Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 564/3911/25
Провадження № 11-сс/4815/320/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42025182490000590 від 04.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.4 ст.408, ч.3 ст.369-2 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року задоволено клопотання заступника начальника СВ ВП №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_9 та обрано щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, з врахуванням виправленої описки, до 11 грудня 2025 року.
Не погодившись з рішенням суду, захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 оскаржили його в апеляційному порядку.
Захисник ОСОБА_8 вважає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, а застосований запобіжний захід неспіврозмірний з ризиками, передбаченими ст.177 КПК України. Зазначає, що підозрюваний має постійне місце проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, є учасником бойових дій, отримав поранення, однак продовжує військову службу, на даний час його вина у вчиненні жодних кримінальних правопорушень недоведена, вироки відсутні, тому просить повністю скасувати ухвалу слідчого судді від 15 жовтня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Захисник ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі вказує, що слідчим суддею не перевірено обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_6 , наявність ризиків, зазначених клопотанні слідчого, не враховано характеризуючі дані підозрюваного та стан його здоров'я, зокрема те, що він під час служби в ЗСУ отримав два поранення, в результаті чого в нього ампутована права стопа, ходить з допомогою милиць та потребує протезування, 29.05.2025 року нагороджений Відзнакою МОУ «За поранення» та Грамотою за участь у навчаннях «Безстрашний вартовий» (2015-2016 рр.).
Просить скасувати ухвалу слідчого судді від 15 жовтня 2025 року та постановити нову, якою застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, а в разі неможливості застосувати цілодобовий домашній арешт просить визначити розмір застави, передбачений ст.182 КПК України, як альтернативи тримання під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
З матеріалів провадження вбачається, що молодший сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи військову службу на посаді гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роги військової частини НОМЕР_1 , діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Так, 13.10.2025 року приблизно о 17 год. 20 хв. (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_6 , прибувши на територію школи індивідуальної підготовки НОМЕР_2 Центру підготовки підрозділів ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ЗС України (в/ч НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, здійснивши пособництво у дезертирстві, тобто самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, вивізши на автомобілі марки ВАЗ 21154, 2008 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , курсанта 5 взводу 5 роти 3 батальйону військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого 13.10.2025 року за межі зазначеної військової частини з метою ухилення останнього від проходження служби в лавах Збройних Сил України.
14.10.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.408 України.
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченимпокладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей. Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується доказами, зібраними органом досудового розслідування, а саме: протоколом затримання підозрюваного від 13.10.2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 14.10.2025 року; протоколом огляду автомобіля від 14.10.2025 року та іншими матеріалами кримінального провадження.
Також слідчим суддею враховано те, що в разі визнання останнього винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, йому загрожує безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, що свідчить про існування ризику переховування від органу досудового розслідування та суду, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеним є й ризик незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки перебуваючи на волі підозрюваний зможе впливати на них шляхом домовленостей чи погроз, зокрема на свідка ОСОБА_10 , який на даний час продовжує службу у відомій підозрюваному військовій частині.
Крім того колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки слідчими органами вживаються заходи для встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлення та вилучення речей, які можуть мати значення речових доказів.
Посилання захисників про те, що підозрюваний має постійне місце проживання, родину, двох малолітніх дітей, яких потрібно утримувати, не зважаючи на ампутовану праву стопу, те, що він ходить з допомогою милиць та потребує протезування, він продовжив після поранення службу в ЗСУ, де характеризується позитивно, враховуючи характер кримінального правопорушення, в якому він підозрюється та обставини його вчинення, зокрема пов'язані з метою підриву обороноздатності Збройних сил України шляхом зниження можливості функціонування підрозділу військової частини під час дії воєнного стану, не зменшують встановлених ризиків та не є визначальними аргументами, які б давали можливість обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Крім того, згідно з ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, тому даний запобіжний захід є безальтернативним, у зв'язку з чим доводи захисника ОСОБА_7 про можливість застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника щодо можливості визначення застави підозрюваному, оскільки відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст.408 Кримінального кодексу України. І хоч можливість не визначати заставу є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого вважає, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави буде достатнім для виправлення останнього.
З огляду на викладене, матеріали судового провадження свідчать про те, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчого з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, які були оцінені в сукупності та стали підставою для прийняття законного судового рішення, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції,а відтак і для задоволення апеляційних скарг захисників.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42025182490000590 від 04.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.4 ст.408, ч.3 ст.369-2 КК України, залишити без зміни, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3