ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.11.2025Справа № 910/6619/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРА»
(08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе,
вул. Промислова, буд. 5;
ідентифікаційний код: 32294897)
до Товариства з додатковою відповідальністю “УНІВЕРСАМ №12»
(03134, м. Київ, вул. Махова Олександра, буд. 4;
ідентифікаційний код: 02904415)
про стягнення 1 310 454,73 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю “ФОРА» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю “УНІВЕРСАМ №12» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за Договором №1 оренди нежитлового приміщення від 25.01.2022 у загальному розмірі 1310454,73 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6619/25 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
19.06.2025 Товариством з додатковою відповідальністю “УНІВЕРСАМ №12» подано відзив та клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2025 вирішено здійснювати розгляд справи №910/6619/25 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 29.07.202.
02.09.2025 відповідачем подано до суду додаткові докази по справі разом із клопотанням про поновлення строку, які долучені судом до матеріалів справи.
03.09.2025 відповідачем подано до суду клопотання про призначення економічної експертизи в справі.
Протокольною ухвалою суду від 24.09.2025 судом відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи та закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2025.
Протокольною ухвалою суду від 15.10.2025 у розгляді справи по суті оголошено перерву до 05.11.2025.
04.11.2025 відповідачем подано додаткові письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 05.11.2025 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом). Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.
У судовому засіданні 05.11.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРА» (надалі по тексту - Позивач або Орендар) та Товариством з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 12» (надалі по тексту - Відповідач або Орендодавець) був укладений Договір № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.01.2022 року (надалі по тексту - Договір).
Строк дії Договору - по 25.12.2024 року (згідно п. 3.1. Договору).
Пунктами 1.1. та 1.2. Договору визначено, що Орендодавець (Відповідач) зобов'язується передати у тимчасове оплатне користування, а Орендар - прийняти та використовувати нежитлове приміщення, на умовах, зазначених в цьому Договорі, орендоване нежитлове приміщення знаходиться за адресою - м. Київ, вул. Жолудєва, буд. 4 (нежитлова будівля літера «А» загальною площею 4007,1 кв.м.). Загальна площа орендованого нежитлового приміщення становить 840 кв.м. (перший поверх - 620 кв.м., а саме торгівельний зал 510 кв.м. та підсобні приміщення - 110 кв.м.; підвал - 220 кв.м., а також рампа 133 кв.м. та грузовий ліфт, що знаходиться в підвальній частині будівлі) (надалі - Об'єкт оренди).
Відповідач передав Об'єкт оренди, а Позивач прийняв згідно Акту приймання-передачі від 25.01.2022 року.
Пунктом 4.7. Договору визначено, що вартість фактично спожитої Орендарем електроенергії, водопостачання та водовідведення, теплових носіїв та компенсації за утримання Об'єкту оренди, до складу орендної плати не входять та щомісячно компенсується до 20 числа місяця за попередній місяць, окремо згідно показників лічильників, встановлених Орендарем на території об'єкту оренди, або пропорційно займаній площі, в тому числі на підставі калькуляції Орендодавця. Орендар до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Орендодавцю передоплату на заявлені показники на підставі рахунків Орендодавця. Відшкодування зазначених витрат проводиться в межах фактичного споживання на підставі рахунків Орендодавця, надісланих на електронну адреcy fora-komunal@fora.ца, до яких надаються документи постачальників послуг (підтвердження правомірності розрахунків та обсягів споживання послуг). Орендодавець зобов'язаний надати рахунки разом з документами не пізніше 10 числа поточного місяця за попередній місяць. Оплата спожитих послуг здійснюється Орендарем в строк до 20 числа поточного місяця за попередній місяць. В разі несвоєчасного надання рахунків та документів до них, Орендар має право затримати оплату на кількість днів прострочення надання рахунків, що не є порушенням умов цього Договору.
Позивач повернув Об'єкт оренди з оренди 25.12.2024 року за Актом приймання-передачі (повернення).
Звертаючись до суду із позовом, Позивач стверджує, що за Договором комунальні послуги Відповідачем в період з серпня 2022 року до кінця строку дії Договору фактично не надавалися, проте Відповідачем були виставлені рахунки, які були оплачені Позивачем, але Відповідачем не були повернуті сплачені грошові кошти за компенсацію послуг комунальних послуг.
Як вказує Позивач ним було здійснено наступні оплати: 08.06.2022 року на суму 100334,00 грн.; 23.06.2022 року на суму 100 334,00 грн.; 03.08.2022 року на суму 39 000,00 грн.; 08.08.2022 року на суму 61 334,00 грн.; 17.08.2022 року на суму 140 740,00 грн.; 01.09.2022 року на суму 30 191,00 грн.; 20.09.2022 року на суму 150 274,00 грн.; 20.10.2022 року на суму 150 400,00 грн.; 22.11.2022 року на суму 102 282,00 грн.; 21.12.2022 року на суму 5 081,76 грн.; 21.12.2022 року на суму 15 921,69 грн.; 21.12.2022 року на суму 195 300,00 грн.; 21.12.2022 року на суму 3 072,75 грн.; 21.12.2022 року на суму 13 366,59 грн.; 21.12.2022 року на суму 11 309,76 грн.; 21.12.2022 року на суму 13 616,72 грн.; 21.12.2022 року на суму 11271,00 грн.; 07.02.2023 року на суму 80 000,00 грн.; 28.02.2023 року на суму 150 660,00 грн.; 10.03.2023 року на суму 115 300,00 грн. Всього: 1 489 789,27 грн.
