19.11.25
Справа № 635/6044/21
Провадження № 2/635/223/2022
19 листопада 2025 року смт Покотилівка Харківського раойну Харківської обалсті
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Даниленко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом,-
ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся через систему «Електронний суд» до Харківського районного суду Харківської області із вказаною позовною заявою, в якій просить визнати право власності ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , в порядку спадкування на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0010 площею 0,05 га та на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0009 площею 0,016 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належали на праві приватної власності спадкодавиці ОСОБА_4 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті померлої у встановлений законодавством строк із заявами про прийняття спадщини звернулися доньки померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Спадкову масу складають: 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавиці на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 21.05.1987 (справа № 2-976/1987), зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 09.07.1987 в реєстрову книгу № 38 за реєстровим № 5558; земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 6325110700:00:161:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка площею 0,016 га, кадастровий номер 6325110700:00:161:0009, щорозташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Позивачка ОСОБА_1 оформила свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 (1/2 від 1/2) частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_4 на 1/2 частку у праві власності на вищезазначені земельні ділянки площею 0,05 га та 0,016 га за адресою місцезнаходження житлового будинку було відмовлено. Причина відмови - наявність помилки в написанні прізвища спадкодавиці у державному акті на право приватної власності на землю, а саме: замість « ОСОБА_7 » написано « ОСОБА_8 » в першому рядку та далі за текстом державного акту - « ОСОБА_9 ». При цьому, відповідно до даних Державного земельного кадастру власником земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0010 площею 0,05 га та земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0009 площею 0,016 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Мереф'янської міської Ради народних депутатів від 13.04.1999 та відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 21.04.1999 серія ХР 25-19-92137 є ОСОБА_10 . Таким чином, у Державному земельному кадастрі прізвище, ім'я та по-батькові власниці земельних ділянок (спадкодавиці) записано вірно, без помилок. Вищезазначені обставини (дані паспорту, судового рішення про визнання права власності на житловий будинок, Державного реєстру речових прав щодо права власності на житловий будинок) та наявність розбіжностей між бланком Державного акту на право приватної власності на землю 1999 року та власне даними Державного земельного кадастру станом на 2024 рік свідчать про допущення технічної помилки при заповненні бланку Державного акту у 1999 році. Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законодавством строк до ПН ХРНО Харківської області ОСОБА_11 із заявами про прийняття спадщини звернулися доньки померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Таким чином, позов подається до ОСОБА_2 як такої, що є спадкоємицею та претендує на спадкове майно ОСОБА_4 .
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07.01.2025 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено дату проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, подали суду заяву, в якій підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити, також просили розглянути справу без їх участі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позов визнала.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 за № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копію свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , видане 11.07.2023, та копією паспорту громадянина України ОСОБА_4 серія НОМЕР_3 , виданим 08.10.2001, з відміткою про місце реєстрації.
Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законодавством строк до приватного нотаріуса ХРНО Харківської області Полякової Л.О. із заявами про прийняття спадщини звернулися доньки померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі № 74635573 від 07.11.2023, номер спадкової справи у нотаріуса - 102/2023.
Родинний зв'язок та спадкові права позивача ОСОБА_1 на майно спадкодавиці ОСОБА_4 підтверджуються наступним: ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_4 (копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , видане 13.01.1960);
23.09.1978 ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_13 та змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_14 » (а/з 1373, витяг з ДРАЦС громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 06.06.2018 р. № 00020298971);
24.01.1995 шлюб з ОСОБА_13 було розірвано, після розірвання шлюбу збережено прізвище « ОСОБА_14 », що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 , видане 24.01.1995, а/з 28.
Спадкову масу складають: 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавиці на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 21.05.1987 (справа № 2-976/1987 року), зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 09.07.1987 в реєстрову книгу № 38 за реєстровим № 5558 (копія рішення суду з відміткою БТІ); земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 6325110700:00:161:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка площею 0,016 га, кадастровий номер 6325110700:00:161:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
ОСОБА_1 оформила свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2024 р№401 та витяг з Державного реєстру речових прав №405971393, сформований 29.11.2024).
Постановою приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області від 29.11.2024 ОСОБА_1 було відмвлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_4 на 1/2 частку у праві власності на вищезазначені земельні ділянки площею 0,05 га та 0,016 га за адресою місцезнаходження житлового будинку. Причина відмови - наявність помилки в написанні прізвища спадкодавиці у державному акті на право приватної власності на землю (серія ХР 25-19-92137 від 21.04.1999), а саме: замість « ОСОБА_7 » написано « ОСОБА_8 » в першому рядку та далі за текстом державного акту - « ОСОБА_15 ».
Згідно до даних Державного земельного кадастру (витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.06.2024 за № НВ-4600537972024 та від 13.06.2024 за № НВ-5900405472024) власником земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0010 площею 0,05 га та земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0009 площею 0,016 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Мереф'янської міської Ради народних депутатів від 13.04.1999 та, відповідно, до Державного акту на право приватної власності на землю від 21.04.1999 серія ХР 25-19-92137 є ОСОБА_10 . Таким чином, у Державному земельному кадастрі прізвище, ім'я та по батькові власниці земельних ділянок (спадкодавиці) записано вірно, без помилок.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам, суд зазначає про таке.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 89 Земельного Кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з ч. 1 ст. 87 Земельного кодексу України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає за рішенням суду та при прийнятті спадщини на земельну ділянку.
Відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Згідно зі ст. 1226 Цивільного кодексу України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно зі ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У відповідності до роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Відповідно до ст. 361 Цивільного кодексу України розпорядження часткою у праві спільної часткової власності співвласником може здійснюватися самостійно.
Відповідно до положень статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з п. "г" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав слід взяти до уваги постанову Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 522/3974/20, в якій вказано, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту своїх прав з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству. Належним способом захисту порушеного права в даному випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування, і такі вимоги були заявлені позивачем. При розгляді справ про визнання права власності на майно в порядку спадкування, встановлення належності спірного майна до складу спадщини є передусім питаннями доведення відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною 4 ст.120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності нажилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Враховуючи те, що позивач набула право власності в порядку спадкування на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і позбавлена можливості у позасудовому порядку оформити право власності на частину земельних ділянок для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою, що входить до складу спадщини, а також визнання позову відповідачем, керуючись відповідними нормами законодавства, суд вважає, що вимоги позивача є доведеними і обґрунтованими, та такими, що ґрунтуються на законі, а отже, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2-13,81,141,247,264,265,280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати право власності ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0010 площею 0,05 га та на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:00:161:0009 площею 0,016 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 .
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості, що не проголошуються:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 ;
представник позивача - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ; місце реєстрації та проживання (перебування): АДРЕСА_4 .
Суддя Т.П. Даниленко