12 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 641/6827/23
провадження № 22-ц/818/1501/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів -Пилипчук Н.П., Маміної О.В.
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт»
відповідач- ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року у складі судді Янцовської Т.М.-
В жовтні 2023 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 459 281, 14 грн за кредитним договором № 3/4056931, яка складається з заборгованості за кредитом - 273 886, 64 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 26 113, 36 грн, нарахованих відсотків - 5 383, 33 грн, нарахованої комісії - 1 050 грн, прострочених відсотків - 136 047, 81 грн, простроченої комісії - 16 800 грн.
Позов обґрунтований тим, що 14.02.2022 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» ( надалі Банк) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3/4056931, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит в розмірі 300 000 грн на строк 72 місяці з 14.02.2022 року до 13.02.2028 року, процентна винагорода сплачується щомісячно у розмірі 34 % річних, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (комісія) щомісячно, в розмірі 0,35 % від суми кредиту. Станом на 03.07.2023 року відповідачка має заборгованість перед банком у загальному розмірі 459 281, 14 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3/4056931 від 14.02.2022 року, випискою про рух коштів.
В лютому 2024 року до суду надійшла заява від ТОВ « Глобал Спліт» про заміну первісного позивача АТ «Креді Агріколь Банк» правонаступником ТОВ «ТОВ « Глобал Спліт» на підставі договору про відступлення права вимоги №2-2024.
Ухвалою від 02.04.2024 року заяву ТОВ « Глобал Спліт» про заміну первісного позивача було задоволено, було залучено правонаступника позивача - ТОВ « Глобал Спліт»
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ» заборгованість за кредитним договором № 3/4056931 від 14.02.2022 року станом на 03.07.2023 року у загальному розмірі 459 281.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ» судовий збір у розмірі 6 889.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в країні не дає боржнику право не виконувати зобов'язання перед банком. Відповідачка не надала суду жодних доказів щодо того, як саме запровадження обмежувальних заходів вплинули на виконання нею договірних зобов'язань.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі, та ухвалити нове, яким відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі та зробив висновки що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Суд не звернув уваги на те, що позов від імені Банку підписаний не уповноваженою особою, а надані позивачем докази є неналежними та не доводять позовних вимог. В доданому до позову розрахунку суми заборгованості наведені цифри, розрахунок яких містять суто інформацію про нарахування коштів, проте відсутній саме розрахунок суми заборгованості як такий. Наведена позивачем таблиця з періодами не відповідає вимогам закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Банківської виписки з рахунків відповідача з доказами руху коштів по рахункам, погашення кредиту, відсотків тощо надано не було. В самому розрахунку зазначений виконавець - Барнаєва Т.О., проте хто це, яку посаду займає та яке має відношення до даної справи не наведено. Так само і не надано доказів, що ОСОБА_3 уповноважена складати такі розрахунки. Розрахунок заборгованості не є за законодавством доказом виникнення боргу та наявності жодних боргових зобов'язальних правовідносин, оскільки це не передбачено ані законодавством, ані судовою практикою. Належних доказів за який період (за три роки); в якій сумі; з чого складається заборгованість відповідача позивачем не надано. Надані суду виписки з 6 різних рахунків не є підтвердженням руху коштів по рахунку, на який повинен бути виданий кредит згідно умов Кредитного договору. Відтак, в кредитному договорі в п. 1.2. зазначено, що: «Кредит надається позичальнику на споживчі потреби шляхом зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 ». В платіжній інструкції (додаток № 3 до позову) зазначено, що кредитний рах. № НОМЕР_2 . Отже, є суттєві розбіжності в рахунках, що вказані у виписках (нагадаю, що їх 6 різних рахунків), а також і між рахунком, вказаним в платіжній інструкції та кредитному договорі. Суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги взагалі та не відобразив в мотивувальній частині своє ставлення до цього, не надав оцінку доказам по справі. Так само на платіжній інструкції не стоїть ані підпису представника банка, ані печатки, тобто засвідчений документ представником банку є суто роздруківка з комп'ютера, а не оригінал доказу. Позивач не зазначає, з якого саме періоду така заборгованість була, який її розрахунок, його відношення до строків позовної давності Також позивач не зазначає коли ж саме настало право у нього вимагати дострокове повернення кредиту та коли він скористався своїм правом на судовий захист. З огляду на викладене, подані первісно докази позивачем є неналежними та недопустимими, а тому суд першої інстанції безпідставно керувався ними, посилався на них та ухвалив рішення, яке є незаконним. Тому прошу суд апеляційної інстанції звернути уваги на посилання представника відповідачки та скасувати рішення суду першої інстанції повністю.
