Справа № 308/12586/25
21 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Лутнянського І.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №308/12586/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Козар Михайло Володимирович, до ОСОБА_2 про позбавлення права користування жилим приміщенням,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Козар Михайло Володимирович, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення права користування жилим приміщенням, згідно з яким просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивує наступним. Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, квартира не приватизована, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та довідкою з КП УМР «Архітектурно-планувальне бюро». На даний час за цією адресою зареєстроване місце проживання наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується картками прописки форма А щодо вищезазначених осіб та поквартирною карткою форма В. Чоловік позивачки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 27.11.2020р. Відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає в даній квартирі вже більше двадцяти років. Він постійно проживає за кордоном в Угорщині, що може бути підтверджено інформацією щодо перетину державного кордону відповідачем, яка є у розпорядженні Державної прикордонної служби України. Згідно довідки ОСББ «Грушевського 31» в за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , але проживають 2 особи.
Ухвалою від 10.09.2025 року провадження у зазначеній справі було відкрито, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Постановлено витребувати від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, е-mail: adpsu@dpsu.gov.ua), інформацію про перетин державного кордону України особою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Ужгород, Україна, громадянин України, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . за період із 2000-2025 роки.
Розгляд справи відкладався 09.10.2025, 07.11.2025.
У судове засідання позивач та його представник не з'явився, через канцелярію суду подав заяву, якою просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за його відсутності не подав.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою позивача та представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
До суду звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серії НОМЕР_2 , що прописана за адресою: АДРЕСА_1 , картка платника податків НОМЕР_3 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно з формами А та В карточки прописки за адресою: АДРЕСА_1 прописані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № інформаційної довідки 441320487 відсутня інформація про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою КП Ужгородської міської ради «Архітектурно-планувальне бюро» від 28.07.2025 №733 право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 31.12.2012р., за архівними відомостями КП «БТІ м. Ужгород», не було зареєстроване.
На виконання ухвали суду Головний центр обробки спеціальної інформації ДПС України надав відповідь від 15.09.2025, згідно з якою відповідно до пункту 17 Положення інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території зберігається протягом 10 років з дня її внесення. Зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08.11.2017, оскільки до набрання чинності Положення, інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалася у Базі даних протягом 5 років, в порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 № 472.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Вимогами ст. 71 Житлового кодексу України передбачено, зокрема, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у певних визначених випадках. Позивач вказує, що такі відсутні.
Статтею 72 Житлового кодексу України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст.406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Водночас, припинення права користування відповідача спірним житлом має відповідати пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У даному аспекті суд враховує те, що відповідач не проживає у спірному житлі тривалий час. Доказів того, що відповідач має потребу у спірному житлі, суду не надано і матеріали справи відповідних даних не містять.
Разом із тим, судом встановлено порушення права позивача як у контексті статті 8 Конвенції, так і як власника житлового приміщення, що гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, суд дійшов висновку, що у даному випадку інтереси позивача, як користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача, а відтак, правові підстави користування чужим майном у відповідача відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного наданого суду доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Козар Михайло Володимирович, до ОСОБА_2 про позбавлення права користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІПН не відомий, паспорт НОМЕР_4 , виданий 01.04.1997р. Ужгородським МВВС, адреса : АДРЕСА_2 .
Повне рішення складено 21.11.2025.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області І.В. Логойда