79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
21.11.2025 Справа № 914/2877/25
Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐАЗДА-ТРАНС», м.Львів
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ІНЖИНІРИНГ», с.Кротошин, Львівська область
про:стягнення 132 959,15 грн.
Представники сторін: не викликалися.
Обставини розгляду справи.
16.09.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐАЗДА-ТРАНС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ІНЖИНІРИНГ» про стягнення 132 959,15 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.
09.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ІНЖИНІРИНГ» надійшов відзив (вх.№26728/25 від 09.10.2025).
14.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐАЗДА-ТРАНС» надійшла відповідь на відзив (вх.№27081/25 від 14.10.2025).
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як встановлено ч. 2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність транспортні засоби.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості товару виконав частково. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків щодо повної оплати вартості товару, позивачем здійснено нарахування пені, штрафних санкцій та 3% річних за неохоплений раніше період заборгованості (з 01.04.2025 по 29.07.2025) у розмірі 132 959,15 грн та заявлено до стягнення судові витрати, а саме 2422,40 грн судового збору.
Відповідач подав відзив, в якому заперечив проти заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи це тим, що даний спір є похідним від спору у справі № 914/1121/25. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2025 у справі 914/1121/25 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ЗАХІД ІНЖИНІРИНГ» на користь ТОВ «ҐАЗДА-ТРАНС» 913 700,00 грн основного боргу, 274 282,22 грн пені, 30 328,00 грн 3% річних та 130 471,25 грн інфляційних втрат.
Як зазначив відповідач, заборгованість виникла не внаслідок притримання коштів боржником, а внаслідок заборгованості контрагентів перед відповідачем.
З огляду на викладене, як стверджував відповідач, позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є надмірними та такими, що суперечать принципу справедливості та розумності.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐАЗДА-ТРАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Інжиніринг» укладено договір купівлі-продажу № 2212/01 від 22.12.2023.
За п.1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупця транспортні засоби, а саме: екскаватор - навантажувач марки CASE 770 EX-2WD, заводський № НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , 2021 року випуску (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.
На підставі договору продавець передав у власність покупця товар, що підтверджується складеною та підписаною сторонами видатковою накладною №176 від 28.12.2023 року на суму 2 513 700,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п.3.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом оплати його ціни у грошовій формі банківським переказом на поточний рахунок продавця.
За умовами п.3.2 договору покупець зобов'язався перерахувати суму коштів, визначену у рахунку на оплату, на поточний рахунок продавця до 31.03.2024 після прийняття товару.
Покупець кошти за поставлений товар сплатив частково на загальну суму 1 500 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями:
- №1318 від 28.12.2023 року на суму 418 950,00 грн;
- №1319 від 28.12.2023 року на суму 418 950,00 грн;
- №1320 від 28.12.2023 року на суму 418 950,00 грн;
- №1321 від 28.12.2023 року на суму 243 150,00 грн.
Станом на 07.05.2025 сума заборгованості відповідача за поставлений товар становила 1 013 700,00 грн з ПДВ.
Оскільки, відповідач порушив умови договору в частині повної та своєчасної оплати переданого товару, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області дійсно перебувала справа № 914/1121/25 про стягнення 1 449 109,42 грн, з яких сума основної заборгованості - 1 013 700,00 грн, пеня - 274 589,77 грн, 3% річних - 30 348,40 грн та інфляційні втрати - 130 471,25 грн.
В процесі розгляду справи відповідач частково сплатив суму основного боргу, що підтверджується платіжною інструкцією № 3270 від 10.06.2025 на суму 100 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2025 у справі №914/1121/25, яке набрало законної сили від 15.07.2025, було закрито провадження у справі в частині стягнення 100 000,00 грн основного боргу та стягнуто з ТОВ «Захід Інжиніринг» на користь ТОВ «ҐАЗДА-ТРАНС» 913 700,00 грн основного боргу, 274 282,22 грн пені, 30 328,00 грн 3% річних, 130 471,25 грн інфляційних втрат, 173 85,37 грн судового збору.
Рішення суду виконане в примусовому порядку, що підтверджується платіжними інструкціями:
- № 4690 від 25.07.2025 на суму 301 090,22 грн;
- № 4693 від 25.07.2025 на суму 27 273,52 грн;
- № 4706 від 30.07.2025 на суму 1 037 803,10 грн.
Умовами договору сторони погодили, що за порушення строків розрахунку згідно п.3.2 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день затримки до моменту повного виконання зобов'язань щодо розрахунку (п. 5.2. Договору).
Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних за користування чужими коштами.
У справі № 914/1121/25 розрахунок пені, 3 % річних та індексу інфляції був здійснений за період з 01.04.2024 по 31.03.2025 року.
Відтак нарахування здійснено позивачем за неохоплений раніше період з 01.04.2025 року по 29.07.2025 року (дата примусового виконання рішення).
Згідно розрахунку сукупний розмір заборгованості відповідача становить 132 959,15 грн, з яких: пеня - 97 673,08 грн, 3% річних - 9 452,24 грн, інфляційні втрати - 25 833,83 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно з нормою ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли права і обов'язки на підставі укладеного договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.ч.1-3 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт порушення умов договору відповідачем встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2025 у справі № 914/1121/25, що має преюдиційне значення і не підлягає повторному доказуванню.
Суд зазначає, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Відповідний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17, в якому зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Згідно ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Судом також встановлено, що умовами договору сторони погодили, що за порушення строків розрахунку згідно п.3.2. договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день затримки до моменту повного виконання зобов'язань щодо розрахунку (п. 5.2. Договору).
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В цій частині до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18, згідно з яким нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на викладене, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних за користування чужими коштами.
У справі № 914/1121/25 розрахунок пені, 3 % річних та індексу інфляції був здійснений за період з 01.04.2024 по 31.03.2025 року.
Відтак позивач має право здійснювати нарахування за неохоплений раніше період з 01.04.2025 року по 29.07.2025 року (дата примусового виконання рішення).
Розрахунок викладено в додатку 1 до позовної заяви, та здійснюється з урахуванням часткової оплати боргу.
Згідно розрахунку сукупний розмір заборгованості відповідача становить 132 959,15 грн, з яких:
- пеня - 97 673,08 грн;
- 3% річних - 9 452,24 грн;
- інфляційні втрати - 25 833,83 грн.
Судом перевірено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних та встановлено, що такі нараховано правильно.
Судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог з огляду на наступне.
Суб'єкт господарювання, здійснюючи підприємницьку діяльність, не лише отримує прибуток, а також несе всі пов'язані з цим ризики. Неотримання прибутку, відсутність у відповідача коштів та відсутність фінансування у контрагентів відповідача не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність, має самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань.
Сторони свідомо реалізували своє право на свободу договору, обравши той механізм розрахунку пені, який вони вважали найбільш вигідним, стабільним або обґрунтованим для себе.
Укладаючи договір, відповідач погодився з його умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також з умовами щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Укладаючи договір № 2212/01 купівлі-продажу від 22.12.2023 року, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, у тому числі і щодо нарахування пені.
Відповідач був цілком обізнаний про необхідність виконання обов'язку із здійснення оплати за придбання товару та відповідно у разі здійснення їх своєчасної оплати, міг запобігти стягнення з нього в подальшому штрафних санкцій або значно зменшити їх розмір.
За умовами п. 3.2. договору, відповідач зобов'язався перерахувати суму коштів на поточний рахунок позивача до 31.03.2024, тобто період прострочення тривав більше як один рік і чотири місяці.
Також суд зазначає, що твердження відповідача про те, що заборгованість виникла не внаслідок притримання коштів відповідачем, а внаслідок заборгованості контрагентів перед відповідачем є необґрунтованим і суперечить принципам договірного права.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
ВП ВС у постанові від 04.06.2019 по справі № 916/190/18 уточнила, що грошове зобов'язання боржника не припиняється прийняттям судового рішення або відкриттям виконавчого провадження, яке припиняється лише його виконанням, відповідно жодним чином не обмежує права кредитора на отримання суми грошового зобов'язання з нарахуванням 3% річних на момент виконання судового рішення.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд враховує не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, враховує інтереси обох сторін.
Зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.15 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Виокремлюючи певні висновки суду у наведених постановах потрібно врахувати, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь-якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про неплатоспроможність відповідача, погіршення його фінансового стану та господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №395 від 12.09.2025, який відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 4, 7, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ІНЖИНІРИНГ» (81137, Львівська обл., Львівський р-н, село Кротошин, вул.Новосільська, буд.7, ідентифікаційний код 41957285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐАЗДА-ТРАНС» (79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького С., буд.1, ідентифікаційний код 44561247) 97 673,08 грн пені, 9 452,24 грн 3% річних, 25 833,83 грн. інфляційних втрат, 2422,40 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.11.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.