04 квітня 2025 року ТОВ звернулось з проханням відхилити вимоги викладені в апеляційній скарзі, рішення суду залишити без змін. Позовна заява подавалась до суду попереднім кредитодавцем АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» за підписом представника за довіреністю Абідова Р.Т. Судом під час розгляду справи було належним чином досліджено та встановлено правомірність вчинення дій щодо підписання позовної заяви та додатків до неї представником ОСОБА_4 та позовну заяву судом визначено такою, що підлягає судовому розгляду та відповідає вимогам чинного законодавства України. Аналогічно, судом першої інстанції досліджено повноваження Де Корду Карлос Станіслас Марі Фернанд та визнано їх належними. В судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідачки факт отримання нею коштів не заперечував, пояснив, що вона дійсно відкрила рахунок у відділенні банку, взяла кредит, але потім почалася війна, тому припинила виконання зобов'язання по поверненню грошових коштів. Проте, на час дії воєнного стану законодавство України не передбачає скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами, тобто позичальник має сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки. Окрім відповідачкою о не наведено жодного доказу, що саме військовий стан став тією непереборною обставиною, яка спричинила повну неспроможність відповідача виконувати свої зобов'язання перед Кредитором. Адже погіршення матеріального становища або інші економічні незручності не звільняють Позичальника від обов'язку повернути кредит та плату за користування ним. Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції зафіксовано фактичне визнання боргу стороною Відповідача, яка не може висловлювати протилежну думку, заперечуючи свої зобов'язання, при подальшому розгляді справи. Наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписки по рахунках здійснені за допомогою формули, затвердженої Постановами НБУ, відповідають вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ЗУ «Про банки та банківську діяльність», Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України тому є належними доказами заборгованості відповідача та останньою не спростовані.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду - змінити в частині суми стягнення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» із заявою - анкетою №3/4056931 на отримання безготівкового кредиту, шляхом зарахування коштів на рахунок відкритий поточний рахунок на позичальника та підписала кредитний договір особисто споживчого кредиту (а.с.17 - 20).
Також ОСОБА_1 підписала особисто додаток №1 до кредитного договору № №3/4056931 від 14.02.2022 року (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки) (а.с.21- 23).
Того ж дня між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3/4056931 ( надалі Договір, Договір кредиту), за умовами якого остання отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 3000000 грн строком на 72 місяці з 14 лютого 2022 року по 13 лютого 2028 року (включно), зі сплатою процентів щомісячно в розмірі 34% річних, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором, а позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту.
Відповідно до пункту 1.3.2 Договору за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 0,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1. договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Відповідно до пункту 1.4 Договору всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом згідно договору визначенні у Правилах надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умовами страхування життя позичальника, які є невід'ємною частиною цього договору та розміщенні на офіційному сайті банку www.credit-agricole.ua. Правила застосовуються в тій частині, яка не суперечить положенням цього договору (зокрема не застосовуються положення щодо страхування життя позичальника). У разі суперечностей між положеннями цього договору та положеннями Правил мають вищий пріоритет та застосовуються положення договору.
Позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту (пункт 2.2 договору).
У разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною (у разі їх наявності) згідно умов Договору, на суму простроченого платежу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, з урахуванням особливостей визначених Законом України «Про споживче кредитування» (пункт 3.1 договору).
Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № №3/4056931 від 14 лютого 2022 року належним чином, що підтверджується платіжна інструкція №41680504-1 від 14 лютого 2022 року, з якого вбачається, що на рахунок відповідачки перераховані грошові кошти у сумі 300000,00 на підставі кредитного договору № №3/4056931 (а.с.8).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 03 липня 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 3/4056931 від 14 лютого 2022 року, яка становить 459 281,14 грн, яка складається з строкової заборгованості в розмірі 273 886,64 грн- заборгованості за кредитом,26113,36 грн- простроченої заборгованості за кредитом, 5383,33 грн - нараховані відсотки, 1050,00 грн - нарахована комісія за період, 136047,81 грн прострочені відсотки, 16800,00 грн - прострочену комісію. (а.с.7).
18 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» та Акціонерним товариством «Креді Агріголь Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 4-2024, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 3/4056931 від 14 лютого 2022 року, укладений між банком та ОСОБА_1 .
Також матеріали справи містять копії платіжної інструкцій від 22 січня 2024 року № 190 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на рахунок Акціонерного товариства «Креді Агріголь Банк» 3 670 783,54 грн, призначення платежу оплата за відступлення права вимоги за договором № 4-2023 від 18 січня 2024 року, без ПДВ (а.с.76).
19 січня 2024 року акціонерне товариство «Креді Агріголь Банк» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та про необхідність перераховувати кошти в сумі 522 283,85 грн, що відповідає розміру поточних зобов'язань за кредитним договором зі сплатою залишку заборгованості (тіло кредиту), нарахованих процентів за користування кредитом та комісії, на користь нового кредитора (а.с.81).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов'язань.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Договір є різновидом зобов'язання, а саме - угодою двох або більше сторін, що породжує для них взаємні права та обов'язки. За договором одна сторона (боржник) зобов'язується виконати певні дії (наприклад, передати майно або надати послуги) на користь іншої сторони (кредитора), а кредитор, у свою чергу, має право вимагати такого виконання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1056 ЦК України Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
За умовами укладеного між сторонами Договору Кредиту сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідачка у межах строку кредитування за користування кредитними коштами (стаття 1048 ЦК України), а саме в розмірі 34.00 % річних.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 658/4072/15-ц (провадження № 61-1494св23).
Відповідно до пункту 11 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», передбачена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зокрема і щодо порядку дострокового повернення кредиту (пункт 11 частини 3).
Статтею 12 вказаного Закону передбачено умови договору про споживчий кредит, серед яких також порядок дострокового повернення кредиту (п.13).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» уразі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Матеріали справи свідчать про те, що Договір кредиту видано на споживчі потреби, в свою чергу договір не містить положень щодо регулювання порядку дострокового стягнення. Не містять умови кредитного договору і положення, що у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань відбувається автоматична зміна строку кредитування. Строк дії договору - 13.02.2028 ( п. 1.1. Договору Кредиту)
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за Договором кредиту у розмірі 459 281,14 грн, що складається з 273 886,64 грн - строкової заборгованості за кредитом, 26113,36 грн - простроченої заборгованості за кредитом, 5383,33 грн - нарахованих відсотків, 1050,00 грн - нарахованої комісії за період, 136047,81 грн - прострочених відсотків, 16800,00 грн - простроченої комісії.
19 січня 2024 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» направило ОСОБА_1 , повідомлення про відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» за кредитним договором №3/4056931 від 14 лютого 2022 року за змістом якого ОСОБА_1 повідомлено лише про відступлення права вимоги та про необхідність перераховувати кошти на реквізити нового кредитора, при цьому, жодних вимог щодо дострокового повернення заборгованості до відповідачки не заявлялось ( а.с. 81).
При цьому, матеріали справи не містять відповідної вимоги щодо дострокового повернення коштів ані від банку, ані від нового кредитора.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що кредитор не дотримався обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а саме не направив відповідачці вимогу про таке погашення кредиту до моменту звернення до суду із цим позовом, у зв'язку з чим правові підстави для дострокового стягнення із ОСОБА_1 усієї суми кредиту в розмірі 459 281,14 грн, відсутні.
Схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 554/13800/14-ц (провадження № 61-10590св23).
Відповідно до наданого Банком розрахунку поточна заборгованість ОСОБА_1 станом на час звернення позивача до суду (20.10.2023) дорівнювала 217 252,60 грн та складалась з 34 549.94 грн - тіла кредиту, 153 835.73 грн - відсотків та 21 000 грн - комісії ( а.с. 21-22).
Надаючи оцінку зазначеній заборгованості судова колегія зазначає наступне.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено : « У кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»».
Як вбачається з матеріалів справи у пункті 1.4.2 позичальник зобов'язаний сплачувати Банку комісійну винагороду з обслуговування кредитної заборгованості ( надалі Комісія) щомісячно в розмірі 0,35 % від суми кредиту. Підписання Договору позичальник замовляє у банку супровідні послуги з обслуговування кредитної заборгованості , що включає в себе послуги з розрахунку суми чергового наступного платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором на надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту в процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр Банку, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості , консультування Позичальника (як усне так і письмове) щодо погашення заборгованості , своєчасності сплати платежів тощо ( а.с. 17 - 23).
Зі змісту кредитного договору, що є предметом дослідження у цій справі вбачається, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Матеріали справи також не містять доказів, що споживач користувалась такими послугами.
Cуд першої інстанції не врахував, що надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»».
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що пункт 1.4.1 кредитного договору № 3/4056931 від 14 лютого 2022 року, яким передбачено сплату ОСОБА_1 комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 34.00 % у місяць від суми кредиту, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення суми комісії в розмірі 21 000 грн є помилковими, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23), від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
Відповідні доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та не спростовані позивачем.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині суми стягнення, а саме стягненню підлягає лише заборгованість що виникла на час звернення з позовом у дійсній справі за виключенням комісії, що дорівнює 196 252,60 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» задоволено частково на 42,73%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2943.76 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт».
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково на 57.27%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4734.55 грн підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1790.79 грн (2943,76-4734.55 грн).
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року - змінити.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобад Спліт" - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором № 3/4056931 від 14 лютого 2022 року в розмірі 196 252,60 (сто дев'яносто шість тисяч двісті п'ятдесят дві) грн, 60 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1790,79 (одна тисяча сімсот дев'яносто) грн 79 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.11.2025 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді Н.П.Пилипчук
О.В.Маміна