Справа №351/551/17
Номер провадження №2/351/9/25
10 листопада 2025 року м. Снятин
Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Сегіна І.Р.,
за участі секретаря - Равлюк М.І.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
позивачки - ОСОБА_3 ,
представника позивачки - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Заболотівської селищної ради, про визнання заповіту недійсним, -
ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 , Іллінецької сільської ради (замінено на Заболотівську селищну раду) про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат її батька- ОСОБА_5 у віці 89 років. Як виявилося, перед смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 посвідчив заповіт в Іллінецький сільській раді в користь відповідача по справі ОСОБА_1 .. Вважає даний заповіт недійсним, виходячи з наступних підстав. Так ОСОБА_5 постійно одержував пенсію і ставив свій підпис про одержання пенсії на протязі багатьох років, і підпис на заповіті зовсім інший, ніж той, що в заповіті. Крім того, підпис у заповіті та запис, що заповіт прочитаний ним, різняться між собою і видно, що запис вчиняла інша особа. При складанні заповіту було допущено порушення статті 1248-1253 ЦК України. Померлий внаслідок похилого віку та стану здоров'я не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і тому заповіт повинен посвідчуватися в присутності двох свідків. ОСОБА_5 не міг посвідчити заповіт в користь іншої особи, так як напротязі багатьох років вона з чоловіком відремонтовували його будинок, проводили похорон його сина в 2013 році, виготовили пам'ятник та допомагали у веденні підсобного господарства. Вона придбала для ОСОБА_5 телевізор, який привозив та встановлював її син. Померлий також розповів їй, що у нього є заощадження на похорон, виготовлення пам'ятника та на прожиття. ОСОБА_6 не міг посвідчити заповіт в користь сторонньої особи, так як знав, що по закону його майно перейде їй (позивачці) і він постійно наголошував на цьому. Першою Снятинською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5 на неї (позивачку).
Просить визнати недійсним заповіт, посвідчений в Іллінецькій сільській раді Снятинського району Івано-Франківської області 08.12.2016 року ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 , реєстраційний № 31.
Позивачка в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги. Пояснила, що вона з чоловіком доглядали за померлим ОСОБА_5 .. А виявилося, що заповіт посвідчений на користь ОСОБА_1 , який йому не допомагав. Вказала, що це вони допомагали померлому, доглядали за ним. Після його смерті вони були на похоронах, але кошти на поховання не давали, як і не давали кошти на пам'ятник. ОСОБА_1 сказав, що кошти на поховання та пам'ятник не потрібні, покійний ОСОБА_5 залишив 60 000, 00 грн.. Просила в позові відмовити.
Представник позивачки, адвокат Жидецька С.Р. в судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що померлий ОСОБА_5 є дядьком позивачки ОСОБА_3 . За життя він не залишив заповіт, тому що все залишив позивачці. Згідно висновку експерта вбачається, що підпис в заповіті є несумісним із підписом, який міститься в погосподарських книгах. Так, підпис в заповіті не відповідає підпису в погосподарській книзі в графі "Голова двору". Заповіт є волею спадкодавця, правочином. Оскільки підпис в заповіті не відповідає підписам заповідача в погосподарських книгах, тому заповіт не відповідає волі померлого. Просила визнати заповіт недійсним, позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснив, що він з померлим ОСОБА_5 були сусідами. Він кожен день приносив йому їсти, доглядав за ним. Допомагав по господарству. За 2 тижні до складання заповіту ОСОБА_5 стало погано. Тому він викликав швидку медичну допомогу. Після цього покійний наполіг на візиті до Іллінецької сільської ради, де посвідчив заповіт. Зазначив, що його теща ОСОБА_7 та дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_8 були близькими родичами. ОСОБА_8 була сиротою і її під опіку взяв батько ОСОБА_7 .. Вказав, що родичі померлого - позивачки приїжджали до померлого один раз на 2-3 місяці. Йому невідомо чи звертався ОСОБА_5 до позивачки про допомогу. ОСОБА_5 мав урологічні проблеми, потім у нього були проблеми із серцем. Покійний сам себе обходив, потребував фізичної допомоги, яку він - відповідач надавав. Дружина відповідача готувала померлому їжу, а він приносив. Здійснював за померлим догляд на непрофесійний основі, був призначений по догляду соціальною службою та отримував за це соціальну допомогу. Просив в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що дружина померлого є родичкою дружини відповідача. З 2015р. по 2017р. дружина відповідача доглядала за покійним. З 2017р. відповідач здійснював догляд за ОСОБА_5 на непрофесійній основі, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення. Також, відповідач є сусідом покійного. За життя ОСОБА_5 склав заповіт на користь ОСОБА_1 .. Після смерті ОСОБА_5 відповідач повідомив, що покійний залишив грошові заощадження на його поховання, поминки та виготовлення пам'ятника, що і було зроблено.
