Дата документу 18.11.2025 Справа № 334/121/25
Єдиний унікальний №334/121/25 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н. І.
Провадження № 22-ц/807/1857/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
18 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Волчанової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, -
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальності «ВІН Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
В обґрунтування позову зазначено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1336-125K, згідно умов якого, ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси в розмір 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 13,5 процентів річних строком до 28.12.2006 року.
04.12.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою було збільшено розмір кредитних ресурсів до 50000,00 доларів США та продовжено строк повернення кредитних ресурсів до 20.10.2011 року.
07.08.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.07.2008 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 07.08.2007року.
04.08.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.01.2010 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 3 до кредитного договору від 04.08.2008 року.
25.02.2010 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.02.2011 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 4 до кредитного договору від 25.02.2010 року.
29.12.2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було проведено реструктуризацію за даним кредитним договором, що було відображено в додатковій угоді №5 до Кредитного договору, і було зафіксовано, що залишок заборгованості за кредитним договором складає 16110,11 доларів США, було перенесено на рахунки строкової позичкової заборгованості, строк кредитного договору було подовжено на 120 місяців та складено новий графік погашення заборгованості, виходячи з залишку позичкової заборгованості за ануїтетною схемою, а також було зафіксовано суму прострочених процентів, сплату яких було розбито на 36 місяців рівними платежами (що було відображено в додатку №1 до додаткової угоди до кредитного договору від 29.12.2014 року).
Оскільки Позичальником належним чином не виконувалися грошові зобов'язання, передбачені кредитним договором, станом на 14.11.2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 956576,47 гривень, що складається з: суми заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 16110,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 369198,61 гривень; суми заборгованості по відсоткам у розмірі 4494,73 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 103 006,63 гривень; пені по не сплаченим процентам та кредиту у розмірі 484371,23 гривень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц позов ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за Кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року у розмірі 956 576,47 грн та витрати по сплаті судового збору к розмірі 14 348,65 грн, а всього стягнуто 970 925, 12 грн.
27 лютого 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.Л., зареєстровано в реєстрі за № 78 відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»). Таким чином, як зазначає представник, ТОВ «Він Фінанс» є єдиним власником всіх прав вимоги за вище зазначеним кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів. Зазначив, що дійсність того, що до ТОВ «Він Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року встановлено ухвалою від 17.05.2018 року Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі №335/13332/15-ц.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра і Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання листа № 335/13332/15-ц, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором № 1336-126 К від 28.12.2005 року у розмірі 956576, 47 грн та судових витрат у розмірі 14348, 65 грн, а саме стягувача ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
У зв'язку з невиконанням боржником обов'язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц та становить 956 576,47 грн) сума заборгованості складає 295 339,15 грн, з яких: 3% річних - 86 170,00 грн; інфляційні втрати - 209 169,15 грн, які нараховані за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
На підставі вищевикладеного, просив у рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ВІН Фінанс» стягнути з ОСОБА_1 295 339, 15 грн, що складається з: розміру 3% річних - 86 170,00 грн, інфляційних втрат - 209 169, 15 грн. Також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ВІН Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ВІН Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі стягнути судові витрати.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що до ТОВ «ВІН Фінанс» (попереднє найменування - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») перейшло право вимоги за кредитним договором №1336-12К від 28 грудня 2005 року встановлено ухвалою від 17 травня 2018 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у справі №335/13332/15 замінено стягувача у справі. В даній ухвалі також встановлено розмір заборгованості у розмірі 956 576,47 грн, що виконавчі листи у відповідній справі видавались. Позичальником належним чином не виконувались обов'язки щодо повернення кредиту. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1336-125 К від 28 грудня 2005 року у розмірі 956576, 47 грн та судових витрат у розмірі 14345, 65 грн не виконано, виконавчі листи не перебували і не перебувають на виконані, що підтверджується інформацією із Автоматизованої системи виконавчого провадження, а тому позивач має право відповідно до 625 ЦК України на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Бубнов Д.Ю. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 , його представник - адвокат Бубнов Д.Ю., ТОВ «Він Фінанс» будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме, шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «електронний суд», яка доставлена ОСОБА_1 до його електронного кабінету 24 вересня 2025 року 15:50:10 (а.с.125), представнику ОСОБА_1 - адвокату Бубнову Д.Ю. до його електронного кабінету 29 вересня 2025 року 10:20:01 (а.с.136), ТОВ «Він Фінанс» до його електронного кабінету 24.09.2025 15:50:10 ( а.с. 127) до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Проте, 14 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Запорізького апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Бубнова Д.Ю. про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника-адвоката Бубнова Д.Ю., заперечують проти апеляційної скарги ТОВ «ВІН Фінанс» з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, вважають, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17.07.2025 року у справі №334/121/25 не підлягає скасуванню та має бути залишене без змін (а.с.138-139). ТОВ «Він Фінанс» будь яких клопотань про відкладення розгляду справи суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справу ТОВ «Він Фінанс» реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Бубнов Д.Ю. просив розглядати справу без їх участі, заперечували проти апеляційної скарги просили рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17.07.2025 року залишити без змін (а.с. 138), та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 ,його представника - адвоката Бубнова Д.Ю., ТОВ «Фін Фінанс».