Водночас, Позивачем зазначено, що ним сплачено Відповідачу за електроенергію: всього 1 489 789,27 грн. без ПДВ. Проте, з них фактично закриті актами здачі-приймання №30 від 31.05.2022 року на суму 100 334,00 грн.; № 31 від 30.06.2022 року на суму 27 353,50 грн.; № 32 від 31.07.2022 року на суму 51647,04 грн. на загальну суму 179 334,54 без ПДВ.
Таким чином, на переконання Позивача, станом на день подання Позовної заяви, заборгованість Відповідача компенсації Позивачем вартості спожитої електроенергії складає: 1 310 454,73 грн. без ПДВ.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, за Договором комунальні послуги Відповідачем в період з серпня 2022 року до кінця строку дії Договору фактично не надавалися, проте Відповідачем були виставлені рахунки, які були оплачені Позивачем, але Відповідачем не були повернуті сплачені грошові кошти за компенсацію послуг комунальних послуг.
Спір між сторонами судового процесу виник щодо неповернення Відповідачем Позивачу компенсації вартості спожитої електроенергії у сумі 1 310 454,73 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами спору Договір за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенда), тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.
Положеннями статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що на виконання умов пункту 4.7 Договору Позивачем було здійснено наступні оплати: 08.06.2022 року на суму 100 334,00 грн.; 23.06.2022 року на суму 100 334,00 грн.; 03.08.2022 року на суму 39 000,00 грн.; 08.08.2022 року на суму 61 334,00 грн.; 17.08.2022 року на суму 140 740,00 грн.; 01.09.2022 року на суму 30 191,00 грн.; 20.09.2022 року на суму 150 274,00 грн.; 20.10.2022 року на суму 150 400,00 грн.; 22.11.2022 року на суму 102 282,00 грн.; 21.12.2022 року на суму 5 081,76 грн.; 21.12.2022 року на суму 15 921,69 грн.; 21.12.2022 року на суму 195 300,00 грн.; 21.12.2022 року на суму 3 072,75 грн.; 21.12.2022 року на суму 13 366,59 грн.; 21.12.2022 року на суму 11 309,76 грн.; 21.12.2022 року на суму 13 616,72 грн.; 21.12.2022 року на суму 11271,00 грн.; 07.02.2023 року на суму 80 000,00 грн.; 28.02.2023 року на суму 150 660,00 грн.; 10.03.2023 року на суму 115 300,00 грн. Всього на суму 1 489 789,27 грн.
Проте, між сторонами підписано лише наступні акти здачі-приймання №30 від 31.05.2022 року на суму 100 334,00 грн.; № 31 від 30.06.2022 року на суму 27 353,50 грн.; № 32 від 31.07.2022 року на суму 51647,04 грн. на загальну суму 179 334,54 без ПДВ.
Водночас, Позивач зазначає, що на Об'єкті оренди з серпня 2022 року по грудень 2024 включно була відсутня електроенергія, а отже послуги не надавалися, проте ТОВ «ФОРА» було сплачено кошти в якості компенсації вартості спожитої електроенергії на підставі виставлених рахунків на загальну суму 1 489 789,27 грн.
Пунктом 4.9 Договору Сторонами погоджено, що вартість електроенергії, теплової енергії (опалення) та водопостачання та водовідведення не нараховується Орендодавцем та не сплачується Орендарем у разі відсутності електроенергії, теплової енергії (опалення) та водопостачання та водовідведення на об'єкті оренди. Факт відсутності та період відсутності електроенергії, теплової енергії (опалення) та водопостачання та водовідведення фіксується шляхом складання Орендарем та Орендодавцем спільного акту про відсутність електроенергії, теплової енергії (опалення) та водопостачання та водовідведення.
Згідно Довідки ТОВ «КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ЕК» №2592 від 01.09.2025 судом встановлено, що обсяг спожитої електричної енергії ТДВ «Універсам №12» за адресою: м. Київ, вул. Махова Олександра (колишня Жолудєва), буд. 4 становить 635506 кВт/год на загальну суму 3366361,56 грн. В той же час, Товариством сполачено вартість спожитої електроенергії у період з травня 2022 року по грудень 2024 року на загальну суму 3500482,03 грн.
Також вказано, що у період з травня 2022 року по грудень 2024 року ТОВ «КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ЕК» не укладало з ТОВ «Фора» за адресою: м. Київ, вул. Махова Олександра (колишня Жолудєва), буд. 4 договір про постачання електричної енергії.
Суд зауважує, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи».
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 дотрималася таких же висновків.
Отже нормами чинного законодавства передбачено обов'язок замовника здійснити оплату фактично виконаних робіт/наданих послуг. Сама по собі відсутність підписаних сторонами актів наданих послуг не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт/наданих послуг за відсутності надання замовником обґрунтованої відмови від їх прийняття.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.
Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).
За таких обставин, суд зазначає, що намагання Позивача в межах цієї справи повернути сплачені кошти на підставі виставлених рахунків за використану ним на об'єкті оренди електроенергію - порушує принципи справедливості та добросовісності.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» 77 Господарського процесуального кодексу України .
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Враховуючи, що Позивачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсутності електроенергії на об'єкті оренди у період з серпня 2022 року по грудень 2024 включно, як того вимагають умови п.4.9 Договору, до суду не представлено, доводи позивача щодо наявності підстав для повернення компенсації вартості спожитої електроенергії у сумі 1 310 454,73 грн. суд вважає юридично неспроможними.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення із Відповідача повернення компенсації вартості спожитої електроенергії у сумі 1 310 454,73 грн..
Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд зазначає, що позовні вимоги належним чином не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи, не доведені належними доказами у справі та спростовані відповідачем у встановленому законом порядку.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРА» до Товариства з додатковою відповідальністю “УНІВЕРСАМ №12» про стягнення 1310454,73 грн. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2025
Суддя М.О. Лиськов