Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 569/20419/25
Провадження № 11-кп/4815/724/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025041540000243 від 21.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.5 ст.190 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про скасування запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_5 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 14 грудня 2025 року. Одночасно визначено обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду від 16 жовтня 2025 року та постановити нову, якою клопотання прокурора задовольнити частково та змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою націлодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 з покладення на нього обов'язків, передбачених п.п.1, 2, 3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України. В разі визнання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту недостатньо дієвим просить зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (242 240 грн.). Також просить ухвалу суду від 16.10.2025 року про відмову скасувати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасувати, задовольнити клопотання сторони захисту та скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для проходження ОСОБА_6 військової служби за контрактом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 на посаді солдат резерву 51 запасної роти, шпк «солдат», ВОС 100097А.
Вказує, що ризики, зазначенні у клопотанні прокурора, є недоведеними та необґрунтованими, зокрема стороною обвинувачення не надано жодного доказу про те, що обвинувачений буде впливати на потерпілого та свідків, оскільки останні з заявами про їх захист від ОСОБА_6 через загрозу впливу, тиску тощо не зверталися, а дали показання, будучи повідомленими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин чи неправдивість показів. Зазначає, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, має постійне тривале місце проживання та міцні соціальні зв'язки, застосований до нього запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту у кримінальному провадженні за ч.4 ст.185 КК України, не порушував, тому вважає за можливе застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Також наголошує, що застава в розмірі 605 600 гривень є завідомо непомірною для обвинуваченого, тому не може вважатися альтернативним запобіжним заходом, оскільки ОСОБА_6 не має у власності рухомого чи нерухомого майна, не має заощаджень чи вкладів у банківських чи інших установах, які б приносили йому дивіденди, у зв'язку з чим розмір застави має бути зменшений до мінімального, визначеного п.3 ч.5 ст.182 КПК України - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, згідно з матеріалами справи, обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінується заволодіння майном ОСОБА_8 шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки в сумі 956 112, 50 коп., що є особливо великим розміром.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який в разі доведення його вини передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того колегія суддів враховує, що місце проживання обвинуваченого розташоване в с. Любимівка, Дніпровського району Дніпропетровській області, яке територіально досить відділене від м. Рівне, що свідчить про високий рівень існування встановленого ризику, оскільки ускладнить його прибуття в судові засідання та може призвести до затягування розгляду справи.
Доведеним, на думку апеляційного суду, є й ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки щодо ОСОБА_6 розглядаються кримінальні провадження у Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області за ч.4 ст.185 КК України та у Личаківському районному суді м. Львова за ч.2 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, що не заперечував і сам обвинувачений під час судового розгляду.
Також колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження продовжує існувати ризик впливу на потерпілого та свідків, оскільки такий ризик існує на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, тому існує реальна можливість впливу обвинуваченого на них з метою зміни ними чи відмови від надання показів.
Ці обставини в сукупності спростовують доводи захисника ОСОБА_7 та свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів не ігнорує інші аргументи, які наводяться стороною захисту на користь обвинуваченого, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.
На переконання апеляційного суду, з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання дані обставини не змінилися та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, про які наголошував захисник в апеляційній скарзі, при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією апеляційного суду не встановлено.
Разом з тим, при постановленні ухвали судом першої інстанції, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, обставини інкримінованого правопорушення та розмір суми, в заволодінні якої обвинувачується ОСОБА_6 - 956 112 грн. 50 коп., врахувавши вимоги ч.3 ст.183 КПК України та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який достатньою мірою гарантував би виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, тому доводи захисника можливість зменшення застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є необґрунтованими.
На підставі викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025041540000243 від 21.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.5 ст.190 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3