13 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/5631/25
Провадження № 22-ц/4815/1258/25
Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: ОСОБА_1
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Володимир Олександрович, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю,
Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків позивача зі своїм батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та визнати членом сім'ї ОСОБА_3 його сина ОСОБА_2 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначає, що позивач проживав разом із батьком в одній квартирі. Місце реєстрації у позивача з батьком за різними адресами: ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 . Проте, фактичне місце проживання також одне за адресою: АДРЕСА_1 . Батьки позивача розлучилися в 2006 році, коли він ще був маленький і певний час він не спілкувався з батьком, але приблизно з кінця 2019 року батько позивача почав активно з ним спілкуватися, усвідомив необхідність піклування про свого сина, надавав йому матеріальну допомогу та просив допомагати йому в побуті та веденні домашнього господарства. З березня 2020 року позивач з батьком спільно проживали в одній квартирі, вели спільний побут та мали спільні права та обов'язки, які полягали в оплаті комунальних послуг та утриманні спільного побуту. З 2022 року батько позивача був прийнятий на військову службу, яку проходив у Рівненській області, а згодом був направлений в зону ведення бойових дій. Загинув батько позивача при виконанні службових обов'язків під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач також зазначає, що інших родичів у батька позивача не залишилося. Після смерті батька позивач особисто займався усіма заходами поховання батька та оформленням усіх документів. Також ним було оформлено та подано через ІНФОРМАЦІЯ_4 , документи встановленим порядком, щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю його батька при захисті Батьківщини. Натомість відповідною комісією МО України протоколом № 25/д від 19.12.2023 було повернуто документи заявника для усунення недоліків і зазначено, що у зв'язку з тим, що заявник з батьком були зареєстровані за різними адресами то неможливо встановити факту їх спільного проживання та ведення спільного господарства і наявності спільних прав та обов'язків, тому необхідне судове рішення про встановлення такого факту. З метою встановлення такого факту заявник вимушений звернутися до суду. В розумінні ст. 3 Сімейного кодексу України по день смерті батька позивач проживав постійно спільно, однією сім'єю, вів спільне господарство та мав взаємні права та обов'язки, як член сім'ї, разом з своїм батьком. Враховуючи зазначене, позивач вважає, має право на отримання грошової допомоги за загибель свого батька відповідно до статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою визначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Володимир Олександрович, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі заявник зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та постановленим із порушенням принципів соціальної справедливості. На його переконання, суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам та проігнорував соціальну й моральну складову спору, що полягає у забезпеченні справедливого та законного захисту прав громадян, постраждалих внаслідок російської агресії. Скаржник наголошує, що суд мав можливість і повноваження врахувати обставини, які є наслідком недосконалості законодавчого регулювання, та забезпечити належний захист прав повнолітнього сина загиблого захисника України, який через прогалини чи несвоєчасні зміни в законодавстві не може отримати визначені державою соціальні гарантії.
Також апелянт вказує на неправомірне ігнорування судом першої інстанції доказів, що підтверджують факт його спільного проживання з батьком. Допитані у суді свідки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - підтвердили, що позивач проживав разом із батьком упродовж періоду з кінця 2019 року до травня 2022 року та вів із ним спільне господарство. Ці показання жодною стороною не спростовувалися. Додатково факт спільного проживання підтверджується Актом про проживання без реєстрації № 29 від 29.03.2024, яким засвідчено проживання апелянта за адресою батька з березня 2020 року по травень 2022 року. Незважаючи на те, що місця реєстрації батька і сина були різними, фактичним місцем проживання була одна адреса. Заявник нагадує, що відповідно до законодавства особа може мати декілька місць проживання, тоді як реєстрація здійснюється лише за однією адресою. Він також підкреслює, що їх спільне проживання, ведення спільного господарства та взаємні права й обов'язки відповідають визначенню членів сім'ї згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України.
Окремо скаржник звертає увагу на те, що суд неправильно застосував норми законодавства, які регулюють питання призначення одноразової грошової допомоги (ОГД). Батько апелянта, ОСОБА_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов'язку. Для отримання ОГД син був змушений звертатися до суду, оскільки комісія Міністерства оборони України повернула подані документи через різні адреси реєстрації батька й сина та вимагала судового рішення про встановлення факту їх спільного проживання. При цьому суд першої інстанції не врахував зміни законодавства, що набрали чинності вже після повернення документів, але мали суттєве значення для правильного застосування норм права. Так, на момент повернення документів (19.12.2023) редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмежувала право на ОГД лише неповнолітніми дітьми. Однак законом України від 09.12.2023 № 3515-IX, який набрав чинності 29 березня 2024 року, були внесені зміни до статті 16-2, якими передбачено, що право на таку допомогу мають «діти» без обмеження віку. На переконання апелянта, ці зміни мають істотне значення, оскільки родинні відносини між батьком і дорослою дитиною не припиняються з досягненням останньою повноліття.
