Справа № 181/1459/24
Провадження № 2/185/7669/25
21 листопада 2025 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Бабія С. О., при секретарі судового засідання Вакули В. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Слов'янська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами,
17.08.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позов, позивачка зазначила, що 09 липня 2021 року між нею (тоді ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 102. Після реєстрації шлюбу вона набула прізвище ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть та актовим записом № 1185 від 01.09.2021. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входив житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою (будинок 1930 року забудови, господарські споруди - 1978 року). Право власності спадкодавця за його життя зареєстровано не було. Позивачка та відповідач ОСОБА_2 (син спадкодавця від першого шлюбу) є спадкоємцями першої черги. Обидва прийняли спадщину. Позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку земельної ділянки, однак у видачі свідоцтва на будинок з господарськими будівлями нотаріусом відмовлено через відсутність зареєстрованого права власності за спадкодавцем.
18.09.2024 ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 08.01.2025.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 29 липня 2025 року з 4 серпня 2025 року змінено територіальну підсудність судових справ Межівського районного суду Дніпропетровської області шляхом її передачі до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
13.08.2025 року актом прийому-передачі справу було передано до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025, справа передана на розгляд головуючому судді Бабію С.О.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 справу було прийнято у провадження головуючого судді Бабія С.О., постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14 жовтня 2025 року о 10:15 год. в приміщенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в подальшому відкладено на 21.11.2025.
Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Оцінивши докази по справі суд вважає, що вимоги позивача мають бути задоволеними з огляду на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть та актовим записом № 1185 від 01 вересня 2021 року. Місце відкриття спадщини - АДРЕСА_1 .
До складу спадщини входив житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Належність цього майна спадкодавцю підтверджується випискою з погосподарської книги від 01.07.2024 № 339, довідкою КП «Комунсервіс» БТІ від 21.03.2023 № 66, технічним паспортом від 02.03.2023.
Позивачка прийняла спадщину, постійно проживаючи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Відповідач також прийняв спадщину. Відповідач повністю визнав позов.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, відповідно до положення статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, тобто за нею не може бути визнане право власності, а лише може бути встановлений факт належності на праві власності померлому та визнане право власності за живою особою в порядку спадкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, які не суперечать закону, в тому числі і в порядку спадкування.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Положеннями статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Крім цього, у відповідності до частини 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність 30.12.2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05.08.1992 року, не передбачалося.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобовязальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Частиною третьою статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, яке не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки регулювалась підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 640/21456/18 (провадження № 61-18157св19)).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 752/14334/19 (провадження № 61-5090св21) зроблено висновок, що «право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у звязку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12 та постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів державного замовлення», яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію обєктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося. Належним документом, що засвідчує факт існування обєкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15 липня 2019 року у справі № 263/8226/16-ц і від 01 квітня 2020 року у справі № 760/1651/16-ц».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 149/2547/19-ц (провадження № 61-14132св21) зазначено, що «будинки, які були збудовані до 1992 року, не потребували введення до експлуатації, при набутті право власності на такі об'єкти».
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Згідно положень ч.4 ст. 200 та ч.4 ст.206 ЦПК України суд у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Як встановлено судом визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 200, 206, 211, 223, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 41 Конституції України, ст.ст. 328, 392, 1216-1218, 1261, 1268 ЦК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: літера «А, а» - житловий будинок з прибудовою, загальною площею 57,7 кв.м (житлова - 29,5 кв.м); літера «Б» - літня кухня; літера «Г» - гараж; літери «В», «в», «Д» - сараї; літера «П» - погріб; літера «К» - колодязь, загальна забудована площа - 179,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорта від 02.03.2023.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С. О. Бабій