Справа № 947/35652/25
Провадження № 2/947/6117/25
20.11.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК» 22.09.2025 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 09.04.2023 року, станом на 08.01.2025 року, у розмірі 11426 гривень 52 копійки, яка дорівнює сумі залишку заборгованості за кредитним договором, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., з посиланням на те, що відповідачкою в добровільному порядку належним чином умови кредитного договору не виконуються.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою суду від 24.09.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху.
29.09.2025 року на виконання ухвали суду представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків.
Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України, позивачем виконані вимоги ухвали суду від 24.09.2025 року, підстави для залишення позовної заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання призначене на 20.11.2025 року представник позивача не з'явився, однак одночасно у позові зазначив про розгляд справу у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідачка - ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 20.11.2025 року також не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіді №1806817 від 23.09.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідачки, оскільки остання не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання відповідача, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлена належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 20.11.2025 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.04.2023 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до АТ «Універсал Банк» та підписала анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, в якій вказала, що ознайомилась та отримала примірник у мобільному додатку підписаної нею анкети-заяви, Умови і правила надання банківських послуг, Таблицю обчислення вартості кредиту, які разом складають договір про надання банківських послуг.
На підставі вказаної заяви, відповідачка просила Банк відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму вказану у додатку, відповідно до умов договору.
Крім цього, згідно даної анкети відповідачка визнала, що його удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях.
Судом встановлено, що на підставі вищевказаної анкети-заяви, відповідачці ОСОБА_1 було видано кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом.
Також позивачем надано до позову копію Паспорту споживчого кредиту Чорної картки monobank, який містить інформацію щодо кредитодавця, кредитного посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.
У відповідності до довідки про наявність рахунку від 08.01.2025 року АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», на ім'я ОСОБА_1 банком було відкрито рахунок за НОМЕР_1 та видано картку за № НОМЕР_2 , строком дії до серпня 2028 року.
У відповідності до довідки про розмір встановлення ліміту від 01.08.2025 року вбачається, що на відкриту на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку було встановлено кредитну лінію та 09.04.2023 року встановлено суму кредитного ліміту в розмірі 10000,00 грн.; 09.04.2023 року - 7000,00 грн.; 11.04.2023 року - 10000,00 грн.; 12.09.2023 року - 0,00 грн.; 18.09.2023 року - 10000,00 грн.
З наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідачки станом на 08.01.2025 року, наявна заборгованість за вказаним кредитним договором від 09.04.2023 року, яка в загальному розмірі становить 11426 гривень 52 копійки.
Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди( ч.1 ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч.3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Крім того, судом враховується, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно ст. 3 вказаного Закону, тут і далі у редакції чинній станом на момент укладення договору, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст.11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України)
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи надані до суду докази, судом встановлено, що особливістю проекту «monobank» є укладення договорів в електронній формі відповідно до розміщених на сайті банку Умов обслуговування рахунків фізичної особи та здійснення банківського обслуговування дистанційно без відділень.
Кредитний договір, укладений між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 від 09.04.2023 року, у тому числі анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблиця обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту, які були надані банком позичальнику, в тому числі через мобільний застосунок, було підписано шляхом накладення удосконаленого електронного підпису відповідача.
У підписаній анкеті-заяві відповідачка визнала, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Отже, відповідно до вимог ст. 639 ЦК України між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно тарифів та повернути кредит.
У відповідності до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує висновки Верховного Суду.
Так у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові та ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
На підставі вищевикладеного суд доходить до висновку, що наведене свідчить про належне укладення кредитного договору від 09.04.2023 року між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 , в тому числі погодження Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, в електронній формі, шляхом проставляння удосконаленого електронного підпису сторін.
Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Під час розгляду справи відповідачкою не спростовувалось підписання вищевказаного кредитного договору від 09.04.2023 року.
У відповідності до поданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості за договором №б/н від 09.04.2023 року, у відповідачки станом на 08.01.2025 року, обліковується заборгованість в загальному розмірі - 11426,52 грн., з якого вбачається, що відповідачкою здійснювалось погашення заборгованості за кредитним договором.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зазначив, що під схваленням правочину слід розуміти будь-які дії, спрямовані на його виконання, у тому числі приймання майна для використання та реалізацію інших прав і обов'язків, визначених договором.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідачки до банку та отримання нею кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком ОСОБА_1 як позичальника.
Разом з тим, відповідачкою під час розгляду справи в поряшення положень статті 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження сплати спірної заборгованості за кредитним договором.
При цьому, судом враховується, що відповідачкою не надані жодні докази на спростування вищенаведених обставин, на які посилається банк як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що позивачем належним чином виконані умови кредитного договору, а через невиконання відповідачкою умов зазначеного договору, у останньої виникла заборгованість у заявленому до стягнення розмірі, за наслідком чого вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат підлягає 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 09.04.2023 року, станом на 08.01.2025 року, у розмірі 11426 (одинадцять тисяч чотириста двадцять шість) гривень 52 (п'ятдесят дві) копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко