ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.10.2025Справа № 910/9136/18 (910/11613/24)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 88, а/с 254)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11)
За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Софія"
про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів
В межах справи № 910/9136/18
За заявою Товариство з обмеженою відповідальністю “Санта Софія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс»
про банкрутство
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача Марчук Г.В. - представник
Від відповідача Кучерявий О.В. - представник
В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/9136/18 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю “Санта Софія» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» на стадії процедури ліквідації, відкритої постановою Господарського суду м. Києва від 14.06.2021.
24.09.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
17.10.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів до розгляду в межах справи № 910/9136/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс», позовна заява розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 23.12.2024.
19.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності.
19.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
29.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.
29.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення позивача на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
16.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення позивача на заперечення відповідача на відповідь на відзив.
19.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності.
09.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності.
19.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи.
20.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення позивача.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2024 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, розгляд справи № 910/9136/18 (910/11613/24) здійснюється за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.02.2025.
07.02.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025 розгляд справи відкладено на 14.04.2025.
27.02.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 16.06.2025.
Протокольною ухвалою від 16.06.2025 в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів в межах справи № 910/9136/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» до судового розгляду по суті на 03.09.2025.
У судовому засіданні 03.09.2025 оголошено перерву до 20.10.2025.
У судовому засіданні 20.10.2025 представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
В ході проведення ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» ліквідатором (позивач) на підставі банківської виписки АТ «Фортуна Банк» встановлено, що у період з 03.04.2015 по 30.12.2016 боржником на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" (відповідач) перераховано грошові кошти в розмірі 6 021 454,30 грн.
Так, зокрема, у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 боржником на користь відповідача перераховано 3 786 454,30 грн. попередню оплату паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015.
Крім того, 30.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" здійснено передплату за кондитерські вироби згідно договору № 23/12/16ГТД від 23.12.2016 у розмірі 2 235 000,00 грн.
При цьому, як зазначає ліквідатор, відповідачем не виконано умови договорів поставки та не поставлено позивачу товар (паливно-мастильні матеріали та кондитерські вироби), за який останнім сплачено грошові кошти у розмірі 6 021 454,30 грн. Будь-які докази передачі товару на користь позивача відсутні (акти, накладні, відображення у бухгалтерському обліку), відсутні докази подальшого використання товарів позивачем, а також відсутні докази повернення передоплати продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі".
Також позивач стверджує, що кошти перераховувалися відповідачу у період, коли у боржника існувала заборгованість перед іншими особами у значних розмірах, а господарська діяльність була збитковою. Перерахування коштів за товар шляхом авансування не відповідає меті діяльності товариства і завдало збитків Товариству з обмеженою відповідальністю “Градолюкс».
Окрім того, позивач також посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» та Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" є пов'язаними особами через Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливно-енергетична компанія «Фактор», яке являється учасником Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" та Товариство з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» мають спільну адресу та спільні засоби зв'язку.
З огляду на викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій боржника із перерахування коштів на користь відповідача згідно договору № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів та договору № 23/12/16ГТД від 23.12.2016 на поставку кондитерських виробів, а також стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 6 021 454,30 грн.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи те, що про факт укладення договорів поставки №П-03-24-1 від 27.03.2015 та №23/12/16ГТД від 23.12.2016 ліквідатору стало відомо із виписки по рахунку ТОВ “Градолюкс» в АТ “Фортуна-Банк», оригінали або копії даних договорів у ліквідатора відсутні, а також те, що на запити ліквідатора відповідач копії договорів та доказів повернення передплат не надав, ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2024 задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи та оригінали для огляду у судовому засіданні договору №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів та договору №23/12/16ГТД від 23.12.2016 про поставку кондитерських виробів із усіма додатками, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" та Товариством з обмеженою відповідальністю “Градолюкс».
У відзиві на позов відповідач повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа з найменуванням Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (код 38092323) була зареєстрована 23.03.2016.
З 10.05.2012 по 22.03.2016 існувала юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» (код 38092323), основними видами діяльності якого були: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, а також 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, 47.30 Роздрібна торгівля пальним.
Таким чином, договору на поставку паливно-мастильних матеріалів №П-03-24-1 від 27.03.2015, що укладався між ТОВ «Градолюкс» та ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» фактично не могло існувати.
Наведені доводи відповідача суд вважає безпідставними зважаючи на те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23.03.2016 відбулись зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі», а також зміна керівника та учасника товариства.
При цьому, зміна назви товариства не впливає на його права та обов'язки, в тому числі за договором поставки паливно-мастильних матеріалів №п-03-24-1 від 27.03.2015, і не є реєстрацією нової юридичної особи. Усі правочини, що укладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрол-Парк» до зміни назви, є правочинами Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі».
