13 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/25502/24
Провадження № 22-ц/4815/960/25
Рівненський апеляційний суд в складі суддів:
головуючого судді Боймиструка С.В.,
суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3464701726-512642 від 08 листопада 2021 року в розмірі 33930,30 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 08 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Кошельок" було укладено договір № 3464701726-512642 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ "Кошельок" взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 10200 грн, початковий строк кредитування 21 днів, відсоткова ставка 1,65 % на добу. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, та перерахував грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 підтвердила виникнення своїх зобов'язань шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, не скористалася своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання нею грошових коштів. Згідно п.3.6 та п.3.7 кредитного договору строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 29 листопада 2021 року до 26 лютого 2022 року, за ставкою 2,2 % на добу. На момент подання позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 33930,30 грн (10200 грн тіло кредиту, 3534,30 грн відсотки за початковий строк користування позикою, 20196 грн відсотки за продовжений строк користування позикою).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" заборгованість за кредитним договором № 3464701726-512642 від 08 листопада 2021 року в сумі 13734 (тринадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 30 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп у відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ "Кошельок"посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що за умовами договору користування коштами понад 21 день має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах, визначених п. 3.7. та п. 3.8. договору. Таким чином строк кредитування було продовжено на 90 днів (з 29.11.2021 року до 26.02.2022 року) за ставкою 2,2% на добу.
На підставі продовженого строку заборгованість відповідачки складається з:
Основна сума заборгованості (тіло кредиту): 10 200,00 грн.
Відсотки за початковий строк (21 день): 3 534,30 грн.
Відсотки за продовжений строк (90 днів): 20 196,00 грн.
Загальна сума позову: 33 930,30 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд встановив, що 08 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та ОСОБА_1 укладений договір № 3464701726-512642 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - кредитний договір).
Відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 10200 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.1.3.2 кредитного договору, проценти за користування кредитом 3696 грн, які нараховуються за ставкою 1,65 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.3 кредитного договору).
Відповідно до п.2.1 кредитного договору, кредит надається строком на 21 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п.2.1 цього договору (п.2.3 кредитного договору).
Факт надання позивачем відповідачу кредиту у сумі 10200 грн підтверджується повідомленням XPAY Group LLC про успішне зарахування 08 листопада 2021 року на карту клієнта № НОМЕР_2 кредитних коштів в сумі 10200 грн за договором позики № 3464701726-512642 та довідкою ПАТ "МТБ Банк" № 04/642-04/122 від 09 грудня 2024 року про зарахування на картку № НОМЕР_3 коштів в сумі 10200 грн через систему XPAY, а також випискою про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки НОМЕР_1 , за період з 07 листопада 2021 року по 09 листопада 2021 року в АТ "Таскомбанк".
За розрахунком позивача заборгованість відповідача за спірним кредитним договором станом на 26 лютого 2022 року становить 33930,30 грн та складається із заборгованості за кредитом в сумі 10200 грн, заборгованості за процентами за початковий строк користування позикою в сумі 3534,30 грн та заборгованості за процентами за продовжений строк користування позикою в сумі 20196 грн.
Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 33930,30 грн позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2.2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Проте, апеляційний суд не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.8 з таких підстав.
Суд виходить з того, що первинно заявлений строк користування кредитом складає 21 календарний день з дня надання кредиту.
З матеріалів справи встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач скористався належною кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де йому надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.
У пункті 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 21 день від дати отримання кредиту позичальником (Лояльний період). Процента ставка 1.65 в день від суми кредиту за час користування ним (п.1.3.2 договору).
Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Лояльного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.
Згідно умов графіку платежів кредитного договору №3464701726-512642 від 08 листопада 2021 року вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 08 листопада 2021 року по 28 листопада 2021 року, сума кредиту - 10200.00 грн, проценти за користування кредитом - 3534,30 грн, загальна вартість кредиту - 13735.00 грн.
Водночас згідно із п.3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору).
У справі, яка переглядається апеляційний судом, встановлено, що відсутні докази, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «Лояльного періоду» (21-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем згідно умов кредитного договору, при визначенні Лояльного періоду у 21 днів, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 21 днів, у декілька разів (два і більше) перевищили заборгованість за наданим кредитом.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №3464701726-512642 від 08 листопада 2021 року щодо строку його дії - 21 календарний день згідно пункту 2.1 чи 111 календарних днів (21 день Лояльний період + 90 днів продовження строку згідно 212 ЦК України) згідно пункту 3.6. та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).
Однак, позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (пункт 3.7 кредитного договору) та процентної ставки (пункт 3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що починаючи з 29 листопада 2021 року в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №3464701726-512642 від 08 листопада 2021 року.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку із незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначений між сторонами згідно кредитного договору, зокрема, 21 календарних днів та 1.65 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним.
Апеляційний суд приходить до переконання, що п.3.6 договору прямо суперечить п.2.1, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від 08 листопада 2021 року, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.