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Оґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження викладених ним у позові обставин не надано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц за позовом ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , згідно з яким, як стверджує позивач, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року у розмірі 956 576,47 грн; доказів щодо його виконання, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити, що зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось; доказів видачі виконавчих листів; не підтверджено правонаступництво чи перейменування, як зазначено в позові ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» та право на пред'явлення вимог за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року; не надано розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. Таким чином дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1336-125K, згідно умов якого, ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси в розмір 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 13,5 процентів річних строком до 28.12.2006 року.
04.12.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою було збільшено розмір кредитних ресурсів до 50000,00 доларів США та продовжено строк повернення кредитних ресурсів до 20.10.2011 року.
07.08.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.07.2008 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 07.08.2007року.
04.08.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.01.2010 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 3 до кредитного договору від 04.08.2008 року.
25.02.2010 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.02.2011 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 4 до кредитного договору від 25.02.2010 року.
29.12.2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було проведено реструктуризацію за даним кредитним договором, що було відображено в додатковій угоді №5 до Кредитного договору, і було зафіксовано, що залишок заборгованості за кредитним договором складає 16110,11 доларів США, було перенесено на рахунки строкової позичкової заборгованості, строк кредитного договору було подовжено на 120 місяців та складено новий графік погашення заборгованості, виходячи з залишку позичкової заборгованості за ануїтетною схемою, а також було зафіксовано суму прострочених процентів, сплату яких було розбито на 36 місяців рівними платежами (що було відображено в додатку №1 до додаткової угоди до кредитного договору від 29.12.2014 року).
Оскільки Позичальником належним чином не виконувалися грошові зобов'язання, передбачені кредитним договором, станом на 14.11.2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 956576,47 гривень, що складається з: суми заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 16110,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 369198,61 гривень; суми заборгованості по відсоткам у розмірі 4494,73 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 103 006,63 гривень; пені по не сплаченим процентам та кредиту у розмірі 484371,23 гривень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за Кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576, 47 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 348, 65 гривень, а всього стягнуто 970 925,12 гривень. Дане рішення набуло законної сили 01.08.2016 року (а.с.145-148).
Дане судове рішення є в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року у справі №335/13332/15-ц заяву ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія» про зміну сторони виконавчого провадження, задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №335/13332/15-ц, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн та судових витрат у розмірі 14 348, 65 грн, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (04112, м. Київ, вул.Авіаконстуктора Ігоря Сікорського, буд.8, офіс 32, ЄДРПОУ 38750239, п/р НОМЕР_1 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346) (а.с.3-4).
З виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код юридичної особи -38750239, місцезнаходження - 04112, м. Київ, вулиця Авіоконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8 змінено на ТОВ «ВІН Фінанс», про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( а.с. 5-6).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від 28 грудня 2005 року, що підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 956 576,47 грн. Дане рішення набрало законної сили 01.08.2016 року.
Отже, судовим рішенням від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 956 576,47 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що у позивача виникло право на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі № 335/13332/15-ц, яке набрало законної сили, що не виконано боржником.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ТОВ «ВІН Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 209 169, 15 грн інфляційних втрат та 86 170,00 грн трьох процентів річних нарахованих за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки ( штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) ( див. постанову Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22).
Враховуючи пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року, тому заявляючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних ТОВ «ВІН Фінанс» вірно зазначив період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Викладене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження № 61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження № 61-11727св24).
Оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у цивільній справі №335/13332/15-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 1336-125 К від 20 грудня 2005 року у розмірі 956 576,47 грн. 27 лютого 2018 року між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ТОВ « Довіра та Гарантія» (наступне найменування -ТОВ «Він Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстровано в реєстрі за №78 відповідно до якого право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія « Довіра та Гарантія» (наступне найменування - ТОВ «Він Фінанс», однак відповідач не виконав це зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, наведений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є правильним виходячи з наступного.
Індекс інфляції за березень 2019 року становив 100,90 %, квітень 2019 року становив 101,00%, травень 2019 року становив 100,70%, червень 2019 року становив 99,50%, липень 2019 року становив 99,40%, серпень 2019 року становив 99,70%, вересень 2019 року становив 100,70%, жовтень 2019 року становив 100,70%, листопад 2019 року становив 100,10%, грудень 2019 року становив 99,80%, січень 2020 року становив 100,20%, лютий 2020 року становив 99,70%, березень 2020 року становив 100,80%, квітень 2020 року становив 100,80%, травень 2020 року становив 100,30%, червень 2020 року становив 100,20%, липень 2020 року становив 99,40%, серпень 2020 року становив 99,80%, вересень 2020 року становив 100,50%, жовтень 2020 року становив 101,00%, листопад 2020 року становив 101,30%, грудень 2020 року становив 100,90%, січень 2021 року становив 101,30%, лютий 2021 року становив 101,00%, березень 2021 року становив 101,70%, квітень 2021 року становив 100,70%, травень 2021 року становив 101,30%, червень 2021 року становив 100,20%, липень 2021 року становив 100,10%, серпень 2021 року становив 99,80%, вересень 2021 року становив 101,20%, жовтень 2021 року становив 100,90%, листопад 2021 року становив 100,80%, грудень 2021 року становив 100,60%, січень 2022 року становив 101,30%, лютий 2022 року становив 101,60%.
Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період. Отже, сукупний індекс інфляції за період з березня 2019 року по лютий 2022 року включно становить 1.21866444 (121,866%). Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.
Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 956 576,47 грн за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року складають 209 169,26 грн (956 576,47 х 1.21866444 - 956 576,47).
Проте, позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат - 209 169,15 грн, яка і підлягає до задоволення.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д: 365: 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
За період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року три проценти річних складають 86 170,50 грн, з яких: з 22.02.2019 року по 31.12. 2019 року - 24 530,29 грн (956 576,47 х 3 х 312 : 100: 365), з 01.01. 2020 року по 31.12.2020 року - 28 697,29 грн (956 576,47 х 3 х 366: 100: 366), з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 28 697,29 грн (956 576,47 х 3 х 365: 100: 365), з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 4 245, 63 грн (956 576,47 х 3 х 54: 100: 365). Загальна сума нарахованих процентів за вказаний період становить 86 170,50 грн, проте позивачем заявлено 86 170,00 грн.
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ВІН Фінанс", становить 209 169, 15 грн. Сума 3 % річних, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ВІН Фінанс" становить 86 170,00 грн, а разом 295339, 15 грн.
Заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 295 339, 15 грн відповідачем не спростована.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, подану ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бубнова Д.Ю. до суду першої інстанції (а.с.64-68), стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нараховані до задавненої вимоги.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі N 127/15672/16-ц (провадження N 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон N 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом N 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі N 910/18489/20 (провадження N 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон N 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон N 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон N 3450-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон N 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24.
Таким чином, ТОВ «ВІН Фінанс» не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 на їх користь інфляційних втрат та 3 % річних за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази не надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 89 ЦПК України, не правильно встановив обставитни справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не можна вважати законним та обгрунтованим, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
При цьому слід зауважити, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо ненадання позивачем рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц яким стягнута з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за Кредитним договором №1336-К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн та судових витрат у розмірі 14 348,65 грн, а також те, що надана позивачем ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2018 року у справі №335/13332/15-ц про заміну сторони виконавчого провадження, не завірена належним чином.
У статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З наведеного убачається, що суд першої інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах N 335/3332/15-ц (провадження №2/335/564/2016) за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, (провадження №6/335/103/2018) заява ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про зміну сторони у виконавчому провадженні, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи судом першої інстанції.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі N 910/3191/20, від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц.