Також у відзиві на позов відповідач зазначив, що договір на поставку паливно-мастильних матеріалів №П-03-24-1 від 27.03.2015 та договір № 23/12/16 ГТД від 23.12.2016 з відповідними до них додатками, не зберігаються на даний час, відтак у відповідача відсутня можливість надати належним чином засвідчені їх копії.
При цьому, будь яких доказів, які б підтверджували знищення вказаних правочинів відповідачем до матеріалів справи не додано.
У відзиві на позов відповідач також посилається на те, що борг перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» за договором № 23/12/16 ГТД від 23.12.2016 про поставку кондитерських виробів на суму 2 053 404, 42 грн. перестав існувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» через заміну боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Житомирські ласощі» на нового боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія».
Зокрема, відповідач зазначає, що 10.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» (новим боржником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» (кредитором) було укладено договір переведення боргу № 10072018/3 на суму 2 053 404, 42 грн.
В подальшому, відповідачем долучено до матеріалів справи копію відповідного договору переведення боргу № 10072018/3 від 10.07.2018.
Відповідно до пункту 1.1 договору переведення боргу цим договором регулюються відносини, пов'язані з заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виник з договору №23/12/16ГТД від 23 грудня 2016 року, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі іменуються - Основний договір).
Первісний боржник переводить на нового боржника основний борг (грошове зобов'язання), що виник на підставі основного договору, та станом на 10 липня 2018 року складає 2 053 404,42 грн. Новий боржник (ТОВ "Санта Софія") повинен оплатити Кредитору (ТОВ "Градолюкс") загальну суму заборгованості, зазначену в п.2.1 цього Договору, протягом 20 (двадцяти) робочих днів після його підписання (пункти 2.1, 2.2 Договору).
Згідно із пунктом 3.1 договору новий боржник зобов'язується виконати обов'язки первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору.
В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень № 1583 від 04.12.2018, № 1606 від 07.12.2018, № 1629 від 12.12.2018, № 1582 від 03.12.2018, № 1579 від 03.12.2018, які підтверджують здійснення ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Санта Софія» оплати за договором переведення боргу № 10072018/3 від 10.07.2018 в загальному розмірі 2 053 404,42 грн.
Таким чином, з наведеного вбачається, що заборгованість перед позивачем, що виникла на підставі договору № 23/12/16 ГТД від 23.12.2016 про поставку кондитерських виробів на суму 2 053 404, 42 грн. була переведена відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія», яке, в свою чергу, являється ініціюючим кредитором у справі № 910/9136/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс».
Також відповідач як на доказ відсутності заборгованості перед позивачем за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів посилається на дані бухгалтерського обліку ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» - оборотно-сальдова відомість по контрагенту ТОВ «Градолюкс» у період із січня 2016 року по листопад 2024 року.
При цьому, обставини здійснення перевезення та отримання паливно-мастильних матеріалів як товару за видатковими накладними, обставини та докази зберігання товару у власних складських приміщеннях або ж у інших осіб, використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які б переконливо підтверджували реальний рух товару за ланцюгом постачання та підтверджували фактичні обставини використання поставленого товару, відповідачем не надано.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому 8 доведеної до продавця.
Дана правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі № 904/4899/18.
Згідно з позицією Верховного Суду наведеною у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19 визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Такий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
В свою чергу, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт поставки сплаченого позивачем товару за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів, а також не доведено факт відсутності заборгованості перед позивачем за отриманою передплатою.
Окрім того, суд також вважає обґрунтованими доводи позивача щодо відсутності реальної мети вказаної господарської операції з укладення договору на поставку паливно-мастильних матеріалів на умовах попередньої оплати у період існування у боржника значного розміру кредиторської заборгованості, а також у період коли господарська діяльність товариства була збитковою про що свідчить, зокрема, висновок за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс», копія якого міститься в матеріалах справи.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло") (висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування при цьому інтересів кредиторів - є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності, або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.
Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов'язаного з волевиявленням боржника як суб'єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них. Отже, спростування майнових дій боржника, це - заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.
Так, як вбачається з матеріалів справи, за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, його становища на ринках та можливості відновлення платоспроможності, проведеного ПП «Центр антикризових технологій» складено відповідний висновок до якого додано, зокрема, зведений баланс Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» за яким у товариства у період з 2015 по 2017 роки рахувалась заборгованість:
- короткострокові кредити банків - на 31.12.2015: 113,6 млн. грн.; на 31.12.2016: 59,7 млн.грн.; на 31.12.2017: 59,8 млн. грн.;
- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги - на 31.12.2015: 7,3 млн.грн.; на 31.12.2016: 9,7 млн. грн.; на 31.12.2017: 12,9 млн. грн.;
- інші поточні зобов'язання - на 31.12.2015: 32,7 млн. грн.; на 31.12.2016: 108,1 млн.грн.; на 31.12.2017: 115,4 млн. грн.
