справа № 619/6184/25
провадження № 2/619/2636/25
Заочне рішення
іменем України
20 листопада 2025 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Коваленко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/6184/25,
ім'я (найменування) сторін:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
вимоги позивача: про стягнення заборгованості,
представник позивача: Рудзей Ю.В.
Стислий виклад позиції позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», в особі представника Рудзей Ю.В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 140857 від 30.01.2020 в розмірі 25055,35 грн. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 30.01.2020 між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №140857 від 30.01.2020 року в електронній формі, відповідно до положень якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, грошові кошти у позику за цим договором надаються на умовах невідновлювальної кредитної лінії, окремими траншами. У позовній заяві представник позивача стверджує, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування, тому з метою перерахування коштів позичальникам позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС", яким у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано кошти у сумі 5000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, заборгованість перед позивачем становить 25055,35 грн, з яких: 4950,85 грн - заборгованість за позикою, 20104,50 заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 15.10.2025 судом сформовано засобами системи «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 1893604 щодо місця проживання (перебування) відповідачки.
15 жовтня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін на 20.11.2025 на 09 год 20 хв.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, матеріали справи містять заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, причину неявки не повідомила, про місце, дату та час судового засідання повідомлялася шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення на зареєстроване місце проживання, яке не вручено у зв'язку з відсутністю адресата.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачці вручена.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання; відповідачка не з'явилась в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідачка не подала відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням того, що відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, не з'явилася у судове засідання, не подала відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що у матеріалах справи наявний договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №140857, згідно п.1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» надає ОСОБА_1 позику, а позичальник зобов'язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та в строк встановлений цим договором.
Відповідно до п.1.1 договору позики сторони домовились, що за цим договором позикодавець надає, а позичальник отримує позику на наступних умовах: сума позики 5000,0 гривень, строк повернення позики (термін платежу) 28 лютого 2020 року.
У п.п. 1.2 договору позики зазначено, що позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті.
Згідно п.1.1.3 договору позики нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суми отриманих позик за траншами та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше строків, встановлених цим договором.
У розділі 10 договору позики зазначено, що позичальник підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором /4vg7w50x/, а позикодавець в особі директора /c4ebf187fad3251c/.
У листі № 140857 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» повідомляє Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» про те, що у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції): 1) платник коштів ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», 2) отримувач коштів: ОСОБА_1 , 3) номер транзакції в системі: 1180256641, 4) номер операції: 193522583, 5) дата проведення платежу: 30.01.2020, 6) сума платежу 5000, 7) валюта платежу: гривня UAH, 8) платіжний засіб (метод): карта, 9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, 10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .
У розрахунку заборгованості за договором позики зазначено, що станом на 29.07.2025 підсумкова заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 25055,35 грн.
Докази погашення відповідачем заборгованості перед позивачем за договором позики матеріали справи не містять.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №140857 від 30 січня 2020 року.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що матеріали даної справи не містять доказів прийняття (акцепту) вищевказаного договору позики відповідачем, у справі немає доказів надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею законом.
Оскільки договір позики не містить у своєму змісті номеру телефону (фінансового номеру) ОСОБА_1 , у суду відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор 4vg7w50x був надісланий позивачем саме на номер телефону відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних доказів укладення 30 січня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 договору позики в електронному вигляді в порядку визначеному Законом України «Про електронну комерцію».
Щодо виконання позикодавцем обов'язку щодо переказу позичальнику кредитних коштів.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов договору позики, а саме п.п. 1.2 договору позики, позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.п.1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що відповідач в особистому кабінеті зазначала будь-які банківські рахунки чи банківські картки.
Позивачем не доведено, що відповідач під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті зазначала номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 про який повідомляє ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» у листі № 140857 від 01 вересня 2025 року, адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ».
Оскільки жодних доказів того, що в особистому кабінеті відповідач вказувала для отримання коштів за договором позики саме банківську картку НОМЕР_1 матеріали справи не містять, суд відхиляє як неналежний доказ про перерахування коштів ОСОБА_1 лист ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» № 140857 від 01 вересня 2025 року.
При цьому, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача за договором позики сам по собі не є належним доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем та розмірів такої заборгованості.
З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог, позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання ним відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені наявним у матеріалах справи договором позики, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» у розмірі, вказаному у наданому ним розрахунку за договором позики.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, оскільки суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Надіслати позивачу копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом, а відповідачці надіслати копію судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи акриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», код ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження: вул. В'ячеслава Липинського, буд. 10/1, м. Київ;
відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Н. В. Коваленко