Посилання суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права вимоги за кредитним договором №1336-К від 28.12.2005 року, а також подальше перейменування товариства на ТОВ «ВІН Фінанс», є помилковими, оскільки такі докази наявні в матеріалах справи, зокрема ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2018 року у справі №335/13332/15-ц замінено сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №335/13332/15-ц виданого Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн та судових витрат у розмірі 14 348,65 грн, а саме: стягувача ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) (а.с.3-4). Дана ухвала суду набула законної сили та перебуває в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. В подальшому зміна назви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН Фінанс» підтверджується наданою позивачем випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5-6), з яких вбачається, що Ідентифікаційний код юридичної особи ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ВІН Фінанс» - 38750239, керівник: Романенко М.Е., адреса: 04112, м. Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, а також всі інші пункти та значення є ідентичними, що свідчить про ідентичність юридичної особи.
Посилання суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів виконання рішення суду та відкритого виконавчого провадження щодо його виконання, що є підставою для відмови у задоволенні позову є помилковими, оскільки у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15.
Без доказів сплати боргу або виконання інших умов рішення, суд не має законних підстав вважати, що грошове зобов'язання фактично виконано, оскільки позичальник не надав докази про повернення кредиту у строки та розмірі, які передбачені кредитним договором, що встановлено в рішенні Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя від 21.07.2016 року у справі №335/13332/15-ц на підставі якого позивач, як правонаступник кредитора має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач, який стверджує, що виконав рішення суду, повинен надати відповідні докази суду. Натомість відповідач як суду першої так і суду апеляційної інстанцій, не надав доказів виконання вищезазначеного судового рішення, а отже воно залишається невиконаним. Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «ВІН Фінанс» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН Фінанс" у рахунок прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 295 339, 15 грн, з них: 209 169, 15 грн - інфляційних втрат, 86 170 грн - 3 % річних.
Крім того, у позовній заяві ТОВ «ВІН Фінанс» просив відшкодувати йому витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції, орієнтовний розмір яких складає 15 000 грн.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15 (провадження N 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі N 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі N 757/29103/20-ц (провадження N 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18).
Позивач ТОВ «ВІН Фінанс» як доказ понесення останнім витрат на послуги адвоката у справі №334/121/25 як в суді першої інстанції подав Ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1752375 від 20.11.2024 року виданий на підставі договору №10/1 від 12.02.2024 року (а.с.8,9). В позовній заяві позивач заявив, що орієнтовні витрати на правничу допомогу складають 15 000 грн (а.с.1-2).
Колегія суддів вважає, що ці документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між ТОВ «ВІН Фінанс» та адвокатом Міньковською А.В. існують договірні відносини щодо надання їм юридичних послуг.
Так, Ордер виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №10/1 від 12.02.2024 року. Проте даний договір не було долучено до матеріалів справи.
Позивачем в порушення вимог ч. 3 ст.137 ЦПК України не надав як договір про надання правничої допомоги, так і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, час витрачений для надання таких послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами його вимоги про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу в цій справі.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову ТОВ «ВІН Фінанс» про відшкодування йому витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн у зв'язку з недоведеністю їх понесення у цій справі.
Щодо заявлених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу понесеним останнім в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн (а.с.74 зворот-77), колегія суддів зазначає, що такі витрати не підлягають відшкодуванню останньому, оскільки такі витрати розподіляються за результатами розгляду справи, за якими відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги ТОВ «ВІН Фінанс» задоволені у повному обсязі, а отже і відсутні підстави для стягнення таких витрат з позивача на користь відповідача.
Щодо розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 703/686/15-ц з відповідача який є інвалідом ІІ групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ч. 6 статті 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має інвалідність ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 видане УСЗН ЗМР по Вознесенівському району від 04.11.2023 року на строк - безстроково (а.с.57 зворот).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 4430,08 грн (а.с.7), за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 6645,12 грн (а.с.110), а загалом 11 075, 20 грн, який підлягає компенсації позивачу за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» - задовольнити частково.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» (код ЄДРПОУ -38750239) - 295 339 гривень (двісті дев'яносто п'ять тисяч триста тридцять дев'ять) гривень 15 копійок, що складається з розміру 3 % річних - 86 170 гривень, інфляційних втрат - 209 169 гривень 15 копійок.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» - відмовити.
Судовий збір у розмірі 11 075, 20 гривень компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 20 листопада 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.