Збиток від господарської діяльності товариства у 2016 становив 17 млн. грн., у 2017 становив 53 млн. грн.
Отже, перерахування боржником у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. як попередньої оплати паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 здійснювалось у період існування значної кредиторської заборгованості перед третіми особами, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності (ст. ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. 16, ст. 203, 215, 228 ЦК України).
З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині спростування майнових дій позивача з перерахування на користь відповідача грошових коштів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, а також стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн.
В свою чергу, з огляду на встановлення факту укладення між сторонами договору переведення боргу № 10072018/3 від 10.07.2018 та його виконання, виходячи з презумпції правомірності правочину, позовні вимоги в іншій частині задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд відзначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України ).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Суд зауважує, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).
Частиною п'ятою статті 267 ЦК України, встановлено, що якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Європейський суд з прав людини у п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 по справі «Фінікарідов проти Кіпру», наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Згідно з усталеною практикою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ст. 267 ЦК України, що викладена в постановах від 09.02.2021 у справі №5023/5507/12, від 18.01.2021 у справі №29/5005/6325/2011, від 18.11.2020 у справі №910/15324/19, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності; - питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц викладено правовий висновок про те, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» арбітражний керуючий Різник О.Ю. зазначає, що був призначений ліквідатором банкрута ухвалою суду від 29.04.2024.
Саме в процедурі ліквідації, за наслідками вжитих заходів щодо пошуку та виявлення майнових активів боржника на підставі відомостей, наданих листом ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024 за вих. № 51502/6/26-15-12-08-10, ліквідатором було встановлено обставини наявності заборгованості відповідача.
Так, зокрема, ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/9136/18 про банкрутство ТОВ «Градолюкс» та введено процедуру розпорядження майном боржника.
Постановою Господарського суду м. Києва від 04.02.2019 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
В свою чергу, як свідчать матеріали справи колишній керівник ТОВ «Градолюкс» не виконував вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство), а в подальшому Кодексу України з процедур банкрутства, щодо передачі розпоряднику майна, а згодом ліквідатору, первинних документів, бухгалтерської та іншої документації, печатки, матеріальних та інших цінностей боржника.
Арбітражними керуючими вчинялися заходи для примусового витребування інформації про господарські операції ТОВ «Градолюкс».
Так, ухвалами Господарського суду м. Києва від 21.10.2020, 29.08.2022 у справі № 910/9136/18 задовольнялись клопотання розпорядника майна (ліквідатора) про витребування, зокрема, банківських виписок по рахункам боржника. Як слідує з матеріалів справи, про обставини наявності заборгованості відповідача ліквідатору стало відомо після отримання листа ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024 та після отримання виписок із рахунків банкрута у період із 28.05.2024 до 18.06.2024.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі № 915/220/13-г(915/1465/21) зробив наступні висновки щодо поважності пропуску строків позовної давності для звернення із позовом ліквідатора:
« 8.22. При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов'язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. При цьому і в разі пред'явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство (відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"Б").
8.29. В той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
8.30. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: - особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); - суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
8.31. У пунктах 10.20, 10.21 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі 4 здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.
8.32. Крім того, закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності, тому, судовою палатою Верховного Суду зазначено про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі. У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство».
Також Верховний Суд у постанові від 14.09.2022 у справі № Б8/180-11 (911/1704/21) виснував, що в силу норм Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.
Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа. Тобто, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом про банкрутство, до яких зокрема віднесено формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 904/5978/14, №904/7981/17).
Окрім того, суд звертається до висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №902/357/18 та від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14, що полягають у можливості визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у зв'язку з бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто обставини, які робили своєчасне пред'явлення позову утрудненим.
Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. строку позовної давності за позовними вимогами.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 47 859,85 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Спростувати майнові дії, що вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю “Градолюкс» із перерахування коштів на корить Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Житомирські ласощі" за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» «Житомирські ласощі» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» (04071, м. Київ, вул. Олегівська, буд. 36; ідентифікаційний код 36127170) грошові кошти у розмірі 3 786 454 (три мільйона сімсот вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 30 коп., судовий збір в розмірі 47 859 (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 85 коп.
4. В іншій частині позов залишити без задоволення.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Копію рішення направити сторонам.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.11.2025.
Суддя П.П. Чеберяк