Скаржник стверджує, що за умов, коли батько загинув до набрання чинності зазначеними змінами, єдиним шляхом для реалізації його права на ОГД є встановлення судом факту спільного проживання на момент смерті батька. На його думку, такі обставини були переконливо доведені поданими до суду доказами, проте суд першої інстанції їх неправильно оцінив та навіть не згадав про важливі зміни у законодавстві, на які під час розгляду справи зверталася увага тричі.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.11.1997 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 615, 17 серпня 2006 року було розірвано шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , повторно виданого 11.08.2022 Рівненським відділом ДРАЦС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Відповідно до довідки про причину смерті форми №106/0 №2222 від 24.05.2022, а також повідомлення сім'ї від 22.05.2022 № 28, ОСОБА_3 загинув в зоні ведення бойових дій захищаючи нашу державу.
Як стверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №72954342 від 24.06.2023, приватним нотаріусом Матвєєвою О.В. зареєстровано спадкову справу №69605722 після смерті ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2023 ОСОБА_2 , який є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1969 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , видано свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 5621680800:06:005:0311, яка розташована за адресою: Рівненська область, Дубенський район, Варковицька сільська рада.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2023 ОСОБА_2 , який є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1969 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , видано свідоцтво про право на спадщину на частки квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1482030056101. Квартира, частка якої спадкується складається з однієї житлової кімнати жилою площею 15,8 кв.м., загальною площею 29,7 кв.м.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних з доопраціюванням документів для призначення одноразової грошової допомоги № 25/д від 19.12.2023, позивачу було повернуто подані ним документи для усунення недоліків і зазначено, що у зв'язку з тим, що заявник з батьком були зареєстровані за різними адресами то неможливо встановити факту їх спільного проживання та ведення спільного господарства і наявності спільних прав та обов'язків.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, обставини покладенні в основу позову не підтверджуються долученими до позову доказами, а позивачем не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову, тобто позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з зазначеним вище висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї, є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Так, згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Верховного Суду від 23.05.2020 року у справі №686/8440/16-ц, провадження №61-15699св19).
Тобто предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім'ю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
ОСОБА_2 , звертаючись з позовом, достовірно підтвердив факт кровної спорідненості з батьком ОСОБА_3 , факт прийняття спадщини за померлим батьком.
Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №72954342 від 24.06.2023 стверджується, що ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка йому ж належала, а її частка успадкована позивачем (а.с. 18).
Відповідно до акту від 29.03.2024, складеного і підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , ОСОБА_2 разом із своїм батьком ОСОБА_3 проживали разом та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Згідно акту про проживання без реєстрації № 26 від 29.03.2024, засвідченого директором ТОВ управлінська компанія «Сонячне» та складеного і підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації з березня 2020 року до травня 2022 року та вели спільне господарство (а.с. 11).
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 суду показав, що він часто бачив позивача зі своїм батьком ОСОБА_3 , вони разом проводили час, спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_4 суду показав, що ОСОБА_8 це його кум. ОСОБА_9 з ОСОБА_10 часто приходили до нього в гості. З ОСОБА_9 вони зустрічалися один-два рази в тиждень, а в телефонному режимі часто спілкувалися. Василь проживав по АДРЕСА_4 зі своїм сином Назаром десь з 2020-го року.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У справі «Хамідов проти Росії» ЄСПЛ поклав в основу свого рішення про порушення державою-відповідачем статті 6 Конвенції висновок про те, що національні суди встановили для заявника надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування (extreme and unattainable standard of proof). Схожим чином у справі «Дюльдін та Кіслов проти Росії» ЄСПЛ відзначив, що суди застосували незвично високий стандарт доказування (unusually high standard of proof).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що сукупність наданих позивачем доказів вказує на реалізацію позивачем стандарту більшої переконливості. Тобто, враховуючи сукупність наданих доказів, висновок про належність позивача до членів сім'ї військовослужбовця видається більш вірогідним ніж протилежне.
Зважаючи на те, що відповідач та третя особа не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_2 по суті позову, відмова суду першої інстанції фактично грунтується на встановленні для позивача завищеного стандарту доказування.
Відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Володимир Олександрович, задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2025 року скасувати, прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю - задовольнити.
Встановити факт постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 (паспорт НОМЕР_4 , виданий 13 грудня 2013 року Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області) зі своїм батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про смерть НОМЕР_3 від 11.08.2022 року) за адресою: АДРЕСА_1 та визнати членом сім'ї ОСОБА_3 його сина ОСОБА_2 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 листопада 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.