21 листопада 2025 року м. Мукачево Справа №303/6048/25
2/303/2180/25
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Кость В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача ОСОБА_2
про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого Іршавським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис №75 та про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Дитина), у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ними фактично припинені, шлюб існує формально, примирення не можливе, збереження шлюбу суперечить його інтересам, тому такий слід розірвати.
У шлюбі у сторін народилася спільна Дитина, яка на даний час Дитина проживає разом з матір'ю, натомість, відповідач матеріально не допомагає утримувати доньку, покинув сім'ю, на теперішній час проживає окремо, не турбується про добробут дитини, не забезпечує необхідними речами, ухиляється від батьківських обов'язків по її матеріальному забезпеченню. Позивач посилається на те, що коштів, які вона отримує недостатньо, а тому у неї виникають труднощі щодо матеріального забезпечення Дитини.
На виконання вимог частини шостої ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та виконав свій процесуальний обов'язок, надіславши на цю адресу копію ухвали про відкриття провадження по справі.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п'ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.
Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований 03.09.2016 Іршавським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис №75.
Відповідно до частини другої ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно з частиною третьою ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина друга ст. 112 Сімейного кодексу України).
Судом встановлено, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб носить лише формальний характер і такий слід розірвати.
Також, сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 06 червня 2017 року).
Статтею ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) задекларовані гарантії щодо права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язками батьків є піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
У відповідності з положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з приписами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Частинами першою, третьою статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Виходячи з викладеного, право на утримання має той з батьків, з ким проживає дитина.
Згідно з частиною п'ятою ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
В контексті наведеного, слід звернути увагу також на те, що суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частиною першою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою-третьою статті 89 вищезазначеного Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У тексті позовної заяви позивач посилається на те, що Дитина перебуває на її повному утриманні, однак вказані обставини залишилися доказово непідтвердженими.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц,від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20.
Отже за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені у частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
В свою чергу, підтвердженням того факту, що дитина знаходиться на утриманні одного з батьків або опікуна, може бути довідка, видана органом місцевого самоврядування через центр надання адміністративних послуг за місцем проживання заявника. Така адміністративна послуга є безкоштовною та для її отримання громадянином подається відповідна заява, паспорт, копії свідоцтв про народження дітей, акт житлових умов заявника, де вказано, що батько/мати не бере участі у вихованні дитини.
Сама по собі реєстрація місця проживання Дітей за однією адресою з матір'ю не є безумовним та достатнім доказом в розумінні ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України, який би підтверджував право позивача на отримання аліментів для утримання Дітей.
Поряд з цим, матеріали справи не містять фактичних даних (рішення суду, договір), які би давали підстави вважати, що в судовому чи позасудовому порядку було визначено конкретне місце проживання Дітей з батьком чи матір'ю.
Відомостей щодо фактичного місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали справи не містять.
Як роз'яснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За результатами судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, а саме відносно того, що їх з відповідачем дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає з нею та перебуває на її утриманні, а тому в задоволенні позову в частині стягнення аліментів слід відмовити.
Крім того, на підставі ст.141 Цивільного процесуального кодексу України на відповідача слід покласти обов'язок зі сплати судового збору.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 110, 112 Сімейного кодексу України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 142, 263-265, 279, 354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити частково.
2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 03.09.2016 Іршавським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис №75.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
3. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя В.В. Кость