Свідок ОСОБА_9 , яка є односельчанкою ОСОБА_5 та діловодом у Іллінецькій сільській раді, в судовому засіданні пояснила, що до неї в сільску раду прийшов спадкодавець ОСОБА_5 , який був скромним, адекватним. Він сам посвідчував заповіт, усвідомлював значення своїх дій. Він прийшов із відповідачем ОСОБА_1 , який пішов до банку оплачувати мито. Вона залишилась працювати із спадкодавцем. Після смерті ОСОБА_5 до неї в сільську раду прийшли позивачка та інші люди, близько 6-8 чоловік, які кричали на неї, ображали. З'ясовували, чому померлий склав заповіт на користь відповідача. Зазначила, що їй був знайомий чоловік позивачки. ОСОБА_5 ходив сам, був здоровий та писав сам заповіт. також, він був головою двору. Вказала, що процедура складання заповіту та його реєстрація була проведена в першій половині дня. Дана подія відбувалась у 2016 році. При складанні заповіту вона перевірила паспорт померлого, його ідентифікаційний код та складений заповіт. При складанні заповіту була різниця в часі, можливо через очікування чеку оплати мита. З 2017р. вона не працювала в сільській раді. Уточнила, що ОСОБА_5 сам прийшов в сільську раду, сидів разом з працівниками, говорив з ними, був здоровий та адекватний, самостійно писав та говорив. Спадкодавець пояснив, що хоче скласти заповіт на користь відповідача ОСОБА_1 , тому що вони проживають поруч. Їй відомо, що ОСОБА_1 з дружиною допомогали покійному, приносили йому їжу. Померлого не вводили в оману, це було його самостійне рішення скласти заповіт на користь ОСОБА_1 .. По роботі їй було відомо, що ОСОБА_1 був офіційно оформлений, як особа, яка здійснювала догляд за одинокою людиною, ще задовго до складання заповіту. Також, в момент складання був присутній сільський голова ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_11 , який являється сусідом померлого ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснив, що працював у ОСОБА_5 разом із ОСОБА_1 , а саме: робив стяжку та стелю всередині житлового будинку та надвірні споруди: паркан, курник. Також, вони збивали з будинку стару штукатурку та накладали нову, фарбували стіни, малювали вікна, заливали стовпці на паркан, намотували сітку, заливали відмостку навколо будинку, робили криницю, дерев'яний курник. Померлий його наймав і він у нього працював. Зазначив, що працював йому платили за роботу. Чи платили ОСОБА_1 , він не бачив. Вказав, що ОСОБА_5 довіряв ОСОБА_1 , також довіряв і гроші. Він працював у покійного з 2015р. по 2016р., однак, ні позивачк, ні її чоловіка він там ніколи не бачив. Відносини були між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 добрі та дружні. Родина дружини ОСОБА_1 була родичкою дружини померлого ОСОБА_5 .
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
В силу частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини 1 і 2статті 215 ЦК України).
Відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Як вказано у частинах 1 та 2 статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно з частинами 1-3статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
На підставі частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
За змістом частин 1, 5 і 6 статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішити питання щодо призначення спадкоємців.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
У частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі№ 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі№ 683/1110/21, провадження № 61-471св24).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормамиглави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 61-21249св19, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, провадження №61- 21209св19).
Відповідно до частини 1 і 2статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Як слідує із довідки Першої Снятинської районної державної нотаріальної контори від 14.03.2017 року після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживав в с. Іллінці Снятинського району, заведена спадкова справа № 9/2017 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом від 18.01.2017 року ОСОБА_1 , заяви про прийняття спадщини за законом від 27.02.2017 року племінниці ОСОБА_3 та заяви про відмову від спадщини за законом від 13.03.2017 року племінниці свирідової ОСОБА_12 користь ОСОБА_13 . Відомостей про інших спадкоємців немає.
Відповідно до довідки Іллінецької сільської ради від 02.03.2017 року за ОСОБА_14 , 1968 р.нар., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 значиться частина житлового будинку на праві особистої власності. На день смерті ОСОБА_14 , померлий був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 із наступним складом сім'ї: ОСОБА_5 - батько. Заповіт від імені ОСОБА_14 у виконкомі сільської ради не посвідчувався.
Відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 8.12.2016 року спадкоємцем всього належного на праві власності ОСОБА_5 майна є ОСОБА_1 ..
Відповідно до Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статті 126 133 135 Сімейного кодексу України від 23.02.2017р., ОСОБА_15 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 11, виданого амбулаторією загальної практики сімейної медицини, лікарем ОСОБА_16 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_17 , свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_18 та ОСОБА_17 від 02.06.1979 року та свідоцтва про смерть ОСОБА_19 серії НОМЕР_3 вбачається, що позивачка ОСОБА_3 являється донькою рідного брата померлого ОСОБА_5 .
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В ході розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний заповіт був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, посвідчений секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й. Заповіт особисто прочитаний заповідачем ОСОБА_5 та власноручно ним підписаний.
Секретарем Іллінецької сільської ради Левко С.Й. встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, роз'яснено заповідачу зміст статей 1241,1307 ЦК України, встановлено його дійсну волю на розпорядження майном на випадок його смерті та посвідчено особистий підпис на заповіті.
Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, позивачка зазначила, що при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало його волі, оспорюваного заповіту він не підписував, а підпис в заповіті не належить ОСОБА_5 ..
Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру № СЕ-19/109/09-89ПЧ/19 від 11.06.2019р. вбачається, що підпис у графі "Підпис" у заповіті від 08.12.2016р., посвідченому секретарем виконачого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й. та зареєстрованому в реєстрі за № 31 виконаний не особою, яка проставила шостий підпис у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, не особою, яка проставила підписи у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1983, 1984, 1985 роки, не особою, яка проставила перший та другий підписи у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, та не особою, яка проставила третій підпис у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки. Відповісти на питання в частині: "Чи відповідає підпис ОСОБА_5 , вчиненого на заповіті від 08.12.2016р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й., зареєстрованого в реєстрі під № 31, підписам у стовпці "ПІДП ОДЕР" навпроти напису " ОСОБА_5 " у відомостях № 37/2612 на виплату пенсій, соціальних допомог за січень - квітень, червень-грудень 2014 року, січень - грудень 2015 року, січень- грудень 2016 року, першому -п'ятому підписам у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, підписам у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1986, 1987, 1988, 1989, 1990 роки, четвертому підпису у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, підписам у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2006-2010 роки, підписам у графі "Підпис особи, що відповідає за об'єкт" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2011-2015 роки?" не представляється можливим по причині несумінсномті для порівняння підпису у графі "Підпис" у заповіті від 08.12.2016р., посвідченому секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С.Й. та зареєстрованому в реєстрі за № 31.
Докази про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_5 на момент складання заповіту від 08.12.2016 року не було вільним і не відповідало волі спадкодавця, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, будь-яких обставин, які могли б свідчити про вплив на волевиявлення заповідача, як то: важка фізична або психічна хвороба, незнання української мови, невміння читати, вчинення заповіту внаслідок обману, під примусом, шляхом застосування фізичної сили і т.п., не встановлено.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено, що заповіт вчинений ОСОБА_5 , посвідчений 08.12.2016р. секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С.Й. та зареєстрований в реєстрі за № 31, за яким ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповів ОСОБА_1 , складений з дотримання вимог закону, підписаний особисто заповідачем, та особисто ним прочитаний, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним.
Відтак, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Керуючись ст.ст.2-5, 11-13, 141, 279, 352, 354, 430 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Заболотівської селищної ради про визнання заповіту недійсним відмовити.
Оригінал заяви ОСОБА_5 про призначення пенсії від 04.08.1987 р. після набрання рішенням законної сили повернути ГУ Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області.
Оригінал заяви ОСОБА_5 про видачу паспорта громадянина України після набрання рішенням законної сили повернути Центральму Міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Ігор СЕГІН