Справа № 347/335/25
Провадження № 22-ц/4808/1524/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Луганська
18 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.
за участю секретаря - Гудяк Х.М.
учасники справи
позивач - Державний центр зайнятості
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року, ухвалене в складі судді Кіцули Ю.С.,
за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У лютому 2025 року Державний центр зайнятості звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 року №279-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 19.10.2017 року. В подальшому з відповідачем укладено контракт № 23 від 25.11.2022 року, за умовами якого останнього призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року. Додатковими угодами до Контракту № 23 від 25.11.2022 року термін дії Контракту неодноразово продовжувався, зокрема додатковою угодою № 190 від 27.12.2024 року термін дії контракту продовжено до 31 березня 2025 року.
В період роботи на зазначеній посаді ОСОБА_1 видано наказ від 21.02.2023 року № 74-к «Про звільнення», яким ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року, у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі, скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.10.2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 по справі № 347/855/23 визнано незаконним та скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 21.02.2023 року № 74-к, яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року, у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості; зобов'язано Івано-Франківський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення.
На виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.10.2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 року по справі № 347/855/23 наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 18.01.2024 року № 14-к «Про поновлення на роботі» скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 21.02.2022 року № 74-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 23.02.2024 року. Також, Івано-Франківським обласним центром зайнятості проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 151 148, 48 грн з утриманням установлених законодавством податків та зборів.
Підставою незаконного звільнення ОСОБА_2 став підписаний директором Івано-Франківського обласного центру зайнятості Цимбалюком В.Д. наказ № 74-к «Про звільнення» від 21.02.2023 року, що зумовило звернення Державного центру зайнятості до суду з відповідним позовом.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.03.2025 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 шкоду у розмірі 187 762,09 грн, що складається з ПДФО у розмірі 33 797,18 грн, військового збору у розмірі 2816,43 грн та виплати у розмірі 151 148, 48 грн.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року позов Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 187 762,09 грн завданої матеріальної шкоди та судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення з відповідача на відшкодування шкоди витрат, що підлягають у сплаті військового збору у розмірі 2816,43 грн та податку з доходів фізичних осіб у розмірі 33 797,18 грн ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права в цій частині, просить суд скасувати рішення Косівського районного суду від 21 серпня 2025 року в оскаржуваній частині. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 151 148,48 грн завданої матеріальної шкоди, в частині стягнення витрат зі сплати військового збору у розмірі 2816,43 грн та податку з доходів фізичних осіб у розмірі 33797,18 грн - відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягнення судом з відповідача на відшкодування шкоди витрат, що полягають у сплаті військового збору у розмірі 2816,43 грн та податку з доходів фізичних осіб у розмірі 33797,18 є незаконним та таким, що суперечить положенням ст.237 КЗпП України,оскільки перевищують суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. ОСОБА_3 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 151 148,48 грн, що підтверджується відомістю про перерахування в банки зарплати та платіжною інструкцією №736, згідно якої кошти перераховано 16.02.2024 року.
Вказує, що відшкодування матеріальної шкоди здійснюється у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі, яка стягується у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі, яка стягнута судовим рішенням з підприємства та сплачена останнім на користь звільненого працівника. Позовні вимоги підприємства про стягнення інших сум з відповідача задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №663/1169/20.
Зазначає, що відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу .
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.
Державний центр зайнятості подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсним обставинам, а тому не підлягає задоволенню. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, тому суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував всі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні представник Державного центру зайнятості- Кікіна С.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
У судове засідання ОСОБА_1 , не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника ОСОБА_1 - Розганюк Т.Є. на адресу Івано-Франківського апеляційного надійшла заява про розгляд справи без участі скаржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Із змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року оскаржується відповідачем в частині стягнення з нього податку на доходи фізичних осіб у розмірі 33 797,18 грн та військового збору у розмірі 2816,43 грн. Судове рішення в частинні стягнення з відповідача на користь позивача виплати у виплати у міжрозрахунковий період у розмірі 151 148, 48 грн не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню шкода в порядку регресу у розмірі 187 762,09 грн, з яких 33797,18 грн - податок на доходи фізичних осіб, 2816,43 грн - військовий збір, 151 148, 48 грн - виплата у міжрозрахунковий період.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 року № 279-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Івано-Франківського ОЦЗ з 19.10.2017 року.
Відповідно до контракту № 23 від 25.11.2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року.
Додатковою угодою № 190 від 27.12.2024 року термін дії контракту продовжено до 31 березня 2025 року.
Згідно наказу Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 21.02.2023 року № 74-к «Про звільнення» ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року, у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.10.2023 року по справі № 347/855/23 визнано незаконним та скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 21.02.2023 року № 74-к, яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року, у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі, скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості; зобов'язано Івано-Франківський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.10.2023 року залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 року .
Відповідно до наказу Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 18.01.2024 року № 14-к ОСОБА_2 поновлено на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 23.02.2023 року.
ОСОБА_2 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 151 148,48 грн, що підтверджується відомостями про перерахування в банк № 13/02 зарплати у міжрозрахунковий період лютого 2024 року.
Із визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено утримання податку на доходи фізичної особи в розмірі 33 797,18 грн, військовий збір 2 816,43 грн, а в загальній сумі - 187 762,09 грн, що підтверджується розрахунком заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24.02.2023 по 24.10.2023 року, розрахункової відомості Івано-Франківського обласного центру зайнятості за лютий 2024 року,
Згідно платіжних доручень від 14.02.2024 року №736, № 37, №738 Івано-Франківським обласним центром виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу 266 321,11 грн, з яких ОСОБА_2 виплачено 151 321,11 грн
Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, за зазначеними положеннями КЗпП України обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому в чинному законодавстві відсутні застереження щодо того, чи має ця особа продовжувати виконувати свої функції, чи вже має бути звільненою.
Схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20.
Як встановлено судом ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості видав наказ від 21 лютого 2023 року №74-к про звільнення ОСОБА_2 .
Вказаний наказ про звільнення визнаний незаконним та скасований, а в порядку виконання судового рішення ОСОБА_2 поновлений на посаді заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості та йому виплачено 151 148,48 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Звільнення ОСОБА_2 з порушенням закону підтверджено судовими рішеннями у справі № 347/855/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до розрахункової відомості Івано-Франківського обласного центру зайнятості за лютий 2024 року, із визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено утримання податку на доходи фізичної особи в розмірі 33797,18 грн та військового збору у розмірі 2816,43 грн.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення ОСОБА_2 , який у подальшому був визнаний незаконним та скасований в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну центру у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу в загальному розмірі 187 762,09 грн.
Аналогічні висновки зазначено у постановах від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22, від 08 січня 2025 року у справі 755/13814/21 та від 05 березня 2025 року у справі № 947/8629/20. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо матеріальної шкоди позивача, яка пов'язана з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу відноситься здійснені позивачем безпосередні виплати ОСОБА_2 у сумі 151 148,48 грн, а також обов'язкові податки та збори, які позивач був зобов'язаний сплатити на користь держави, а саме ПДФО у розмірі 33797,18 грн та військовий збір у розмірі 2816,43 грн, що загалом становить 187 762,09 грн.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19».
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом в оскаржуваній частині правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: О.В. Пнівчук
Є.Є. Мальцева