ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/1914/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича про забезпечення позову до подання позовної заяви
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Сіерес" (03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 6-Д, офіс 43; ідентифікаційний код 42695876)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" (04082, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 28/1; ідентифікаційний код 41170872)
про банкрутство
Представники учасників справи: не викликались
У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою від 06.02.2025 перебуває справа № 910/1914/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД".
12.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд:
- накласти арешт на наступне рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ):
1.1. Транспортний засіб RENAULT MASTER, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 ;
1.2. Транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, 2015 року випуску, кузов НОМЕР_3 ;
1.3. Транспортний засіб CITROEN JUMPER, 2014 року випуску, кузов НОМЕР_4 ;
- накласти арешт на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах суми 744 000 (сімсот сорок чотири тисячі) грн 00 коп.
В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що під час здійснення повноважень та проведення інвентаризації майна, арбітражному керуючому стало відомо, що у 2022 році банкрут відчужив належні йому транспортні засоби на користь ОСОБА_1 у відповідності до укладених між ТОВ "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) наступних правочинів:
1) договір купівлі-продажу 8046/2022/3555294 транспортного засобу від 14.12.2022, за яким продавець продав покупцю транспортний засіб RENAULT MASTER, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , за ціною 60 000,00 грн;
2) договір купівлі-продажу 8046/2022/3555320 транспортного засобу від 14.12.2022, за яким продавець продав покупцю транспортний засіб INFINITI QX50, 2021 року випуску, кузов НОМЕР_5 , за ціною 1 200 000,00 грн;
3) договір купівлі-продажу 8046/2022/3555310 транспортного засобу від 14.12.2022, за яким продавець продав покупцю транспортний засіб PEUGEOT PARTNER, 2015 року випуску, кузов НОМЕР_3 , за ціною 80 000,00 грн;
4) договір купівлі-продажу 8046/2022/3555306 транспортного засобу від 14.12.2022, за яким продавець продав покупцю транспортний засіб CITROEN JUMPER, 2014 року випуску, кузов НОМЕР_4 , за ціною 60 000,00 грн.
Заявник має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсними вказаних вище правочинів та застосування наслідків їх недійсності.
Натомість, як зазначає, заявник потенційний відповідач вживає заходів щодо відчуження вказаного майна, зокрема, транспортний засіб INFINITI QX50, 2021 року випуску, вже відчужений на користь третьої особи. У зв'язку з чим, невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.
Крім того, ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення підтверджується недобросовісною поведінкою заінтересованої особи, яка вже здійснила переоформлення майна банкрута на своє ім'я, будучи пов'язаною особою з боржником під час розгляду справи № 910/8153/22 за позовом ТОВ "Блок Сіерес" до банкрута про стягнення заборгованості.
Також відсутні будь-які обмеження щодо розпорядження грошовими коштами на рахунках заінтересованої особи, що створює додаткову загрозу відчуження або виведення активів до моменту розгляду позову по суті.
Розглянувши заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича про забезпечення позову до подання позовної заяви, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 3 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, чинний Господарський процесуальний кодекс України, який передбачає порядок забезпечення позову до подання позовної заяви, пов'язує можливість задоволення такої заяви господарським судом до відкриття провадження у справі за наступних умов:
- заходи забезпечення позову відповідають предмету позову, який має намір подати заявник, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду;
- заява про забезпечення позову подана до господарського суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд позову, який має намір подати заявник;
- заява про забезпечення позову подана до господарського суду з дотриманням правил підсудності, встановлених Господарським процесуальним кодексом України для відповідного позову.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Якщо позивач звертається до суд з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
В той час, приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол/Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд вказує, що відчужені Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" транспортні засоби належали останньому на праві власності, вказаного факту заявником не заперечується.
Крім того, суд наголошує на тому, що заявником не надано будь-яких доказів стосовно того, що наведені транспортні засоби перебували під обтяженням (застава/арешт) та відповідно незаконно вибули із володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД".
За таких підстав, накладення арешту на визначені заявником транспортні засоби, за висновком суду порушуватимуть права в даному випадку потенційного відповідача на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, як це передбачено положеннями ст. 41 Конституції України.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Водночас, суд вказує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Таким чином, суд вказує, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено беззаперечних обґрунтувань та не доведено доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортні засоби та грошові кошти в межах суми 744 000, 00 грн може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Як і не доведено того, що потенційним відповідачем вчиняються будь-які дії спрямовані на приховування грошових коштів на рахунку, шляхом їх виведення на будь-які інші банківські рахунки, та/або вчиняються будь-які інші дії щодо відчуження рухомого майна.
За приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відтак, суд зазначає, що в поданій заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому в заяві відсутнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.
Таким чином, оскільки, заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.
Згідно ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, суд визнає подану заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича про забезпечення позову до подання позовної заяви, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інжинірінг Ко ЛТД" арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 17.11.2025.
Суддя Сергій СТАСЮК