незалучення його не може бути підставою для відмови у позові.
Також, слід врахувати позицію Великої палати Верховного Суду викладену у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц щодо необхідності залучення Казначейства чи його територіальних органів при розгляді судами даної категорії судових справ. Зокрема, Верховний Суд зазначає, що держава бере участь у справі як співвідповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Належним відповідачем у даній справі є Держава в особі органу, яким Позивачу заподіяна шкода, а не Казначейство.
Пунктом 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України зазначено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової чи службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету , передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 №523/9076/16-ц суд прийшов до висновку, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц та Верховного Суду, викладені у постанові від 14.09.2022 у справі №342/681/20).
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1. розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
2. контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;
3. ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;
4. здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку. Головне управління ДПС у Львівській області є бюджетною установою та відповідно до укладеного договору перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - Головне управління Казначейства).
Головне управління Казначейства здійснює платежі Відповідача 1, клієнт в свою чергу розпоряджається грошовими коштами, що обліковуються на його рахунках, відповідно до законодавства. Орган Казначейства здійснює розрахунково-касові операції за дорученням Клієнта. Відповідно до частини 2, 4 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, Казначейство лише наділене повноваженнями щодо стягнення коштів.
Зокрема, згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень БК України визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
При цьому підпунктом 2 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень БК України встановлено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким є Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845).
Пунктом 35 Порядку №845 визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення регламентується Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45, із змінами).
Відповідно до вимог пункту 24 Порядку №845, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, а саме:
- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);
- оригінал виконавчого документа;
- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).
Виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (абз.3 п.2 Порядку № 845).
Беручи до уваги усе вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача - Державної казначейської служби України.
Щодо позовних вимог до Відповідача 1, суд зазначає наступне.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
ЦК України закріплено загальний принцип повного відшкодування збитків, що випливає з частини 3 статті 22, котрою визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
При цьому, не слід ототожнювати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб'єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому. Інакше кажучи, це дійсний і об'єктивний факт, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають чи не підлягають за законом збитки відшкодуванню.
Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальними умовами відповідальності за завдану шкоду є наявність шкоди. За відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов'язання. Наявність шкоди і її розміри, протиправність дій того, хто завдав шкоду - доводить потерпілий.
За загальним правилом, шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодуванню не підлягає, якщо інше не встановлене законом (до таких винятків відноситься, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності); причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов'язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат ;- вина, того, хто завдав шкоду.
Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав її, повинен довести протилежне - відсутність своєї вини.
Відповідно до положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Причинний зв'язок як обов'язків елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Водночас, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.07.2019 у справі № 909/374/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 № 915/935/18 та у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/16672/20.
Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого ст. 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Факт завдання збитків у вигляді упущеної вигоди та зношення майна має бути доведений і підтверджений належними, допустимими та достовірними доказами відповідно до вимог статей 76- 78 ГПК України.
Тобто, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Як зазначалось вище, обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази незаконності дій відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями органу державної влади та заподіяними збитками.
Водночас з матеріалів справи та долучених позивачем доказів не можна встановити факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій Головного управління ДПС у Львівській області. Позивачем не підтверджено розмір збитків та причинно-наслідковий зв'язок.
Долучені до матеріалів справи договори та платіжні інструкції не дають змоги встановити, яка саме сума збитків заподіяна позивачу і чи заподіяна така впринципі.
Вимога Приватного підприємства «Б.М.В.» щодо доходу у розмірі 224 200,00 гривень за період з 28.06.2022 року є безпідставною та необґрунтованою належними доказами.
Разом з тим, Позивач не вказує часовий період за який він міг би отримати дохід у розмірі 224 200 гривень, вказує лише початок періоду - з 28.06.2022.
Позивач у позові не наводить, які саме обставини справи, що входять до предмету доказування підтверджують долучені ним копії платіжних інструкцій.
Приватне підприємство «Б.М.В.» вказує, що через відсутність експлуатації відбулось зношення внаслідок простою (ржавіння металевих частин, дубіння гумових частин), обладнання, а саме стаціонарний кран газу та колонка паливороздавальна для відпуску скрапленого газу пропан-бутан. Дане обладнання позивач оцінює в 250 000,00 гривень.
Однак, позивачем не підтверджено дійсної вартості обладнання з урахування зношення, не доведено причинно - наслідкового зв'язку, не надано доказів дійсного не використання такого обладнання та доказів виходу з ладу даного обладнання.
Тому, суд вважає, що факт заподіяння збитків та факт зношення обладнання наведені Приватним підприємством «Б.М.В.» є необґрунтованим та не доведеним.
Щодо підстав відшкодування моральної шкоди, суд зазнає наступне.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами для відшкодування моральної шкоди є наступні складові елементи:
1. Наявність такої шкоди;
2. Протиправність діяння її заподіювача;
3. Наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним діянням
заподіювача;
4. Наявність вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, для вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди необхідно встановити наявність усіх зазначених елементів. Відсутність принаймні одного з указаних елементів виключає можливість покладення відповідальності на конкретного суб'єкта (відповідачів).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, суд вказує на те, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, передбачених нормами ЦК України.
Згідно правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади АРК, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (АРК, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень, за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суму реальних збитків, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обов'язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанова вищестоящого органу тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними.
Отже, при відшкодуванні шкоди завданої посадовою чи службовою особою органу державної влади обов'язковою умовою є встановлення факту незаконності його дій чи бездіяльності.
Разом з цим, згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому саме погіршення ділової репутації, чи ступінь зниження престижу, чи затрачений час та зусилля для відновлення до попереднього стану тощо, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Також він повинен надати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути.
При цьому слід зазначити, що жодним нормативним документом не визначено, що відшкодування моральної шкоди має відбуватися лише грошовими коштами, а не у інший спосіб.
Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування.
Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Питання про розмір моральної шкоди повинне вирішуватись з врахуванням загальних обставин справи, і зокрема, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини Позивача та загальний контекст.
Мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували на причино наслідковий зв'язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно Позивача.
Що стосується загального контексту, то на сам перед мова йде про рівень економічного розвитку держави. Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини так чи інакше враховує тягар, який буде покладений на державу. Зокрема, у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16, рішення від 22.05.2018) суд не присуджував відшкодування моральної шкоди, оскільки надзвичайно велика кількість осіб зазнає впливу мораторію на продаж сільськогосподарських земель, а присудження відшкодування призвело б до нестримного потоку нових скарг. Зрештою, як зазначив Суд у цій справі (п. 155), ситуації, за яких заявник зазнав явної травми, фізичної або психологічної, болю та страждання, стресу, тривоги, розчарування, почуттів несправедливості або приниження, тривалої невизначеності, порушення життя або реальної втрати можливостей, можна відрізнити від тих ситуацій, коли публічне встановлення порушення, якого зазнав заявник, у рішенні, що є обов'язковим для Договірної Держави, само по собі є належною формою відшкодування. У деяких ситуаціях, коли закон, процедуру або практику було визнано такими, що не відповідають стандартам Конвенції, цього достатньо для виправлення ситуації (див., наприклад, згадане рішення у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), пункт 57, з подальшими посиланнями у ньому).
Такий висновок узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року, заява № 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, заява №33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т.ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі.
Підсумовуючи зазначене, Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту та розміру завданої йому моральної шкоди та матеріальних збитків, а відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.